Про нинішні конституційні помилки та уроки минулого розповів у інтерв’ю «Дню» Євген МАРЧУК
— Євгене Кириловичу, як ви вважаєте, чому представники різних партійних таборів та інститутів влади саме сьогодні й саме зараз узялися так активно «місити конституційне тісто»?
— Річ у тім, що конституційна боротьба в тому вигляді, в якому вона є сьогодні, — це, по суті, боротьба за владу в майбутньому. Але тут є й інший аспект. Ця боротьба може настільки набриднути рядовим українцям, що взагалі вся конституційна проблема як така може нівелюватися. З іншого боку, в умовах народної апатії дуже просто буде комусь за допомогою тих або інших технологій або ж умілої організації боротьби вийти на будь-який варіант Конституції і люди за це проголосують. Я гадаю, що на конституційному старті тактичну помилку допустив Президент Ющенко та його команда. Iдеться про заяви, що, мовляв, Конституція буде прийнята без участі парламенту. У цьому випадку не було враховано, що опоненти Президента, як прямі, так і приховані, перебувають в парламенті і мають трибуну, медійний мультиплікатор, а також інструментарій, який Віктору Андрійовичу складно подолати. Наприклад, ухвалили в парламенті постанову і все — на постанову вето, як відомо, не можна накласти.
— Тобто можна говорити про те, що Президент фактично штовхає в обійми фракції-антагоністи БЮТ і ПР?
— У логічному та політичному значенні — ні, але ситуативно такий союз цілком можливий. Я вважаю, що в БЮТ присутня достатня кількість політичних фігур, які в азарт поки ще не увійшли, і які можуть підказати Тимошенко, що така, навіть ситуативна, співпраця може відбитися на електоральних симпатіях, у чому вона, зрозуміла річ, не зацікавлена. Однак ця ситуативна співпраця може бути спокусою в майбутньому для БЮТ і Партії регіонів у змаганні зі структурами Президента Ющенка — Секретаріатом, «Нашою Україною». До речі, я гадаю, що нашоукраїнці роблять велику помилку, коли подають себе сьогодні як могутню політичну силу. Так, дійсно, у них є свій електорат, але ми знаємо його відсотковий показник і знаємо, що досить багато симпатиків «Нашої України» електорально на їхньому боці, але в душі в них з’явилося багато сумнівів, жалів, розчарувань. Судячи з усього, найближчим часом «Наша Україна» не зможе адекватно оцінювати свою підтримку громадянами, як ми кажемо, електоральну базу. Видаючи себе як дуже могутню політичну силу, представники НУ виглядають людьми, які нереально оцінюють ситуацію. Для активної частини електорату — це ще сигнал для розчарування.
Якщо ж повернутися до конституційного питання і стартової помилки Віктора Ющенка, про яку я сказав раніше, то в багатьох відразу ж виникає аналогія — Кучма, 2000 рік. Далі, як то кажуть, без коментарів.
— А як ви вважаєте, з урахуванням полярних поглядів ключових політичних гравців на форму та зміст Основного Закону країни, в такій атмосфері реально прийняти Конституцію, яку б визнали, поважали і виконували всі, чи ж усе-таки і цей конституційний млинець ризикує бути глевким?
— У принципі, зараз було б розумно зробити на деякий час те, що називається «стоп-машина». Необхідно зробити два кроки назад, оцінити ситуацію щодо політичної перспективи. А зараз, як на іподромі, всі вже розігналися, і візьми — спробуй на ходу зупинити десятки гарячих коней, які ввійшли в азарт. Але дати на час команду «стоп» було б найрозумнішим рішенням на цьому конституційному етапі. Це не означає, що потрібно зупинити цей процес узагалі. Якщо одна або інша сторона «продавить» свою версію Конституції, як то кажуть у народі, через коліно, то виникне, м’яко кажучи, багато питань. До речі, дуже важливо, що з європейського погляду на Україну ми в цьому значенні виглядаємо дуже погано. Який крупний інвестор на багато років піде в країну, де триває не просто політична боротьба, а запекла боротьба за Конституцію? Боротьба всередині правлячої коаліції.
— Як ви вважаєте, чому в нашій країні так відчутна дистанція між конституційною теорією та конституційною практикою?
— Я не драматизую ситуац ію, оскільки серйозна конституційна стабільність — це десятки років. Тому значною мірою в нас відбувається об’єктивний процес і, відв ерто кажучи, тут є нормальний логізм. Нам, звичайно ж, хочеться, щоб була стабільність і ситуація з Конституцією остаточно вирішилася. Але, знову-таки, хто його знає, як краще? Можливо, дійсно, нехай конституційні пристрасті провирують, прокиплять, прозвучать усі крайнощі, більшість українців порине в цей процес і усвідомить, хто й що насправді хоче. Це перше. Друге. Ми пам’ятаємо, що було 1996 і 2004 років. Сьогодні ситуація дещо повторюється. Давайте пригадаємо, з якою впертістю проводив свій варіант Конституції через референдум президент Кучма. Прем’єр-міністр Лазаренко за його командою навіть оповісти в виїзне засідання Кабміну в Черкасах, для того, щоб депутати з урядових структур не брали участі в засіданні парламенту й не було кворуму. Сам Кучма, на жаль, утягнув у цей процес деяких відомих демократів. Я тоді був народним депутатом і брав участь у Конституційній ночі. Добре пам’ятаю, які образливі випади на адресу Верховної Ради допускав і сам Кучма, і члени його команди. Чим закінчилася ця історія, ми знаємо. І сьогоднішня ситуація дуже нагадує ситуацію 1996 року. Погоджуючись з багатьма аргументами Президента Ющенка щодо Конституції, дійсно її потрібно серйозно підкоректувати, але не можна сприйняти саму технологію, оскільки від неї дуже віє старими програшними ретроспекціями та аналогічними наслідками.
— Іншими словами, можна сказати, що дуже часто конституційне бачення влади характеризується банальним: місце сидіння формулює погляд?
— Річ навіть не в ретроспекціях, про які ми зараз говоримо. Річ у тім, що не беруться уроки з недавнього минулого нашої новітньої політичної історії. Доля спроб конституційних референдумів 1996 і 2000 років відома. Добре відомі причини їхніх провалів. Звичайно, без референдуму в цьому випадку не обійтися, але не на початку, а наприкінці цього процесу. Перша спроба політичної коаліції відбулася 1999 року під назвою Канівська четвірка. Потрібно було повторити її досвід 2006 року за участю Олександра Мороза, щоб пересвідчитися в тому, що було зрозуміло ще 1999-го. Створення Конституційної комісії у вигляді парламентської мініатюри заздалегідь приречене на складні проблеми. Інтенсивність і ефективність роботи цієї комісії — предмет для знущальних насмішок, особливо після виходу з неї Партії регіонів. Запитання: чи може 150 народних депутатів внести в парламент свій варіант проекту Конституції? Може. Чи може хтось цьому завадити? Ні. Чи можна було передбачити, що буде створена у Верховній Раді своя комісія і перешкодити цьому неможливо? Можна. Особливо з урахуванням наших сучасних політичних реалій. Усе, що сьогодні відбувається на конституційній ниві, викликає сум, бо, на мою думку, найкращим рішенням було б підключити на цьому етапі не просто Конституційну раду, а підключити незалежних експертів вищого класу, які відпрацювали б свій варіант Конституції з баченням перспективи років, скажімо, на 30. І тільки потім необхідно підключати до цього процесу діючих політиків. Потім, провівши належну дискусію на експертному рівні, обговорення проекту Конституції з населенням, можна було з відповідною мотивацією заходити в парламент. Такий шлях давав би більше гарантій, що такий варіант Конституції розроблений не на догоду тій або іншій політичній силі, а з урахуванням перспектив розвитку України, з урахуванням нашої історії, ментальності тощо.
— З урахуванням глобальних світових тенденцій, яка форма державного правління, на ваш погляд, вела б Україну до прогресу?
— У моєму розумінні — це президентсько-парламентська модель. Однак на цьому етапі це вже неможливо, адже частину процесу парламентсько-президентської форми Україна вже пройшла. Назад розвернути машину надзвичайно складно, хоча й можливо. Але я хочу зазначити, що навіть версія нинішнього стану — це не драматична версія.
— Багато політиків постійно зазначають, що, мовляв, корінь усіх кризових бід останніх років — це Конституція, яка 2004 року розбалансувала повноваження різних гілок влади. Чи згодні ви з таким визначенням або ж це перебільшення, пошук, як то кажуть, крайнього?
— Ні, я не згодний із категоричністю такого твердження, оскільки багато чого залежить від конкретних людей, які обіймають конкретні посади. Скажіть, будь ласка, хіба залежить від Конституції ситуація, коли прем’єр хоче зібрати губернаторів, щоб «накрутити їм хвости» за розрахунки за газ, а президентські структури раптово приймають технологію узгодження всіх поїздок губернаторів із главою держави? Коли губернатор їде в область до сусіда, він повинен узгоджувати з Секретаріатом? Якщо сьогодні губернатори призначаються Президентом за представленням прем’єр-міністра (щонайменше, так повинно бути), то вони однаково повинні слухатися і одного, й іншого. За нормальних відносин між Банковою та Кабміном для узгодження цього питання було б потрібно максимум п’ять хвилин телефонної розмови.
— Тобто, можна сказати, що причина кризових явищ останніх років — це все-таки людський чинник?
— Безумовно. Дійсно, версія Конституції-2004 серйозно розбалансувала повноваження. Там дійсно існує проблема, однак гострота політичної боротьби за владу дає підстави використовувати цю обставину для того, щоб його гіперболізувати. При цьому, напевно, доречно згадати, що Ю. Тимошенко і більшість її фракції не голосували за ці поправки. Так само, як вона не підтримала відомий універсал, плачевні результати якого добре відомі.
— Очевидно, що фінал цієї вистави — 2010 рік. Чим він закінчиться, як ви вважаєте?
— На мій погляд, нинішня ситуація об’єктивно працює на рейтинг Тимошенко, оскільки в суспільній свідомості слова та дії влади мають спрощену формулу. Люди бачать «бідного» прем’єр-міністра, яка хоче виплатити втрачені заощадження, хоче натиснути на бюрократів, щоб закрити борги за газ перед Росією, а президентська сторона не дає їй цього зробити. Нейтралізувати цю спрощену формулу на рівні буденної свідомості — це довго й не завжди ефективно. Тимошенко, очевидно, добре консультували, адже вона досить-таки довго на численні випади президентського оточення відповідала мовчанням. Це призвело до посилення позицій Тимошенко і ослаблення позицій Ющенка. Я не кажу, добре це чи погано, так об’єктивно склалося. Паралельно з цим процесом відбувався процес активного навчання громадян, які раніше не дуже розбиралися в тонкощах політичних тенет. Але що вони бачать? Тимошенко не підтримала зміни до Конституції 2004 року і відомий універсал і виявилася права. Постає висновок, навіть трохи спрощений для людей: Тимошенко більш реалістична і більш далекоглядна, і це, природно, переходить на підтримку її нинішньої позиції щодо конституційного процесу.
— Чи можна з огляду нате, що ВР фактично не працює півтора року, назвати Україну парламентсько-президентською республікою?
— Не можна назвати, однозначно. Україна вже не президентсько-парламентська республіка, але й ще не парламентсько-президентська. Зараз у нас складний, перехідній етап.
— Днями голова Секретаріату Президента пан Балога оприлюднив заяву, де зазначив, що прем’єр Тимошенко нібито планує на верхівці електоральної популярності зістрибнути з урядового потягу, щоб не втрачати рейтинг до президентських виборів? Відставка Кабміну — реальний сценарій?
— На мій погляд, ця заява Балоги працює на випередження і навіть, якщо б у планах Тимошенко й був такий хід, то тепер вона його не може зробити. А тепер після останніх подій у парламенті зрозуміло, що вона й не збирається цього робити. Я гадаю, що об’єктивно Тимошенко саме зараз не зацікавлена, голосно гримнувши дверима, піти з уряду.
Так, може настати такий момент, коли Тимошенко доведеться вибирати: або йти далі, як Ікар на сонце, або залишити кабінет прем’єр-міністра.
А те, що Балога зробив таку заяву, я сказав би, це грамотний хід, який блокує поле для маневру Тимошенко. Але все ж мій прогноз такий — принаймні, до літа ім’я прем’єр-міністра України не зміниться.