На жаль, численним шанувальникам таланту Юрія Євгеновича застати іменинника в Києві не вдасться, бо він полетів до Москви на презентацію свого нового мюзиклу «Парфумер», але вже 24 травня поета можна буде побачити у Палаці «Україна» на сольному концерті його улюбленої грузинської співачки Тамари Гвердцителі.
— Юрію Євгеновичу, розкажіть про новий мюзикл.
— В його основу покладено відомий роман Патріка Зюськінда (моє лібрето і тексти пісень), а музику написав композитор Ігор Демарін. 22 травня в Московському будинку музики відбудеться презентація музичних номерів «Парфумера» у виконанні Володимира П'явка. Як сказав мій співавтор — це презент до мого дня народження. Я сподіваюся, що мюзикл почують і побачать не тільки москвичі, але й українська публіка.
— А як ся має ваш багаторічний співавтор композитор Ігор Поклад? Чим ви разом потішите слухачів?
— З Покладом нас зв'язує не тільки спільна робота, але й міцна дружба. До речі, свою першу професійну пісню я написав з ним разом — це «Очi на пiску», яку зробила суперпопулярною тогочасна «зірка» естради Тамара Міансарова. З Покладом ми написали: «Дикі гуси», «Чарiвну скрипку», «Зелен клен», «Скрипка грає» і багато інших прекрасних пісень. Зараз працюємо над мюзиклом на циганський сюжет.
— У четвер ви були у Палаці «Україна» на концерті «Цей танець» вашої учениці Наталі Могилевської — які враження від її шоу?
— Мені дуже сподобалася програма, яка була зроблена з великим смаком (від оригінальної сценографії і костюмів — до підбору номерів і блискучого їхнього виконання). Наталя показала шоу європейського рівня. Майже дві години без перерви вона постійно була на сцені. У такому стрімкому темпі співати й танцювати на пострадянській естраді міг тільки Валерій Леонтьєв, а на українській таке крім Могилевської нині не під силу нікому. Я радію за Наташу. Вона виявила не тільки прекрасні вокальні, танцювальні й акторські дані, але вразила і як постановник програми. Органічними були її дует з танцюристом Владом Ямою і номери балету «Freedom».
— Юрію Євгеновичу, скажіть, ви пам'ятаєте, коли написали свій перший вірш?
— Це було в 8 класі, а текст для пісні я вперше спробував написати ще в студентські роки і відтоді не перериваю цього заняття...
— А як приходить натхнення?
— Натхнення — те, про що справжній майстер не повинен навіть думати. Не треба чекати біля моря погоди, а працювати кожен день (навіть якщо не зайнятий творчістю, все одно адже повністю відключитися від нього не можна). А вже після того, як щось у тебе вийшло, сам дивуєшся цьому... Формули натхнення, так само як формули кохання, не існує, але під час роботи воно завжди приходить до того, у кого є талант і працьовитість, — це стовідсотково.
— Може, ви поясните, чому нині так мало звучить в ефірі професійних композицій (в текстах, музиці)?
— Вся біда в тому, що багато виконавців надто високої думки про себе, вважають себе композиторами і поетами. Іноді, щоправда, рідко, їхня «творчість» дійсно ставала хітом, але, як правило, так звані автори являють публіці пісні-одноденки. Саме вони сьогодні заполонили теле- і радіоефір. Нині правлять бал аранжувальники, а не композитори. Поезія замінюється текстами, написаними «віршомазами». Мені сумно чути наскільки низької якості «твори» звучать з усіх точок. А балачки про формат і неформат тільки ллють воду на млин цієї халтури, яку змушені слухати мільйони людей.
— З вашої легкої руки популярні співаки колишнього СРСР заспівали по-українськи...
— Що ж у цьому дивного? У нас така мелодійна мова, що люди з хорошим слухом, навіть не знаючи досконало мову, співають без акценту. Моя улюблена співачка Тамара Гвердцителі вже років 15—20 (з часу нашого знайомства) у кожний свій концерт включає українські пісні. Мені дуже подобається в її виконанні «Чарівна скрипка», «Два кольори», «Очі твої» і багато інших. Цілу програму ми зробили з екс-киянкою Лолітою Мілявською, а нині готуємо сольний концерт з українських романсів і пісень з Олександром Малиніним. Він сам родом з Уралу, але за місяць (!) не просто вивчив тексти, а став говорити без акценту українською. Так що, коли наші російськомовні громадяни, проживши багато років в Україні, кажуть, що не знають «мови», можу порадити почати співати (слова прекрасно запам'ятовуються якщо їх наспівувати). До речі, в далекі 70 ті, ми з білоруським композитором Едуардом Ханком написали «Вербу» для Юрія Малікова — керівника ансамблю «Самоцветы» і ця пісня спочатку стала популярною в Росії, а лише потім повернулася до України. Я вважаю, що сьогодні FM-станції в нашій країні займаються інтервенцією, фактично віддавши на відкуп 50% своїх ефірів, транслюючи російську попсу і шансон не кращої якості. При цьому забуваючи про українських авторів і виконавців. Сьогодні ми не знаємо, що слухають інші наші сусіди — Польща, Болгарія, Угорщина, Туреччина, країни Прибалтики й інші, а там є чому повчитися...
«День» вітає Юрія Євгеновича з днем народження. Бажаємо, щоб поетична муза продовжувала його надихати писати прекрасні твори. Здоров'я, щастя майстру, а всім нам побільше нових прем'єр від Рибчинського.
ДОВІДКА «Дня»
Юрій Євгенович Рибчинський народився 22 травня 1945 р. Мама була військовим лікарем, батько — фінансистом. Всі члени родини Рибчинських по чоловічій лінії мали схильність до малювання, і тому поетичні проби сина виявилися для батьків несподіванкою. В юності, учасника літстудії, київського школяра Юрія Рибчинського підтримав тодішній молодий режисер Лесь Танюк. У 19 років, будучи ще невідомим поетом, відомий читець В'ячеслав Сомов взяв в свої концертні програми твори Рибчинського і прославив автора. Юрій закінчив філфак університету, відслужив в армії і потім розпочалася його творча робота. Рибчинський співпрацював з Володимиром Івасюком, Ігорем Покладом, Миколою Мозговим, Ігорем Шамо, Геннадієм Татарченком. Його пісні виконують: Ніна Матвієнко, Софія Ротару, Тамара Гвердцителі, Валерій Леонтьєв, Олександр Малінін, Таїсія Повалій, Лоліта Мілявська, Наталя Могилевська, Руслана Лижичко... Поета по праву називають одним з основоположників української естрадної пісні. Юрій Рибчинський пише для «зірок», але він наділений рідкісним талантом відкривати нові імена. На його піснях — від геніальних: «Дикi гуси», «Тече вода» «Кленовий вогонь», «Зелен клен», «Минає день» до «Белой вороны», «Пилигримов» і «Виват, король!» виросло не одне покоління слухачів.
