Статус Криму завжди був під пильною увагою політиків, що хворобливо й небезпечно загострювалося в періоди нестабільності та виборів. Так і зараз. У Кримської автономії з’явилися сотні, якщо не тисячі, й захисників, і противників. І якщо стосовно дрібніших питань в українському політикумі немає єдності, то звідки їй взятися в питанні про характер кримської автономії? І це знову робить Крим одним із найвибухонебезпечніших регіонів країни, проблемою національної безпеки...
НЕ ЧЕКАЛИ?!
Після скандалу з вигнанням із керівної ланки Компартії на вибори в Криму націлився Леонід Грач, а тому — демонструє незвичайну любов до автономії та бажання її «захищати». Він минулої неділі провів уже друге «віче» на її «захист». Однак усе, що пов’язане з Грачем, як і його повернення в автономію, для Криму — дежавю. Були вже і «блок Грача», і «захист автономії». Леонід Грач захист автономії виявляє тим, що не втомлюється повторювати: «Автономія створена на референдумі 20 січня 1991 року», а тому, мовляв, змінювати нічого не можна. Тим часом учасники референдуму голосували за «відтворення Кримської Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу та учасника союзного договору». Відтоді — ні Союзу, ні договору, ні КримАРСР. Автономія була вже й Республікою Крим, і автономною Республікою Крим, і тепер — АРК. І ні за жодну з цих форм не голосували на референдумі, але Грач досі цього не бачить. Тим більше, що він сам є одним із батьків нинішньої Конституції Криму, що нагадує конституцію довоєнної автономії, нібито відтвореної референдумом, так само мало, як мало й сам Грач нагадує нині колишніх комуністів.
Грач у політикумі України, що називається, вже приївся беззмістовністю своїх спічів, і тому, хай там що він витворяє, на нього вже просто не звертають уваги. Але після того, як перша леді у відповідь на образи сім’ї Президента пригрозила йому судом, Леонід Іванович зрозумів, що єдиний варіант звернути на себе увагу — якнайбільше та грубіше ображати ключові фігури країни. Цього разу на площі Леонід Іванович розпочав промову з розмірковувань про велику силу народу, нагадав про «візити тягнибоків і просто фашистську сволоту», пригрозив міліції, СБУ й іншій «швалі». А фіналом боротьби кримчан, заявив головний кримський комуніст, стане союзна держава Білорусі, Росії та України. Саме тому, вважає він, кримчани повинні відстоювати діючу Конституцію автономії...
У російських політичних організацій у Криму своя думка про статус Криму: «Конституція 1998 року, що закріпила український статус російського Криму, не закріпила де-факто жодного громадянського права російської більшості й за минулі десять років показала свою повну нікчемність і нежиттєздатність, — заявляє голова КРО «Вера» Святослав Компанієць. — Лише курс на імплементацію результатів загальнокримського референдуму 1991 року врятує російські Крим та Севастополь. Усе інше — від лукавого».
Разом із Василем Волгою Леонід Грач оголосив про створення блоку Грача «Новий Крим». Так уже «новий Крим», чи старий, зразка 1921 року, але відтворений на референдумі? — дивуються аналітики. Леонід Іванович провів також збір підписів під вимогою «негайно забезпечити реалізацію конституційних повноважень автономії». За його інформацією, під нею поставили підписи 1 мільйон 553 тисячі 141 кримчанин, що, за даними низки фахівців, — відверта фальсифікація. «Число Грача» на 100 тисяч більше, ніж усього виборців у всьому Криму. Та й чи могли «вимогу» підписати поголовно всі виборці Криму всього в одному наметі, розташованому в центрі Сімферополя, який, до того ж, переважно стояв порожнім?
Цим мітингом Грач, ймовірно, сподівався увірватися в кримський політичний процес, але життя показало, що його тут не чекали й не чекають.
ВІДДАТИ РОСІЇ ЗА «БОРГИ»?
Під час недавньої поїздки по Криму зміцнювати автономію взявся Віктор Янукович. На зборах регіоналів він пригрозив санкціями тим, хто виноситиме на люди внутрішній конфлікт у партії між Анатолієм Гриценком і Василем Кисельовим.
Віктор Янукович не визнав заслуг кримських регіоналів у тому, що економіка автономії працює більш стійко, ніж економіка України й підкреслив, що Крим живе в тій самій країні, що й усі ми, а тому тут, незважаючи на автономію, не може бути краще, ніж у країні загалом.
Іронія ситуації полягає ще й у тому, що Віктора Федоровича супроводжував у поїздці автономією нині помітний регіонал, нинішній голова кримської організації Партії регіонів Василь Кисельов. Кримські телеоператори досі зберігають відеозапис, на яких тогочасний голова колгоспу «Дружба народів» Василь Кисельов, який тоді ще не поголив голову наголо, перед колишнім кримським президентом Юрієм Мєшковим виявив ініціативу: «Юрію Олександровичу, потрібно зробити так, щоб Україна поклала Крим до ніг Росії за борги...». Зала оторопіла від такої сміливості колгоспного голови, але навіть Мєшков, який пізніше запросив до Криму російський уряд, не піддався на провокацію. За дивним збігом обставин Василь Кисельов невдовзі став представником Президента України в Криму, а пізніше — народним депутатом, і тепер «кріпить» автономію Криму в складі України силами Партії регіонів, керуючи півострівною організацією зі столиці. Примітно також, що наприкінці січня, коли виповнилося 15 років від дня обрання Юрія Мєшкова президентом Криму, на «ювілейне» запитання одного з журналістів «чи потрібно повертати посаду президента Криму», Василь Кисельов відповів: «Моє переконання — повертати президента Автономної Республіки Крим в жодному випадку не можна. Це перше. Друге: звичайно ж, усі, хто працював і жив у Криму, пам’ятають той час, коли Мєшков був президентом. Це — сумна сторінка в історії Криму. Я вважаю, що все «хороше», що сталося завдяки бездарній, невмілій політиці президента Криму, якому повірив народ, це все було відкинуте. Найстрашніше, що внаслідок його діяльності або бездіяльності в Криму забрали повноваження, які він мав. Якби він це зберіг, то це дало б дуже позитивний старт і динаміку Криму для його розвитку... Київ пішов на безпрецедентний крок. Він скасував закон про розмежування повноважень між Києвом і Кримом і фактично знизив повноваження Криму до нуля. Те, що сьогодні Крим має, — це видимість автономії, на жаль...»
РЕФОРМИ ВІД ІМЕНІ ВЛАДИ
Новий «кримський проект» під час чергового послання парламенту представив Президент країни Віктор Ющенко в запропонованому проекті Конституції. Президент пропонує створення державної адміністрації Автономної Республіки Крим, голова якої призначається і звільняється Президентом.
За проектом Президента, голова Кримської держадміністрації матиме право призупиняти дію актів Верховної Ради Криму й Радміну автономії і оскаржувати їх законність у суді. Природно, що в Криму проти цього почали протестувати, але мляво й не агресивно, адже всі вважають, що варіант конституції від Президента має мало шансів бути прийнятим не стільки через запропоновану реформу Криму, скільки через інші параметри, наприклад, двопалатний парламент. У варіанті чинної редакції Конституції України право призупиняти рішення Криму має лише глава держави, який «далеко й не завжди в курсі».
Крім того, за нинішнім законодавством, відповідність актів Верховної Ради Криму та Радміну автономії розглядає виключно Конституційний Суд України. У варіанті Конституції України, що пропонується Президентом, вилучене право Автономної Республіки Крим призначати вибори до Верховної Ради Криму, організовувати й проводити місцеві референдуми, а також виключене поняття майна Автономної Республіки Крим. Термін повноважень кримського парламенту обмежений чотирма роками, а його депутатом може стати лише житель автономії.
Президент також пропонує прибрати з діючої редакції Основного закону норму, згідно з якою, Конституція Автономної Республіки Крим затверджується конституційною більшістю Верховної Ради України (не менше 300 голосів), замінивши її простою більшістю (не менше 226 голосів). У проекті змін відсутня необхідність узгоджувати з президентом кандидатуру на посаду голови Ради міністрів Криму, а також ліквідований інститут представника Президента в Криму.
КОСМЕТИЧНІ РЕФОРМИ ЗАМІСТЬ СИСТЕМНИХ РІШЕНЬ
Не виникає сумніву, що проблема кримської автономії — найскладніше питання державного устрою України, що досі не вирішене в повному об’ємі, бо політики ще з 1991 року завжди підходять до нього поверхнево й не системно. Тут поки що запитань і непорозумінь більше, ніж відповідей. І практика вимагає знайти ці відповіді, якщо не сьогодні, то найближчим часом, щоб стосовно проблеми Криму припинилися ті спекуляції, якими зараз повний ефір, щоб Крим, нарешті, перестав бути іграшкою в руках політиків під час виборів. Так, фахівці з конституційного права і державного будівництва досі не можуть коректно вирішити суперечливість між унітарним устроєм України та наявністю автономії у її складі. А ця суперечливість спонукає противників автономії вимагати її скасування і повернення Криму в статус області. Можливо, так і зробити?
По-друге, не вирішена суперечливість між практикою і теорією автономії. Як відомо, в Конституції вона позиціонується як територіальна, хоч суб’єктом автономії не може бути територія, її носієм повинна виступити одна з частин кримського соціуму. Більше того: автономізація (тобто часткове відділення) території — це підрив територіальної цілісності держави, загроза її суверенітету. І теоретично досі немає відповіді на запитання: який народ або соціальна спільність у Криму є носієм цієї автономії, заради кого вона створена? Наївна відповідь — заради кримських татар. Але чому тоді в Криму не є державною мова кримських татар, чому не вони складають основу органів влади, як це практикують в автономіях Росії? Навіть сам Леонід Грач сьогодні не може відповісти на запитання, як вийшло, що відтворена нібито на референдумі Кримська АРСР зразка 1921 року, що мала всі атрибути кримськотатарської національно-територіальної автономії, втратила цей характер, і на її місці створена автономія територіальна? Адже «відтворити автономію», за що голосували кримчани на референдумі, це означало, насамперед, відновити дію тієї конституції, що діяла в Криму до ліквідації КримАРСР у 1944—1945 роках. Тим більше, що 1991 року кримських татар повернулося до Криму ще мало, і народ у референдумі не брав участі. І якщо на це питання немає відповіді теоретичної, то відповідь практична навпаки — існує. Її стараються не афішувати, і полягає вона в тому, що під личиною територіальною в Криму 1991 року відтворена російська національно-територіальна автономія, що законодавче забезпечила переважні права росіян на домінування в Криму своєї мови, освіти, культури, на переважну участь в органах влади. Можливо, так і повинно бути, але тоді тепер уже Україні не варто блефувати, як це робили комуністи 1991 року, а потрібно обѓрунтувати це з правого погляду й домогтися при цьому єдності, згоди й стабільності кримського суспільства. А так сьогодні немає в Криму соціальної спільності, яка не вимагала б реформування автономії: українці і кримські татари зазначають про дискримінацію, не задоволені нею й росіяни.
Наприклад, у січні, в день 18-ї річниці створення АРК, у Сімферополі відбулася конференція «Кримське регіональне співтовариство: генезис, сучасний стан, шляхи прогресивного розвитку». У ній взяли участь переважно російські кримські політологи. Вони говорили про «насильство сучасної української держави щодо кримчан» і констатували: «сьогодні в Криму не дотримуються навіть ті куці права росіян і російськомовних громадян, що закріплені в Конституції Криму 1998 року, — що є частиною Конституції України».
Крим буквально зараз тягають то туди, то сюди, і невдовзі на півострові жити й працювати буде просто неможливо. Тим більше, що статусом автономії щосили користується місцева бюрократія в містах і районах, розпродуючи землю та інші природні ресурси як свої власні.
Сьогодні багато політиків замість системних реформ пропонують косметичні і довільні нововведення. Так, під час перебування в Сімферополі лідер «Фронту змін» Арсеній Яценюк заявив, що «в новому уряді обов’язково буде віце-прем’єр із питань Автономної Республіки Крим. Це буде окрема людина, яка займатиметься виключно проблемами Автономії. Він володітиме всією інформацією, вноситиме пропозиції, починаючи від Кабінету міністрів, закінчуючи Радбезом. І головне — контролюватиме виконання цих рішень. Бо нинішня система взаємодії і відношення до автономії вилилася в різні конфлікти. Ми повинні відверто говорити про те, що Крим перетворився в конфліктогенну зону, що не сходить з екранів телевізорів». Адже сьогодні при Кабінеті Міністрів України діє ціле представництво Автономної Республіки Крим (чи знає про це Арсеній Петрович?), покликане вирішувати названі ним питання, і це нічого не дає!
На думку Яценюка, Україна може за кілька років якісно підтримати Кримський півострів, перетворивши його на зразок економічного процвітання. Він підкреслив, що півострів потребує нових підходів щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури. «Ми в змозі впродовж п’яти років якісно змінити Крим, привести сюди реальні гроші, реального інвестора, почати реальне відродження рекреації...» Народний депутат звернув увагу на те, що Крим політики, як українські, так і іноземні, перетворюють у розмінну монету, використовуючи місцеві конфлікти для реалізації політтехнологій. «Якщо хтось із сусідніх держав хоче підняти свій рейтинг, вони їдуть до Криму. Якщо хтось всередині України хоче підняти свій рейтинг, він також каже, що потрібно позбавити статусу автономії або додати статус автономії. Це не полігон для політтехнологів. Це повинна бути земля процвітання, регіон економічного та соціального розвитку. Я впевнений, що Крим може дуже успішно розвиватися, і знаю його потенціал», — зауважив Яценюк.
Більше того, Арсеній Петрович заявив, що вніс на розгляд Верховної Ради проект постанови про захист прав депортованих, оскільки досі, зазначив він, немає жодного державного акту, яким би регламентувалися права депортованих. Цей документ передбачає створення єдиного реєстру депортованих та інвентаризацію земельних ділянок. Він підкреслив, що кримські татари — це невід’ємна частина українського суспільства, і інтеграція кримськотатарського народу в українське суспільство одне з найголовніших завдань. На його думку, «кримськотатарському населенню потрібно надати повну культурну самостійність».
Важко уявити, що кримські татари з цим погодяться. По-перше, у Верховній Раді чекає повторного розгляду заветований ще Леонідом Кучмою закон про відновлення прав депортованих, який уже підходить до кінця узгоджень, і навряд чи йому потрібна ще й постанова. По-друге, кримські татари вважають себе не населенням, а народом з усіма витікаючими звідси юридичними правами, в тому числі й правом на самовизначення. По-третє, за їхніми словами, не реєстр їх самих і їхніх земельних ділянок і «культурна самостійність«(?) їм потрібні, а повноцінна автономія, хоча б у такій формі, якою вона була з 1921 по 1945 роки, і яку нібито відновили на референдумі.
Про це говориться в статті «Наш курс на державність», опублікованій днями в кримськотатарському тижневику «Полуостров». В умовах сучасної суспільно-політичної ситуації в Україні перед кримськими татарами постало питання про вибір напряму розвитку нації, зазначається в ній. Існує небезпека замість повноцінної державності отримати ерзац культурно-національної автономії, що призведе до остаточної втрати національної ідентичності кримських татар. «Нашим курсом, — пише її автор, член виконкому нині відтвореної партії «Милли Фирка», члени якої були репресовані в 20-ті роки за так званою справою Вєлі Ібраїмова, а сама партія заборонена, депутат Мирнівської сільради Недім Велілаєв, — повинна бути ефективно функціонуюча національно-територіальна державність. Одних прохань і петицій до керівників України і навіть до міжнародних інститутів явно недостатньо. Для отримання державного статусу нам як нації уже сьогодні необхідно готувати основу для майбутнього». Важливою є, заявляє він, і «наявність національної економіки і навіть своєї фінансової системи у вигляді загальнонародного банку». У цьому випадку кримським татарам не доведеться чекати подачок з боку України та міжнародного співтовариства, пояснює автор. Велілаєв підкреслює, щоб домогтися своєї державності, кримським тарарам необхідні високий рівень національної свідомості, самоорганізації кримських татар — наявність загальнонаціонального представницького органу, політичних партій, громадських організацій та інших організацій громадянського суспільства.
У середині травня відбудеться Всесвітній конгрес кримських татар, і немає сумніву, що на ньому питання про форму і характер кримськотатарської державності в Криму буде поставлене з новою гостротою, більше того — буде підведений під контроль світової спільноти і міжнародного права.
Адже ми вважали, що репатріація і інтеграція депортованих в українське суспільство за 15—20 років повинні закінчитися і права кримських татар у новій українській державі будуть задоволені, в такому випадку в них повинна відпасти потреба у власному меджлісі і курултаї, у своїх партіях, але цей час минув, а ситуація застопорилася і лише загострюється. Чому? Бо проблема Криму не те, що вирішується не системно, а останнім часом не вирішується взагалі...
Звичайно, кримські татари не мають ні людських, ні матеріальних ресурсів, щоб створити в Криму повністю незалежну державу. Проте є понад 300 тисяч осіб, які становлять народ, і не мають іншої батьківщини, окрім Криму, які мають численну діаспору у всьому світі, володіють генетичною пам’яттю і пам’ятають, що Кримське ханство майже чотири століття було їхньою державою, і влада Бахчисарая розповсюджувалася не лише на Крим, але й на Кубань і Північне Причорномор’я, і просять відновити хоча б ті права, що в них забрали в часи депортації 1944 року. З іншого боку, і весь Крим із його двома мільйонами населення не спроможний створити незалежну державу, оскільки не має джерел води і виробляє всього вісім відсотків споживаної енергії, а майже три чверті нинішнього бюджету складають субвенції і субсидії із державного бюджету. Разом із тим права кримського не татарського населення за своїм об’ємом не відрізняються від прав інших жителів України, отже, вони можуть бути задоволені законами вже не автономії, а всієї держави. 2004 року кримські аналітики вважали, що за час президентства Віктора Ющенка і повинна бути вирішена ця головна проблема Криму — знайдена така форма автономії, що могла б, з одного боку, задовольнити автономні права кримських татар, а з іншого — забезпечити цілісність і суверенітет усієї України. Але цього не трапилося. У фінансових ВНЗ, на жаль, у часи Ющенка-студента теорію міжнаціональних відносин і прав людини не викладали, і тому перше, що зробив Ющенко-Президент, зустрівшись з лідерами кримських татар у диванному залі Бахчисарайського ханського палацу, — зажадав скасувати Акт про проголошення національного суверенітету кримськотатарського народу, прийнятий на Другому курултаї у червні 1991 року. Кримські татари роз’яснили йому, чому вони не можуть цього зробити, і він припинив узагалі вирішувати проблеми народу. Віктор Ющенко замість очікуваного від нього системного розв’язання проблеми не робив навіть того, що робив Леонід Кучма — він припинив регулярні зустрічі з Радою представників народу при Президентові, що фактично зупинила свою роботу. Тим самим складна й небезпечна проблема України, що вимагає додаткових дослідницьких зусиль цілих правових академій і наукових центрів із державного будівництва, була просто загнана в глухий кут. Для повноцінного її вирішення потрібно «пройти по лезу ножа», забезпечити інтереси всіх і стабільність усієї держави, але замість цього Україні пропонуються грубі, ненаукові заходи, здатні лише погіршити ситуацію.
Вихід, як і раніше, в тому, щоб розробити в Україні цілісну наукову концепцію характеру кримської автономії і її відносин із центром. Про неї говорять уже майже десять років, а віз і нині не здвинувся з місця. Верховна Рада повинна була б прийняти таку концепцію як базовий закон, на основі якого будуть розроблені інші — Конституція автономії, закон про багатонаціональну освіту в Криму, закон про розвиток багатонаціональних культур, закон про статус і права депортованих. Але розробка концепції такого рівня під силу лише великому колективу незаангажованих учених, вільних від політичних пристрастей і кланових впливів, які керувалися б лише міжнародним правом і національними інтересами. Чи знайдуться такі в Україні? І коли? Адже потрібно встигнути раніше, ніж Україна втратить Крим. Бо тоді таку концепцію розроблять уже не українські вчені, не українська влада, і не для України...
