В історії України ХХ століття небагато постатей рівня Івана Огієнка (митрополит Іларіон). «День» неодноразово звертався до різних граней його воістину подвижницького життя. І ось ще одна нагода — наприкінці минулого тижня читання під девізом «Іван Огієнко у діалозі культур і духовності» пройшли в Житомирському державному університеті ім. І. Франка. Подібні студії проводяться в області з 1992 року. Особливістю нинішніх, за ініціативою ректора Петра Сауха, стало запрошення всіх лауреатів огієнківської премії минулих років і року нинішнього. Зі 110 достойників зібралось понад сорок. Від Львова до Луганська і від Києва, Житомира до Херсона свої розвідки представили науковці вишів заходу, сходу, центру та півдня України.
Чи не найбільший резонанс викликала доповідь професора Київського міжнародного університету, лауреата премії ім. І. Огієнка Олега Гриніва «Національна самоідентифікація українців у пострадянський період». Суть її — гостра полеміка з російськими «істориками» та ідеологами, які стверджують, що ні української нації, ні української мови як реальних явищ світового устрою не існувало і не існує взагалі.
Своєрідною сенсацією стало повідомлення, наведене в доповіді завідувача кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка професора Миколи Тимошика «Житомирський край у долі та творчості Івана Огієнка». Один із провідних огієнкознавців поінформував, що в колишніх спецфондах названого університету йому пощастило знайти саморобну книгу в одному примірникові, складену з наклеєних на аркуші паперу вирізок статей, які І.Огієнко майже весь 1913 рік під загальною назвою «Городок Брусилов и его окрестности» публікував у повітовій газеті «Радомишлянинъ». Можна припустити, що її виготовив сам майбутній митрополит.
Про національно-державницький аспект релігійних проповідей митрополита Іларіона йшлося в доповіді ще одного огієнківського лауреата, професора Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка та авторки «Дня» Євгенії Сохацької. У своїй роботі вона показує, що і його церковні виступи містили положення, що відзначалися актуальністю і національним пафосом, і що багато з них транслювалося по радіо на підрадянську Україну. Серед доповідачів — і науковці ЖДУ ім. І.Франка. Професор Петро Білоус представив свою розвідку щодо праць І.Огієнка, присвячених національно-культурному відродженню України у другій половині ХVI — на початку XVII століття.
Огієнківські лауреати, розповів «Дню» один з них — керівник оргкомітету нинішніх читань професор П.Саух, створили робочу групу, яка розробляє пропозиції з підвищення рівня вшанування українського корифея. Зокрема, від імені учасників нинішньої конференції та Всеукраїнського товариства Івана Огієнка готується звернення до Президента України Віктора Януковича, інших очільників української влади стосовно надання огієнківській премії статусу державної, про необхідність введення вивчення його спадщини до шкільних програм. Розглядаються проекти пам’ятника І.Огієнку і варіанти місця, де він може бути встановлений у Житомирі. Втім, Саух відверто сказав, що не з усіма тезами, висловленими на конференції, він може погодитись. Наприклад, йому не імпонує агресивний підхід до вирішення існуючих національних питань. А близьким для себе вважає імператив, який був властивий самому І.Огієнку, — ставитись до минулого з вдячністю, у сьогоденні діяльно робити все, що залежить від людини, а до майбутнього ставитись відповідально. На думку Сауха, не обирав собі добу І.Огієнко, а сам час життя і діяльність визначають хід думок і характер долі великої людини. Усім життям, своєю свідомістю І.Огієнко був пов’язаний з добою, яка творила його, яка ламала його шаленими соціальними катаклізмами. І ця доба вимагала, щоб така людина з’явилася.
Водночас голова Комітету у справах огієнківської премії, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Павло Мовчан зауважив «Дню», що, крім усього, Огієнко після від’їзду за кордон став видатним організатором національного життя, української науки та освіти за межами України і що його зусиллями в еміграції згуртувалась спільнота людей, яка зберегла національний дух.
На закінчення — вручення цьогорічних премій. Лауреатами стали житомирський краєзнавець Микола Костриця, письменник Микола Ярмолюк з Радомишля, літературознавець Володимир Качкан з Івано-Франківська, письменник Василь Кобець з Вінниці, ректор Полтавського державного педагогічного університету Микола Степаненко, доктор філології Володимир Погребенник з Києва, художник Борис Негода з Кам’янець-Подільського.
P.S. Нинішнім докторам наук від влади (а їх у нас не злічити) варто ознайомитися бодай з головними з праць Івана Огієнка. Тоді б, можливо, у них поменшало зарозумілості й впевненості в цінності своїх наукових заслуг та виникло бажання вчитися. Є у кого.
