«Останнє кохання» — розповідь про кохання, дружбу, віру і про те, чого не вистачає людству сьогодні. Режисер вистави — актриса Надія Батурина буквально «проживає» тексти Ісаака Зінгера, звернувшись до новел єврейського автора, який шукає відповідь на заповітне питання: для чого людина народжується, і чому їй судилося померти? Хоча, здається, головним у виставі є не мотив пізнання сенсу буття, а розуміння істини, що навіть «у світі гамбургерів і хот-догів» (тобто фаст-фудів), в якому і життя проживається поспішно, єдиною цінністю є кохання. Саме любов здатна відповісти й на інші хвилюючі питання.
Мелодрама «Останнє кохання» (саме так жанр вистави визначений його творцями, хоч у ньому є і елементи притчі, й особливості психологічної драми) захоплює глядачів. Уже перший діалог Гаррі (Давид Бабаєв) і Марка (В’ячеслав Лісенбарт) неначе занурює нас в історію життя вже немолодих євреїв, які пережили багато гірких і важких хвилин, і навчилися з деякою іронією ставитися і до себе, і до навколишньої дійсності. Чим же так зачаровує вистава? Напевно, своєю людяністю. Адже кожна репліка немов влучає прямо в серце, і вже потім відгукується в філософських роздумах про різні сенси...
Працюючи з текстами Ісаака Зінгера, в яких найважливіше місце займають характери і долі, Надія Батурина створила акторську виставу: філософія автора реалізовується через світосприймання і, звичайно ж, історії життя героїв.
Гаррі — вдівець, йому вже 82. Його дружина пішла спочатку з його життя, а вже потім і зовсім залишила цей світ. Він пережив двох дітей, і його самотність переросла в безпощадний скепсис і навіть цинізм у відношенні до життя. Але в його старість вихором вривається «останнє кохання» — місіс Етель Брокелес (Наталія Кудря), — яка за два дні перероджує Гаррі. І не дивлячись на те що жінка добровільно йде з життя, Гаррі знаходить сенс, а ще — віру, даровану коханням. Емоційна «траєкторія» ролі Давида Бабаєва надзвичайно велика: від іронії та цинізму — до дитячості й молодецького завзяття, а після найскладнішої драми людини та прояснення — розуміння головного. І не дивно, що після відвертої уїдливості Гаррі нервує, немов юнак на першому побаченні, радіє, як безтурботна молода людина... Він грає великим гумовим м’ячем, підмішує у вино віскі й танцює, імітуючи веселощі на єврейському весіллі. І з отриманням сенсу, йому належить прожити ціле життя, щоб здійснити задумане й повернути упущене. У діалогах з Етель, смішних, зворушливих, щемливих, «повертаються» почуття...
Справжній щирий друг Гаррі — Марк. Він збирається виїжджати в Ізраїль з Америки і у всьому слухається свою дружину. Але ця, на перший погляд надто м’яка людина, — уособлення дружби, вірності, відданості...
У виставі всі акторські роботи за своїм емоційним і психологічним навантаженням — рівноцінні. Навіть невелика роль сусідки Гаррі місіс Поллі Адамс у блискучому виконанні Олександри Смолярової, на перший погляд лише підтримує ігровий характер вистави, його театральність, — значуща з погляду вирішення конфлікту. Саме дивна і комічна Поллі Адамс вручає Гаррі прощальний лист Етель...
Вистава «Останнє кохання» — дуже настроєва, атмосферна, не вимагає додаткових технічних знахідок або сценографічних шукань. Вона покликана хоч на дві години заповнити глядачам душевну порожнечу, дозволяє доторкнутися до справжнього і відчути себе не самотнім у такій загальній самотності.
