Наприкінці березня директор відділу Світового банку (СБ) з питань стійкого розвитку по регіону Європи та Середньої Азії Пітер Томсон заявив, що СБ готовий надати Україні цільовий кредит на реалізацію Загальнодержавної програми реформування й розвитку житлово-комунального господарства (ЖКГ) на 2009—2014 рр. Але за деяких умов. Зокрема, впровадження Україною єдиної моделі тарифів у теплопостачанні, ухвалення закону про концесію, а також стабільності та безперервності наявних програм і проектів щодо реформування. Такі заходи розраховані для залучення на український ринок ЖКГ приватних інвесторів. Поки ж перевірений у всьому світі спосіб реконструкції та модернізації підприємств ЖКГ за рахунок приватних інвестицій не дуже популярний. А знос житлово-комунальних мереж тим часом досягає 80% і вище. Чи зможуть приватні власники врятувати українське ЖКГ, якщо умови СБ будуть виконані, й чому інвесторам важко це зробити сьогодні, «День» запитав у президента Асоціації приватних інвесторів житлово-комунального господарства Сергія БУЛЬБАСА.
— Глава МінЖКГ Олександр Попов запевнив представників СБ у тому, що вимоги банку будуть реалізовані протягом року. Зокрема, за словами міністра, в Україні буде створено орган, який регулює тарифи, а також ухвалено закон про концесію об’єктів ЖКГ. Як ви думаєте, чи реально виконати вимоги СБ протягом року?
— Теоретично це можливо. Головне питання — координація дій органів влади. Пріоритети для приватного бізнесу названі правильно. Це створення єдиного регулювальника тарифів і ухвалення закону про концесію об’єктів ЖКГ. Це ті законодавчі рамки, в яких підприємці будуть готові інвестувати значні суми. Зі свого боку ми готові активно допомагати уряду: ділитися досвідом, спільно розробляти проекти нормативних актів, залучати стратегічних інвесторів і так далі. Приємно, що нинішній міністр ЖКГ — послідовний прибічник участі приватного бізнесу в реформуванні галузі, тому перспективи цього року ми оцінюємо в цілому позитивно.
— Які ще перешкоди ви порадили б прибрати, щоб відкрити ЖКГ країни приватним інвестиціям?
— Якщо говорити образно, то таких перешкод вагон і маленький візок. Проте всі вони вторинні, порівняно з названими. На мій погляд, головною причиною, яка стримує розвиток приватного бізнесу в ЖКГ, є тарифна політика. На жаль, більшість представників місцевої влади розглядають ЖКГ як своєрідний інструмент соціальної підтримки населення, а не як повноцінний сектор економіки, що працює на ринкових принципах. Звідси постійна гра тарифами з метою забезпечення електоральної підтримки. Саме тому дуже важливо створити єдиний національний орган для регулювання житлово-комунальних тарифів. Це дозволить усунути близько 50% проблем для приватних інвесторів і частково виведе питання тарифної політики з політичної площини.
— За вашими оцінками, якщо уряд дотримається обіцянки й виконає вимоги Світового банку, на який обсяг приватних інвестицій може розраховувати Україна?
— Наскільки мені відомо, нинішня влада налаштована досить рішуче. За словами міністра з питань ЖКГ Олександра Попова, 2011 року очолюване ним відомство планує залучити до галузі 8-10 мільярдів гривень, включаючи кредитні ресурси, а за п’ять років — близько 50-60 мільярдів гривень.
У той же час, я б не розраховував на швидкий прихід приватних інвесторів. Галузь у цілому залишається збитковою — станом на 1 лютого 2010 року дебіторська заборгованість підприємств ЖКГ становить понад 12 мільярдів гривень. Проте, якщо будуть ухвалені необхідні закони, створений єдиний регулювальник тарифів і влада демонструватиме таку консолідацію, яку вона демонструє після обрання Президента й призначення нового уряду, залучити до українського ЖКГ близько 8 мільярдів гривень приватного капіталу до 2011 року цілком реально.
— Чи зможуть гроші приватників «зняти ЖКГ з бюджетної голки»? І чого при цьому можна чекати пересічним громадянам?
— Це можливо лише в довгостроковій перспективі, коли будуть успішно здійснені всі базові реформи в галузі. При цьому дуже важливо, щоб діяли механізми захисту приватних інвесторів від свавілля чиновників і політичних ризиків. Тим паче що програма Світового банку з реформування ЖКГ України якраз і розрахована на зниження залежності галузі від бюджетних вливань. Громадяни, у свою чергу, отримають якісніші комунальні послуги.
— Що вам відомо про переговори з великими іноземними інвесторами, які хочуть вийти на український ринок ЖКГ?
— Такі переговори дійсно проводяться. Їх веде уряд, їх ведемо й ми. Проте поки з міркувань конфіденційності й репутації цих компаній я не можу говорити про це конкретніше.
— Можете назвати найбільші на сьогоднішній день інвестиції приватного капіталу в ЖКГ України.
— Ще 2003 року одеський муніципалітет передав міський водоканал в оренду компанії «Інфокс» на 49 років. Основна вимога — вкласти близько 500 мільйонів гривень протягом семи років. Незважаючи на періодичні тертя з місцевою владою, цю інвестицію в цілому можна назвати успішною. Другий приклад — передання Луганського обласного водоканалу в концесію російській компанії «Росводоканал». Наскільки мені відомо, умови концесії виписані дуже жорстко для інвестора — концесіонер зобов’язаний вкласти у водопровідно-каналізаційне господарство області 756,7 мільйона гривень, з яких 500 мільйонів гривень за перші п’ять років. Я знаю, що «Росводоканал» має великі плани на Україну.
— А як відчуває на собі прихід приватного інвестора в ЖКГ як споживач?
— Звичайно, миттєво відчути поліпшення якості послуг або зниження тарифів складно. Має минути якийсь час, тому що за один день реконструювати й модернізувати те, що не ремонтувалося роками, неможливо. Але з часом, завдяки впровадженню енергозберігаючих та інших технологій, споживачі отримають зниження тарифів і поліпшення якості послуг.
— Чи є якісь міфи про приватників у ЖКГ, яких невиправдано бояться громадяни? Чи плануєте ви розвивати діалог зі споживачами?
— Однозначно треба розвінчувати такі міфи, особливо ті, що поширюються місцевою владою. Найпопулярніший з них — що з приходом інвестора, різко зростуть тарифи. Це неприпустимо, місцева влада має бути зацікавлена в приході приватних інвесторів, проводити із цього приводу громадські слухання та роз’яснювати населенню, для чого потрібні такі інвестиції. У нас же країна перманентних виборів. Владі вигідно обіцяти низькі тарифи. Тому заради збільшення свого політичного рейтингу, вона починає «нацьковувати» населення на інвестора.
— МінЖКГ планує отримати з державного бюджету на 2010 рік 2,5 мільярда гривень на реалізацію галузевих програм, з яких 1,5 мільярда гривень будуть зі Стабілізаційного фонду. На ваш погляд, цих грошей вистачить на реалізацію поставлених реформ?
— Думаю, що ці 2,5 мільярда буде достатньо складно освоїти, оскільки держбюджет України ще не ухвалено. У будь-якому разі ці гроші слід встигнути освоїти до початку опалювального періоду.
— А що б ви порадили уряду?
— Я б усі зусилля спрямував на створення регулювальника тарифів ЖКГ. Не завадило б приділити увагу платіжній дисципліні споживачів. Нам необхідна жорстка політика щодо платежів за надані послуги. І взагалі, послуги ЖКГ я б перевів у статус товару.
— Декілька слів про можливі ризики приватних інвестицій у сфері ЖКГ: якщо Україні вдасться «відкритися» для них, яких запобіжних заходів слід було б дотримуватися? Якими є найпоширеніші проблеми в співпраці влади та приватних інвесторів?
— З власного досвіду можу сказати, що доки підприємство ЖКГ знаходиться на дні, воно нікому не цікаве. Та варто лише приватнику успішно вкласти в нього кошти, влада одразу прагне його відібрати. Щойно інвестор показує, що підприємство життєздатне, тут-таки з’являються «гарячі голови», які кажуть: «А що вони тут роблять? Чому ми цього не робимо?!».
— Тобто тема рейдерства актуальна і для ЖКГ?
— Абсолютно. Приватний інвестор потрібен їм для «брудної роботи», в першу чергу для того, щоб вивести підприємство зі збитків хоча б у нуль». Після цього одразу з’являються ті, хто «бажає» відібрати його. Безумовно, це рейдерство, причому абсолютно недалекоглядне з погляду інвестиційних перспектив муніципалітету або регіону. Великі гроші люблять тишу.
— Як з цим пропонуєте боротися?
— Треба створити жорстку законодавчу базу, яка давала б гарантії з боку держави щодо захисту інвестицій. І, знову ж таки, врегулювати тарифи. Щойно виникає якесь нерозуміння з боку місцевої влади, перший «важіль», який вони застосовують, це зменшення тарифів на послуги ЖКГ шляхом рішень міськвиконкомів. Для них це політика. Але згідно з законом, якщо тарифи підприємства ЖКГ нерентабельні, різницю мають компенсувати з бюджету, в даному випадку міського. А ми її не отримуємо — закон просто ігнорується! Інвестори змушені судитися. Але частенько так і не вдається «досудитися» до правди.
— З точки зору споживача, якщо мій будинок почав обслуговувати приватний інвестор, але мені не сподобалися якість його послуг або тарифи. Я ж не зможу підвести інші труби... Тобто, як організувати правильну конкуренцію на ринку, щоб інвестори не почувалися монополістами?
— Є таке поняття, як природна монополія. Тут усе регулюється договірними зобов’язаннями. До того ж, інвестор вкладає гроші в реконструкцію й модернізацію устаткування для того, щоб зменшити витрати ресурсів і підвищити якість наданих послуг. Це той складник, який і впливає на величину тарифу. Тобто інвестор, вкладаючи гроші в реконструкцію ЖКГ, у перспективі сприяє зменшенню тарифів. Хоча й тут є свої нюанси. Наприклад, ціна на газ, що постійно зростає. І це той чинник підвищення тарифів, на який приватний інвестор, на жаль, не може впливати. Сьогодні приватний інвестор не винен у тому, що уряд купує газ дедалі дорожче.
— Скільки часу треба інвестору, щоб навести лад у галузі?
— Питання складне. Адже слід розуміти реальний стан сфери ЖКГ. У нас основні фонди водоканалів і теплоенерго зношені на 70-80%. Уявіть, скільки часу й грошей треба, щоб привести їх до ладу! Фактично, слід відбудовувати галузь з нуля. За моїми прогнозами, якщо підходити до реформування галузі системно й відповідально, то через 25 років можна підвищити її ефективність як мінімум наполовину.
— У деяких регіонах ті ж таки каналізаційні колектори зношені практично на 100%. Чи не побояться інвестори вкладати в них гроші, якщо аварія може статися в будь-який момент?
— З погляду економіки, монополія не буває збитковою. Але ще важливо, як залучити інвестора. Якщо високий рівень зносу, отже, потрібні певні пільги, адаптаційний період. Усе це має фіксуватися в договорі про концесію або оренду. Найголовніше, щоб процес договору та його умови були прозорими й публічними. Інакше в усіх виникає враження, що влада з інвесторами десь щось «дерибанить».
— Яким є найкращий світовий досвід роботи приватних інвесторів у сфері ЖКГ?
— У кожній країні по-різному: десь комунальна інфраструктура частково передана в приватну власність, як, наприклад, в Англії, а десь досі залишається муніципальною й експлуатується приватними операторами на умовах договору концесії, як у Німеччині. Шляхом залучення приватного інвестора пішло багато країн Східної Європи: Чехія, Литва, Угорщина, Польща, Естонія. У Чехії, наприклад, приватні компанії займають понад 40% ринку теплозабезпечення. Головне, чого вчить нас закордонний досвід — влада, інвестор і споживач мають бути партнерами, а не ворогами. Інакше будь-яка реформа й будь-які інвестиції будуть малоефективними.
