Міністр праці й соціальної політики Людмила Денисова гордо рапортує: в березні заборгованість із заробітної плати в Україні скоротилася на 23%. За її словами, якщо на 1 березня Держкомстат фіксував об’єм боргу на рівні 1,643 млрд. грн, то до кінця місяця його розмір поменшав до 1,267 млрд. грн. Таким чином, за місяць було погашено 376 млн. грн. заборгованості, і її загальний розмір впав до рівня січня — 1,1887 мільярдів.
Проте, незважаючи на такі оптимістичні реалії, прем’єр Юлія Тимошенко винесла попереджувальні «жовті картки» міністру оборони Юрію Єханурову, міністру регіональної політики і будівництва Василю Куйбіді та голові Державного комітету водного господарства Василю Сташуку. Причина — на підприємствах, підвідомчих їхнім міністерствам, віз погашення боргів рухається з мінімальною швидкістю. А ось міністру з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Володимиру Шандрі, міністру вугільної промисловості Віктору Полтавцю і міністру праці й соцполітики Людмилі Денисовій була висловлена вдячність за відсутність заборгованості на підвідомчих підприємствах. «Якщо борги на держпідприємствах залишаться, прем’єр-міністр вживе заходів із притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників міністерств і органів центральної влади», — зазначила в зв’язку з цим пані Денисова. Це станеться після 25 квітня, коли уряд повторно розгляне результати роботи в цьому напрямі.
І якщо, на жаль, заборгованість із заробітних плат рядовим жителям країни — явище буденне, то для високопоставлених чиновників і народних депутатів така проблема чужа. Проте на тижні, що минає, вступила в дію постанова Кабінету Міністрів, згідно з якою (починаючи з 1 квітня), вдвічі зменшуються зарплати прем’єр-міністра, віце-прем’єрів і міністрів. Щоправда, обмеження носять тимчасовий характер, і діятимуть до 1 січня грядущого року.
Члени уряду також звернулися з пропозицією до народних депутатів і Президента ухвалити рішення про зменшення своїх зарплат. Але КМУ не підтримав пропозицію Верховної Ради скоротити виплати чиновникам усіх рівнів і працівникам держпідприємств-монополістів, «враховуючи невисокий рівень зарплат у таких структурах». Чому? — поцікавився на останньому засіданні Кабміну «День» у першого віце-прем’єра Олександра Турчинова. «Ми вважаємо недопустимими зниження зарплат середній ланці держслужбовців. Механізми скорочення зарплат вищим посадовим особам країни повинні бути чітко визначені.
Складність тут полягає в тому, що зарплати всіх державних службовців прив’язані за рангом до зарплати міністра як до бази, тому для нас дуже важливо піти на обмеження для політичних діячів, але зберегти рівень заробітної плати державним службовцям», — аргументує Олександр Валентинович.
Зауважимо, що в уряді Юлії Тимошенко нараховується 20 міністрів і три віце-прем’єри.
До удару по своїх гаманцях готуються й народні депутати. Секретар парламентського комітету з питань регламенту, депутатської етики і забезпечення діяльності ВР нунсівець В’ячеслав Коваль заявив, що після прийняття Кабміном постанови, зарплати народних обранців також будуть скорочені. Регіонал Олександр Єфремов пояснив «Дню» грошовий алгоритм так: «Зарплата депутата прирівнюється до заробітної плати міністра, тому якщо там знижені зарплати, то автоматично будуть знижені зарплати й депутатському корпусу». Проте пан Єфремов визнає, що постанова передбачає скорочення розмірів посадових окладів держчиновників і народних депутатів удвічі та не стосується пільг. Але в неформальних бесідах слуги народу зазначають, що левову частку їхньої місячної зарплати складають саме надбавки, а не ставка. Крім цього, парламентарії мають право на отримання матеріальної допомоги в розмірі 50% окладу з урахуванням усіх доплат і надбавок.
Поточного року кошторис витрат парламенту на 300 мільйонів гривень менший, ніж торішній. Дефіцит — 118 мільйонів. Із них, зокрема, сім мільйонів не вистачає на проживання депутатів у готелях. У результаті 115 депутатів живуть у готелі в кредит.
«І я в тому числі», — розповів в інтерв’ю «Делу» голова підкомітету з питань забезпечення діяльності ВР Василь Кравчук. Нардеп пропонує видавати депутатам грошову компенсацію для того, щоб вони купили собі по однокімнатній квартирі.
«До речі, три роки тому було побудовано за рахунок парламенту 17 квартир на вулиці Срібнокільській. Вони досі не розподілені. Не виключено, що на найближчому засіданні нашого комітету ми розгляне це питання», — зауважив пан Кравчук.
Квартири, про які говорить депутат, можуть дістатися рядовим українцям. Ідеєю соціальної справедливості пройнялися регіоналка Ганна Герман і бютівець Сергій Міщенко. Вони пропонують своїм колегам, які чекають службове житло, віддати його багатодітним сім’ям. Спікер Литвин не проти соціальної рівності, але майно пропонує поділити між обслуговуючим персоналом парламенту: «Так немає проблем, давайте віддамо квартири ось цим жінкам — прибиральницям, які по 20 років у чергах стоять, і перестанемо демонструвати свою «принциповість». У бесіді з «Днем» Ганна Герман зауважила: «Нашу ідею, на превеликий жаль, не підтримав Литвин. Однак ми наполягатимемо, щоб усе-таки це житло віддали не співробітникам апарату ВР, а багатодітним сім’ям. Проте, якщо в апараті ВР є багатодітні прибиральниці або водії, які живуть у поганих умовах, безумовно, і їм можуть дістатися квартири. Я дуже сподіваюся на підтримку фракції БЮТ у просуванні цієї ініціативи».
Варто зауважити, що ще кілька років тому зарплати чиновників були нижчими втричі, а то і в п’ять разів. Кампанія за підвищення прибутків держслужбовців почалася 2005 року (з подачі Юлії Тимошенко). Зокрема, було вирішено «прив’язати» зарплати перших осіб країни до зарплати прем’єра. Президент отримував 140% від прибутків голови Кабміну, секретар РНБО і перший віце-прем’єр — 95%, міністри — 90%. Пізніше в кілька разів підвищили зарплати губернаторам (до 13 тис. грн.) і депутатам (до 14 тис. грн.). За задумом, висока зарплата повинна була позбавити чиновників інтересу брати хабарі, але, судячи з численних опитувань, цей захід призвів до зворотного ефекту: і кількість хабарів виросла, і «такси» потроїлися.
За словами міністра праці й соцполітики Людмили Денисової, зарплата господині Кабміну Юлії Тимошенко після пониження складе близько 11 тис. грн. А міністр із питань транспорту і зв’язку Йосиф Вінський заявив журналістам, що до 1 січня наступного року отримуватиме 9,3 тис. грн.
Міністри тепер сушать голови над питанням: на чому після урізування зарплат ще можна зекономити? Голова Мінпраці та соцполітики пані Денисова зазначає, тепер економитиме на їжі, вчитиметься самостійно робити зачіску, а також менше відвідувати культурні заходи. Головний транспортник країни не переживає, адже сімейним бюджетом у парі Вінських завідує дружина міністра, отже, над планом економного режиму думати їй. А ось його колезі — міністру освіти Івану Вакарчуку тепер доведеться туго, адже він знімає квартиру і живе на одну зарплату, яка, за його ж розрахунками, тепер складатиме не більше семи тисяч гривень щомісяця.
За приблизними оцінками, щомісячні витрати держбюджету у зв’язку з урізанням зарплат низки держчиновників вищої ланки наполовину скоротяться на 8,5 млн. грн. У рік це — 102 млн. грн.
— Як ви сприйняли новину про те, що ваша зарплата, починаючи з квітня, поменшає вдвічі, — запитав «День» у екс-міністра оборони, регіонала Олександра Кузьмука.
«Абсолютно нормально і спокійно сприйняв. Із 2002 року я — народний депутат. Жодного разу мені не компенсували проїзд, оплату телефонних розмов, лікування й оздоровлення. Я весь цей час живу на одну зарплату, яку отримував у Верховній Раді України. Чому не користуюся пільгами і привілеями? Бо в парламент я прийшов не з вулиці, а з великим досвідом самодостатньої людини», — заявив народний депутат.
Аналогічне запитання ми адресували колишньому меру Києва, представнику фракції НУ-НС Олександру Омельченку:
— Чому я повинен думати, що це урізання зарплат? Ні, не згодний. Це, на мій погляд, приведення до логічного статусу. Поясню, чому я так вважаю. Бо не може бути такий високий рівень нерівності в прибутках держслужбовців. Народний депутат, як і президент, як і прем’єр, генпрокурор, голова СБУ, міністр — це державні службовці першого рангу. Вище не буває. Так ось, скажіть мені, будь ласка, чому держслужбовці першого рангу отримують понад 15 тисяч гривень (депутат), понад 30 тисяч — прем’єр, 40 тисяч — Президент, а службовці другого рангу (секретар, фахівець, який перебуває знаходиться в приймальній того ж Президента або депутата) — три тисячі? Хіба це нормально? Ні, це ненормально. Тому я вважаю, що постанова про зменшення зарплат окремих категорій держслужбовців правильна, однак запізніла. Її необхідно було ухвалити ще п’ять років тому, коли ці оклади встановлювалися.
До «обрізання» середньостатистичний народний депутат щомісяця отримував близько 14 тис. грн, спікер — у межах 32 тис.
Бажання й готовність влади в кризових умовах «затягнути пояси», зрозуміло, можна лише вітати. Однак ця економна медаль, як і будь-яка інша, має зворотній — завуальований бік. Зменшуючи собі зарплату, чиновники не відмовляються від різноманітних привілеїв — державних дач, автомобілів, телефонів і відряджень (у тому числі — закордонних). Усе це — за гроші українських платників податків, причому, в безлімітному об’ємі.
Діяльність (і, як останніми днями, — бездіяльність) Верховної Ради, Секретаріату Президента й уряду обійдеться держказні в два мільярди гривень.
У бюджеті 2009 року «День» знайшов цікаву цифру, пов’язану з витратами на медичне обслуговування влади. Отже, окремою статтею йде стаціонар — 98 мільйонів гривень, окремою — амбулаторне лікування — 80, загалом — 178 млн. грн. Це більше, ніж нинішнього року заклали на модернізацію військової техніки в Збройних Силах усієї країни!
І ще один приклад. На пенсійне забезпечення 800 колишніх народних депутатів минулого року держава витратила 152 млн. грн. Цих коштів з лишком вистачило б на утримування 23 тисяч рядових українських пенсіонерів. До речі, про них. Сьогодні в Україні нараховується 14 млн. пенсіонерів, 90% із них отримують пенсію, згідно із Законом «Про обов’язкове пенсійне страхування». Розмір пенсій для інших десяти відсотків — депутатів різних рівнів, суддів, держслужбовців, співробітників органів прокуратури, регулюють майже три десятки спеціальних законів.
Скільки щорічно держава витрачає на спеціальні пенсії — таємниця за сімома печатками, однак відомо, що загалом пенсійні виплати «з’їдають» п’яту частину валового внутрішнього продукту (ВВП). Це — один із найгірших показників у світі. Ось і цікаво, чи не дуже висока ціна екс-бюрократів?
На тижні, що минає, закінчився термін оприлюднення високопоставленими чиновниками декларацій про свої прибутки минулого року (до речі — прем’єр Тимошенко так і не опублікувала свою декларацію). Президент України — офіційний мільйонер. Основний його прибуток 2008 року склали дивіденди і надходження від цінних паперів — всього 540 тисяч гривень. Зарплата ж Віктора Ющенка становила 492 тисячі гривень. І якщо перерахувати за нинішнім курсу — виходить трохи менше 50 тисяч євро. Зарплати лідерів країн «Великої вісімки» оприлюднила днями авторитетна газета «Файненшнл Таймс». Для простоти порівняння всі цифри наведені в євровалюті.
Лідером рейтингу нинішнього року став американський президент Барак Обама — 292 тисячі євро за рік. На другому місці прем’єр Ірландії Брайан Коуен — 257 тис.
Далі йдуть президент Франції Ніколя Саркозі (240 тис.), канцлер Німеччини Ангела Меркель (228 тис.) і британський прем’єр Гордон Браун (199 тис. євро).
Найменша зарплата в російського президента — Дмитра Медведєва — 67 тисяч євро.
До речі, всього півтора роки тому Браун був найвисокооплачуванішим лідером у Європі. Однак 2008 року вдвічі збільшилася зарплата Саркозі, а курс фунта щодо євро впав — усе це не сприяло збагаченню британського прем’єра. Оглядач «Файненшнл Таймс», однак, не радить прем’єр-міністру підвищувати собі зарплату, оскільки збільшення зарплати державних лідерів нерідко спричиняє нерозуміння виборців. Так, у жовтні 2007 року через громадське невдоволення ірландський прем’єр Берті Ахерн не став підвищувати собі зарплату на 38 тис євро, а Брайан Коуен, який прийшов йому на зміну, й зовсім урізав собі зарплату на 10%.
На думку видання, в умовах економічної кризи політикам потрібно взяти приклад із президента Болівії Ево Моралеса — прийшовши до влади 2006 року, він одразу вдвічі урізав собі зарплату і отримував ,8 тис. на місяць. Цей крок був підтриманий населенням, і минулого року президенту в ході референдуму висловила довіру 67% виборців.
Найвисокооплачуванішим главою держави на сьогодні є прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун, річний прибуток якого в залежності від розміру додаткових виплат може коливатися від млн. до ,5 млн. В умовах економічної кризи, однак, вирішено було скоротити бюджет прем’єра відразу на 20%. А ось афганський президент Хамід Карзай, за офіційною інформацією, отримує менше 0 на місяць. Жодних побічних прибутків він, за його словами, не має. У нього не має ні власного дому, ні землі, ні машини. Лідер Афганістану запевняє, що в нього є лише десять тисяч доларів на банківському рахунку і кілька коштовних каменів.
