Мабуть, не щодня у Національній філармонії України поряд зі звичною для цих стін вишуканою публікою у сукнях та костюмах збираються різнокольорові та позитивні ідейні нащадки хіпі. Якось дивно бачити у суворому академічному закладі босих слухачів, що медитують на підлозі. Дивно, але чудово. 14 квітня сама атмосфера у філармонії ніби пом’якшала, відійшла від притаманного їй офіціозу. Попри зовсім незначну промо-кампанію, послухати індійського майстра гри на бамбуковій флейті Пандіта Харі Прасада Чаурасію зібралося безліч людей. «Моцарта флейти» (так називають музиканта в Європі) вдалося запросити до Києва завдяки зусиллям посольства Індії та індійського театру в Україні «Накшатра», який, до речі, вже організовував тут фестивалі класичних індійських танців та музики «НрітьяАнжалі» та «РагаАнжалі».
Наважимося припустити, що частину аудиторії привабила не так індійська класична музика, як численні «приставки» до імені майстра Чаурасії. Адже, по-перше, президент Індії присвоїв музиканту найвище артистичне звання Падмавібхушан, тому він вважається культурним надбанням країни. По-друге, Майстер є професором Роттердамської консерваторії CODARTS (Голландія), а по-третє, лауреатом премії «Греммі». До того ж, Чаурасія неодноразово ставав учасником джазових і world music проектів (з Яном Гарбареком, Джоном Маклафліним, Shakti, Борисом Гребєнщиковим), виступав у найпрестижніших залах Індії, Європи, США, Японії. Хоча цей великий перелік заслуг, за словами самого Чаурасії, не може свідчити про музиканта більше, аніж він сам і його гра. Бамбукова флейта бансурі, якою досконало володіє Чаурасія, відрізняється від свого західного аналога. Згідно з індійськими віруваннями, це інструмент самого бога Крішни. Одночасно бансурі поряд із вокалом і струнними інструментами є однією з основ класичної індійської музики.
Звуки, які народжує бамбукова флейта у дотику з Чаурасією, описати неможливо. Справа в тім, що індійська музика — це дуже особлива, унікальна і глибокодуховна історія. Так само, як і танець, музику індуси тлумачать, як молитву, ритуал, самозаглиблення, а не як розвагу. Відмінне від європейського розуміння музики породжує абсолютно інакшу музику. Вона не може подобатися або не подобатися. Її можна відчувати або не відчувати. Пропускати через себе або не пропускати. Ставати частиною її матерії або не ставати. Ось у чому фокус. Колись автору пощастило чути ще одного видатного індійського музиканта, якого називають «Королем сантур» (сантур — традиційний струнний ударний музичний інструмент), — Пандіта Бхаджана Сопорі. Його ім’я самі індуси ставлять поряд із Чаурасією. Так от, відчуття від музики Бхаджана Сопорі співмірні з відчуттями від гри флейтиста Чаурасії. Можна сказати, вони грають одну музику, просто на різних інструментах. Але до такої музики треба підходити з відкритим серцем і прагненням відчувати найтонші матерії та енергетичні вібрації. Інакше вона у вас не зазвучить... Утім, про що це я? Приїзд планетарного Чаурасії, мабуть, ніщо порівняно з ювілеєм Алли Пугачової, про що торочать усі перші шпальти.
P.S. Разом із Чаурасією у філармонії виступили також Віджай Гнате (також родом із Індії) з грою на індійському барабані табла, учень Чаурасії Джон Кристоф Боннафус (Франція) і українець Олексій Кабанов — на танпурі. Наш співвітчизник Олексій Кабанов (Олекса Лаврський) має колекцію східних та українських традиційних інструментів та сам виготовляє їх. Він відомий, зокрема, тим, що створює музичний супровід вистави за індійським епосом «Шакунтала» в академічному Театрі імені Франка.
