У рамках рубрики «Телебачення» ми продовжуємо збирати думки з приводу десятки великих українців. Уже було показано два повнометражні фільми про Миколу Амосова і Степана Бандеру. «Знімали у Мюнхені, Польщі, Львові та Києві. Використано оригінальні малюнки і деякі фото, які раніше ніхто не бачив», — пише у своєму блозі Вахтанг Кіпіані, кінематографічний «адвокат» Степана Бандери. За даними проекту «Великі українці», під час трансляції фільмів за Миколу Амосова віддали свої голоси близько семи тисяч українців, а за Степана Бандеру — 14 тисяч. У своєму блозі шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані наводить також прізвища тих, хто трохи не дотягнув, аби потрапити у сотню найвеличніших. Відверто кажучи, з-поміж Івана Виговського, Георгія Гонгадзе, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Ольги Кобилянської, Івана Козловського поява прiзвище Наталі Могилевської виглядає більш ніж підозріло. Якщо ж і справді в Україні знайшлося стільки людей, які готові поставити поруч українську естрадну сцену і Ольгу Кобилянську, виникають сумніви з приводу спроможності українців адекватно оцінювати історію й сучасність і назвати свого найвеличнішого. Запрошуємо і вас долучитися до дискусії.
Дар’я ВОРОБЙОВА, молодший науковий співробітник Харківського філіалу Національного Інституту Стратегічних досліджень, учасниця Острозького клубу:
— Ідея конкурсу «Великі українці» — вибрати за різними показниками найкращих представників нації. Але проблема полягає в тому, що це відбор кращих серед багатьох мільйонів — дуже відповідальна робота, адже у кожного у свідомості відображена своя власна десятка Великих українців. Узагалі-то дуже важливо визначити саме Великих діячів, адже пізнавати самих себе через людей, які зробили вагомий внесок у розвиток нашої держави, — це завжди корисно. Цей конкурс зайвий раз звернув нашу увагу до нашої історії, і вкотре ми впевнилися в тому, як мало ми самі про себе знаємо. Особисто для себе я визначила наступну 10- ку Великих українців: Тарас Шевченко, Леся Українка, Богдан Хмельницький, В’ячеслав Чорновіл — видатна людина, яка своєю волею змогла пробудити запал патріотизму в душах багатьох людей, Михайло Грушевський, Віктор Ющенко, Богдан Ступка, Святослав Вакарчук, Костянтин-Василь Острозький, Руслана Лижичко.
Сергій СТУКАНОВ, магістр історії, аспірант філософії Донецького національного університету, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді:
— «Великі українці» скеровують думку до питань ідентичності не лише нації загалом, але й кожної окремої людини, змушують замислитись над тим, ким ми є. Мені здається, ця програма має величезний об’єднавчий потенціал, який у разі актуалізації здатний прискорити позитивні процеси, що їх я назвав би примиренням із історією. До переліку ста великих українців потрапило багато контраверсійних постатей, уявити яких у ще одному якомусь спільному списку достатньо важко. Але тут вони знаходяться пліч-о-пліч. Гадаю, це потужний символічний знак, який годен промовити: так, історія України неоднозначна, захід і схід мали розбіжні історичні досвіди — це факт, який слід пам’ятати й зважати на нього, але сьогодні ніщо вже не заважає спільно жити й творити майбутнє. Для мене особисто проект був цікавий передусім тим, що сформована населенням сотня великих українців явила актуальне відображення сучасної колективної свідомості народу — подобається це відображення чи ні. Я десь уявляв собі, яким воно буде, однак без несподіванок — як приємних, так і неприємних — мушу визнати, не обійшлось. Відзначу лише одне: був вражений незначною присутністю у списку українців-інтелектуалів. Принаймні, майже не сумнівався, що до сотні потраплять Драгоманов, П. Куліш, Антонович, сподівався побачити там Костомарова, Пчілку, Потебню, Липинського, Донцова, Винниченка, Маланюка тощо. Та зась. На жаль, це свідчить про перерваність української духовної традиції, яку конче треба відновлювати. Щодо негативних моментів програми, то, гадаю, не буду оригінальним, якщо скажу, що потрібно було суворіше визначити критерії величі, по- перше, й українськості, по-друге. Тоді можна було б уникнути абсурду, на кшталт «великого українця» Леніна. Сформувати власну десятку великих українців виявилось не надто просто. По-перше, я намагався охопити усю тисячолітню історію України, аби кожна епоха була представлена принаймні одним діячем. Це майже вийшло, за винятком литовсько-польської доби. Деякою мірою до неї можна віднести хіба Б. Хмельницького, який, як відомо, стояв при її кінці та й, власне, багато зробив, щоби його наблизити. Також, з огляду на історичну близькість, я не брав до уваги період незалежної України. По- друге, я намагався уникнути однобічного добору, намагаючись представити як державців, державників та націєтворців, так і діячів культури в широкому сенсі: філософів, науковців, письменників. Окрім того, вважав важливим згадати і тих, хто по сьогодні є взірцем моральної настанови щодо світу. По-третє, я розглядав як необхідний і неодмінний критерій прихильність самого номінанта до України як держави або країни (ясна річ, вести мову про таку прихильність стосовно Ярослава Мудрого не доводиться, бо й України як такої іще не було, однак його відданість тодішній державі — Русі — поставити під сумнів не можна). Наостанок хочу перепросити за те, що позбавив себе праці розподілити номінантів по місцях, розташувавши їх за хронологією. Скажу лишень, що найпершим вважаю Тараса Шевченка. Отже, мої десять великих українців: Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський, В’ячеслав Липинський, Роман Шухевич, Василь Стус.
Віктор ПУШКІН, ректор Дніпропетровського національного гірничого університету:
— У мене двоїсте ставлення, якщо виходити з позицій, що лежали в основі огляду, то це мало об’єднати людей, а воно не об’єднало. За винятком декількох імен, у яких немає особливих розбіжностей: Тарас Шевченко, Іван Франко, Григорій Сковорода. Шкода, що так і не домовилися про критерії. Кого вважати великим, а кого вважати просто видатним. Наприклад, Лобановський — видатний спортивний тренер, але говорити про нього, що він Великий українець, я все-таки не наважуся. Що стосується Амосова, то він уже зрілою людиною, кандидатом наук, ученим приїхав до України. Як його можна вважати Великим українцем, навіть якщо він працював на нашій території. Я з великою повагою до нього ставлюся, але він не потрапляє до цієї градації. Подібні критерії, що були в програмі, відображають мислення наших громадян. Я б до десятки вніс Ліну Костенко, Івана Франка, Шевченка, здебільшого історичних діячів. Але сучасники сюди не вписуються. Першим має бути або Шевченко, або Сковорода, або Франко. Що стосується Шевченка, то він об’єднувальна постать, з погляду впливу на громадську думку.
Юрко ЗЕЛЕНИЙ, музичний критик:
— Є одна, надзвичайно проста, але водночас перевірена ознака, якою можна точно виміряти такі, задавалося б, не кількісні поняття, як Велич, Істинність, Правда. Це — Час. Час і тільки Час може підтвердити, чи була певна особа Великою, чи вплинула вона на хід життя, на перебіг доби, чи принаймні започаткувала щось невидане до сьогодні. Наприклад, античний гонець, який пробіг 41 кілометр від Марафону до Афін, породив таке явище, як марафонський забіг. Нині купа бiгунiв пробігає цю і навіть довшу відстань, у кожному такому забігові є переможці та чемпіони, але ім’я жодного з них не дає якогось нового найменування, започаткування, а просто поповнює статистичні записи. Оцією ознакою — часом — і керуюся у своїх вимірах Великих. Як то кажуть, час покаже, хто і що зробив для українців, якщо взагалі зробив. Власну десятку Видатних українців розпочну з Дмитра Донцова, який чомусь не те, що до сотні — взагалі до списків не потрапив. І це на тлі наявності у них Ґолди Меїр, 4-ї прем’єрки Ізраїлю. Чудасія! Звісно, що відзначу Романа Шухевича і Степана Бандеру — де би ми зараз були, якби не вони? Євген Чикаленко — теж не дуже полюбляють його наші засоби сповіщення, а відтак що мало про нього знає люд. Серед науковців відзначу: Тугана- Барановського Михайла Івановича — розкрив істинну сутність економiки, а не оту, споживацьку модель, що українцям її накидають протягом останніх двох десятиліть. Лукаш Микола Олексійович — один iз найвидатніших українських перекладачів — переклав художні твори з 20 мов. Вчуся Словові у нього. Грінченко Борис Дмитрович — і в нього теж вчуся. Якби не його Словар — невідомо, чи би ми мову не розгубили взагалі. Серед природничих науковців відзначу Івана Пулюя — несправедливо забутий, щоби не сказати покинутий. Із літописних постатей — князь Ярослав Мудрий — за утвердження Русі як великої держави. По-суті, наш єдиний державний розквіт. Князь Святослав Хоробрий — за невибагливість у повсякденні, попри свій високий сан, а не так, як наші генеральчики — дворці в Кончi-Заспі собі будують, а старшина без квартир сидить! Плюс за оте його горде «Іду на ви!»
Альона КАРАВАЙ, Виконавчий директор Донецької громадської організації «Альянс»:
— Проект «Великі українці» корисний, в першу чергу, як пізнавальний проект, де громадяни, насамперед, довідуються про своїх видатних співвітчизників. Такі проекти дають можливість замислитися над власною історією та сьогоденністю, оглянутися та подивитися на те, скільки видатних людей зробили для своєї країни та для нас. У першій десятці ми бачимо:1. Успішних керівників менеджерів країни (Ярослав Мудрий, Данило Галицький). 2. Переможців (Хмельницький, Виговський, Сагайдачний, Махно, Петлюра). 3. Професіоналів (Патон, Амосов, Вернадський, Лобановський, Грушевський, Довженко, Шевченко). Переможцем, на мою думку, має стати людина, яка поєднує всі ці риси. На жаль, такої людини не можемо назвати. Найближче — Ярослав Мудрий, Андрій Салига, Лого Нумо. Моя десятка: 1. Леся Українка / Ольга Кобилянська. 2. Іван Франко / Тарас Шевченко. 3. Сергій Параджанов. 4. Богдан Ступка / Ада Роговцева. 5. Олесь Гончар / Стус. 6. Роман Шухевич / Богдан Хмельницький. 7. Роксолана. 8. Подкопаєва/Бубка/Кличко. 9. Роман Віктюк. Переможцем, як на мене, має бути Леся Українка.
