Черговий, цього разу «кульковий», період закінчився. І знову Верховна Рада засідає...
Народні депутати трудяться...
А чи ж такі вони народні?
Іноді, навіть, здається, що майже єдине, що пов’язує їх із народом, то це шия, на якій вони досить зручно сидять. Пригадаємо розподіл місць перед першими засіданнями: для одних картинка нагадувала різнобарвне дороге і коштовне намисто, для інших — ярмо...
Тобто значно точнішою була б назва — народнонашийні депутати.
Спробував би кожен з нас розвішувати надувні кульки та відмічатись зранку на своїх робочих місцях, отримуючи при цьому повну зарплатню...
До речі, розмови про депутатську недоторканність та депутатські пільги набридли вже — далі нікуди.
Здається, ревнителі скасування преференцій користуються наступним принципом: навіщо робити просто, коли можна робити складно.
Чого простіше: сісти за стіл, взяти папір, ручку та написати заяву приблизно такого змісту: «Я, народний депутат, назавжди відмовляюсь від недоторканності та всіх пільг, які повинні належати мені за законодавством». І все. Поставити дату, підпис та передати в секретаріат Верховної Ради.
А народ сам зробить висновок: хто справді за нього, а хто просто так бореться проти недоторканності та пільг заради демонстрування процесу боротьби...
Власне, замість набуття морального права на скасування преференцій, чуємо лише заклики до прийняття законів, які, здається, ніколи так і не будуть прийняті; бачимо виступи з трибун Ради, мітингів, та численних телебазарів на кшталт телевізійних «Свобод», які переважно проводяться за принципом незабутнього Паніковського: «А ти хто такий?».
Народ, дозволю собі вжити таке слово, вже наслухався достатньо. І щодо комунізму у вісімдесятому, і щодо кращого життя вже зараз...
Галасу багато, справ немає.
Віктору Перестукіну достатньо було півтора землекопа, а в нашій «намистовій» залі півдепутата на один закон (мається на увазі й кількість реально голосуючих, і кількість самих законів за останній час)... При цьому якість розв’язання завдання Перестукіним та прийнятих законів приблизно однакова.
Цікава тема і щодо самого депутатства. Особливо у світлі розмов про прийняття або зміни Конституції. Насправді з прийняттям «пакетно-конституційних» змін зміст депутатства як такого був знівельований.
Ну, наприклад, я трохи цікавлюсь політикою, але, повірте, не знаю, хто саме представляє Маріуполь у Верховній Раді: чи то хтось від переможців виборів в окрузі, чи то по одній п’ятій депутата від кожної фракції...
«Ганьба Віктору Перестукіну!»
Насправді маємо не депутатів у прямому сенсі цього слова, а представників, точніше — партійних представників. Пропоную врахувати це у новозміненій Конституції. Тобто, замість словосполучення «народний депутат» вживати «народнопартійний представник» або «народнонашийний партійний представник», у залежності від ставлення до недоторканно-пільговості.
«Стратити не можна помилувати».
У нас коми поставлять після кожного слова: а до чого ж тоді потрібен Конституційний Суд?
