ВСТУП
Відгомоніло чергове доленосне зібрання інтелігенції по-українськи. За спогадами аксакалів-засновників — це другий такий форум, через 12 рокiв після (схоже, ці 12 років пішли на втілення накреслень першого форуму).
Правда, спочатку задумували (хто і як саме — невідомо) це дійство на два дні, на 26 і 27 березня. З тим, мабуть, щоб дати змогу висловитися більшій кількості учасників. Але потім, мабуть, взяла гору думка народніша, що українська інтелігенція i без того одностайна — то що й кого там зайвий раз вислуховувати?! Та й таке не дріб’язок: ніж тинятися по столиці, хай краще додатковий день попрацюють на робочих місцях. Так що лишився один четвер, 27 число.
Звісно ж, все відбувалося якщо й не в кращих, то хоча б у прадавніх традиціях українців.
Керівництво країни для цього милостиво спромоглося на приміщення національної опери (але тільки до 17.00). Організатори та керівники форуму, дуже добре знаючи себе, відвели аж дві години на реєстрацію та розсідання учасників і моральну їхню підготовку до початку роботи. І анітрохи не схибили — навіть ледь встигли. Окрасою були офіційні будівничі та керманичі нашої гуманітарної сфери, їхня група підтримки і гості з-за — цих помістили спереду та в центрі партеру. А всі решта — по закутках та балконах.
Ощасливили нас собою аж двоє з Українців Найбільших — Президент та голова ВР, а від прем’єрки міністр МОНу зачитав достатньо тепле привітання. Як годиться, VIPів було чимало і всілякого ґатунку. В президії реальній розмістилися чоловік сім, а от про президію почесну чомусь забули.
Повели мову, як заведено, особи знані. І балакали те ж саме, що й завжди. Про труднощі, звитягу, глибокий аналіз, очевидні зрушення, тимчасові відступи й підступи і, на жаль, недоперевиконання. Зате на майбутнє накреслення вчинили добрячі.
Офіційним змістом даного форуму було коротке дообговорення Концепції Гуманітарного Розвитку України (пишу з великих букв, бо масштабні речі пора відповідно й титулувати). Адже, виявляється, основне, всенародне обговорення її проекту вже масово відбулося на місцях та в інтернеті. Звiсно, тоді ж одержали і належну кількість пропозицій та зауважень, які також належним чином і врахували.
Тож головні виступаючі з легким серцем балакали не по темі, а що Бог на душу покладе. А що всі вони люди душевні, то поклалося туди (а потім, відповідно, — на нас) багацько всякого.
Звісно ж, усіх і на безліч голів тут звично перевершив Президент — чоловік залюбки здолав спочатку 20, а згодом ще хвилин 85 включно з обідньою перервою. Крім всього іншого, цим він наглядно й однозначно вкотре спростував всілякі брудні натяки недобросовісних опонентів щодо його здоров’я — козарлюга ще дуже нівроку. Та й тему обрав конкретну — про все. І приклад ввічливості показав — після кожного покашлювання просив у нас, бiдолах, вибачення.
Власне, кожен виступаючий із офіційної когорти вкотре, граючись, довів, що має губу не з лопуцька — розкрили, показали й довели все, як має бути.
Уже після перерви, коли VIPи й VIPуваті полишили нас (безсумнівно, полинули вони кудись задля подальших звершень), то трапилося кілька виступів-скоромовок вочевидь самопальних.
Зокрема, новоявлені дисидюги-культмасовики брати Зелені Пси пустили на присутніх не той струмінь, єретично спробувавши очорнити власне процедуру обговорення. Хтось там з Рівного сказав щось про командно-адміністративну систему (а це вже що за проява?). Хтось із киян висловився про методичні проблеми при оновленні статутних документів у вже незалежній державі. Дехто впадав у суто емоційне заломлювання рук тощо. А одна виступаюча у феміністичному запалі навіть звинуватила президіянтів (президунів?, президюків?..) у відсутності серед них жінок (їй, сердезі, і невтямки, що робиться саме так заради однорідностi запаху, ось!).
Та попри окремі огріхи (винятки й тут лише підтверджують правило) здорове начало в нашій інтелігенції звично взяло гору. Як належить, щось там прийняли і схвалили. Пообіцяли навіть, для годиться, врахувати пропозиції особливо гучних та набридливих учасників. Потрібною кількістю разів та децибелів гаряче схвалили і підтримали відповідні роздуми та вказівки відповідних осіб. І заслужено безалкогольно пообідали (дехто, правда, нахабно сподівався напхатися ще й увечері, але зась! — таким показали міру).
Загалом же зібрання кращих із кращих українських інтелігентів вочевидь вдалося. Форум єдино вірно і всьому суспільству пояснив, вказав, згуртував і натхнув.
НУ ЯК ЖЕ БЕЗ КРИТИКИ ЗА ПРИМУСОВОЇ СВОБОДИ СЛОВА?
Зауваження мої будуть ні до когось персонально, зате по суті. Бо це стосується не окремих осіб, а абсолютної більшості наших громадян з в.о., тобто інтелігенції.
Насамперед, ні організатори, ні активісти, ні рядові учасники форуму і не згадали, що суспільна роль інтелігенції полягає у навчанні власного суспільства покращенню життя. Тобто, інтелігенція має шукати за кордоном чи створювати в Україні відповідні знання та втовкмачувати їх решті суспільства, наперед правлячим нашим так званим елітам. Адже це якраз професійно безграмотні управлінські рішення сотень тисяч держуправлінців приводять до появи суспільних проблем та недоліків, по вимирання власних підданих включно. Це підтверджується вже навіть тим, що жоден наш масштабний суспільнокорисний задум (намір, план, програма тощо) жодного разу не був виконаний бажаним чином.
То пора вже хоч поставити питання: чому українці не можуть і навіть не хочуть(?!) успішно жити власним розумом?
А хто таке питання може поставити, крім інтелігенції?!
Та ніхто!
Але!.. Безліч моїх прохань до організаторів проблемних наших зібрань дозволити виступити з простою, короткою і обов’язково безконфліктною постановкою цього питання завжди(!) викликали лише спротив, а то й ворожість. Причому відмова базується на двох типах підстав.
Державний чиновник мені в цьому відмовляє, бо я для постановки таких масштабних питань не маю достатньо високого суспільного статусу, а отже — і права на подібні повідомлення з трибуни. А люди, котрі вважають себе патріотами не за чини й посади, а добровільно — категорично (і навіть фанатично) протидіють з іншої причини.
Мовляв, як це «не можуть» і «не хочуть»?! Та вже давно абсолютно всім українцям все ясно! Їм просто не дають жити успішно!!! Як правило, так кепсько нам чинять неукраїнці (інородці), а коли свої — то це зрадники (вороги народу, яничари, манкурти, запроданці тощо).
А тому ніяких там пояснень! Боротися треба! За краще життя!.. І т. д., і т. п., навіть до істеричного припадку.
Але коли українці тисячоліттями(!) не можуть вирішити одних і тих же своїх проблем (наприклад, міжусобиць) та позбутися одних і тих же недоліків (наприклад, комплексу меншовартості), то це якраз і означає, що якраз всім незрозумілі причини цих негативів! Тобто, нікому нічого якраз і не ясно!!!
Бо покращення життя можливе тільки після того, як у головах сформувалося доказово краще розуміння цього життя. А це розуміння, у свою чергу, можна одержати тільки після вивчення наукового (теж доказового) пояснення. Тож єдиний вихід для українців — це вчитися!
Не хочете читати книжок на цю тему, то пробуйте вчитися, брати приклад з тих народів, хто вже зараз живе краще.
Однак ні! Не хочемо думати про власне життя, і на тому стоїмо! Саме тому і шануємося взаємно, бо того (а чого ж саме конкретно?) варті!
Усе це було яскраво написано на лобі чи не в кожного учасника форуму. А в багатьох букви навіть виступали рельєфно. То скажіть на милість, з ким, що і як можна обговорювати?!
Зрозуміло, що якраз у такому дусі проводилося і «обговорення на місцях». Зрештою, як і всякі інші обговорення і без цього форуму.
Ще ляп. За місце проведення форуму обрали приміщення театру. Приміщення, яке задумане і збудоване виключно для демонстрації конкретно-емоційних моделей життя. Тож і конструкція, й інтер’єр тут однозначно і багатофакторно протидіють перебігу абстрактно-логічного мислення (АЛМ). Однак єдино АЛМ тільки і пояснює суть життя, природу суспільних закономірностей та причинно-наслідкові зв’язки всіх життєвих проявів.
До речі, чи ви чули хоч окремі ці слова хоч на якомусь із безлічі зібрань українців?
Та ніколи за всю історію!!!
І «по процедурі». Всюди і завжди у нас першими виступають найголовніші та найвідоміші. Але відомі вони успіхами лише для самих себе та найближчого оточення, а не покращенням конкретних показників життя інших українців. До того ж, всім давно відоме (аж обридло) все їхнє казання. І всі давно переконалися у безплідності цих їхніх казок.
Значить, треба давати слово авторам чи носіям якогось іншого, нового(!) і доказово кращого(!) пояснення наших проблем. А VIPи хай собі покуняють, а виступлять під кінець зібрання. Бо ж виходить, що у нас завжди розмірковують про проблеми наперед ті, хто їх своїми управлінськими рішеннями і створив. Причому ці батьки проблем завжди і в подальшому принципово наполягають на особистій правоті і, відповідно — єдиноправильності власних рішень. Тож такий шлях обговорення завжди тільки консервує і загострює всяку проблему. Що й маємо...
За такими критеріями формували і персональний склад форуму. Звичайно, в першу чергу це різноманітні чиновники, фактично за їхнім бажанням. І всі вони їхали в столицю за повністю оплаченими відрядженнями. Потім підійшла черга відомих тим, що відомі, та з гнучкими моральними принципами. І лише десь частина четверта учасників — це були щирі та самовіддані вболівальники за справу та суспільні інтереси, як вони їх розуміють. Однак майже всі присутні були очленовані, тобто, члени тих чи інших організацій, юридичних осіб. А інтелігентів, формально незалежних та нічиїх не членів (яких в Україні дуже багато) для організаторів та провідників форуму практично не існувало. Не члени ви, значить — не наші! Тобто, і при відборі на форум керувалися все тим же суспільним статусом людини, а не результатами її праці для інших. А тому основна маса присутніх навіть при бажанні не могла щось запропонувати корисне для суспільства — бо вона цього просто не вміє робити.
І про мову. Зокрема, президентську. Ще від початку його гарантування було про це багато зауважень, від опонентів — зловтішних, а від прибічників — співчутливих. Цього ж не сховаєш: не вміє сьогоднішній Президент прилюдно говорити — ні українською, ні грамотно. Але й біди непоправної у цьому немає — букви ж вимовляє задовільно. Звідси й простий вихід, у всьому нормальному світі відпрацьований — навчити Президента. У нашому випадку — це збільшити його активний словниковий запас тисяч на 10, прищепити відчуття рідної мови і, головне — навчити АЛМ. Тим більше, що хороших педагогів з усіх цих питань у нас досить (хоч вони і далеко за межами президентського оточення).
МЕТОДОЛОГІЧНІ НАТЯКИ
Тобто не говоритиму про методологію, а лише натякну на її існування. Хоч абсолютна більшість українських інтелігентів у студентські роки про це щось та чула. Це вже зараз (із пояснених, до речі, причин) в суспільстві запанував пріоритет магії перед наукою, але воно до пори — на мракобіссі далеко не заїдеш.
Справа в тому, що як би хто не трактував гуманітарну сферу, але це дуже велика частина суспільства. Тому її не можна адекватно описати та зрозуміти, не маючи доказового пояснення суспільства як цілого. Але у нас зараз ні про яке цілісне пояснення суспільства не можна й мріяти, коли майже офіційно заборонена об’єктивна істина. У всякому разі — безроздільно панує найдрімучіший суб’єктивізм, а отже — і найдикіша безграмотність.
Хоча, на перший погляд, здавалося б — ну то й що, хай собі брешуть. А нам своє робить. Проте ні, не виходить. Бо в суспільстві антиринковому та державі неправовій є така закономірність, що практично завжди перемагає кривда. Зрештою, оцініть самі — за які результати праці у нас зазвичай дають посади, чини, нагороди, стають багатими тощо. А це означає, що у нас суспільно шкідлива діяльність на індивідуальному рівні вигідна. Саме тому щораз більше населення усвідомлено живе за правилом «Чим гірше одноплемінникові, тим краще мені», а заповіт предків «Моя хата — з краю» вже відкидають як малопродуктивний.
І все це — закономірні та неминучі наслідки властивостей нашого суспільного ладу та державного устрою. До цього ще низка вочевидь шкідливих етнічних рис аборигенів теж дьогтю додають добряче...
Зрозуміло, що ці недоліки здавна не подобалися певній частині населення. І ці люди намагалися якось протидіяти суспільному злу. Але...
І тут скажу вам дивовижну річ — небайдужість до суспільних проблем у значній мірі вроджена. Ну, муляє людині, просто несила терпіти. І сама не знає, чому. А це означає, — увага! — що поборники справедливості діють за велінням серця, а не розуму! Тобто, не розуміючи, що й до чого. А тому кожен такий суспільний активіст одразу ж починає смикатися в незрозумілих і самому собі напрямках, причому обов’язково кожен по- своєму. А тому й всяке зібрання інстинктивних правдолюбів і правдоборців закономірно й швидко переростає у протистояння та міжусобиці. Ось вам і пояснення нашої «слави предків». Та й не лише нашої — у всьому світі відомо, що демократи (правдоборці) згуртовані та одностайні лише перед розстрільною командою.
А все тому, що інстинкти є одними з регуляторів поведінки живої істоти лише для умов закономірностей біологічних. А всілякого роду соціальні оптимісти безграмотно намагаються їх застосовувати в умовах дії закономірностей суспільних.
На жаль, шановні борці зі злом, не вийде. Пожалійте крові, як не своєї, то хоч людської. І візьміться за розум, замість безглуздої та обов’язково трагічної метушні.
Розумію як фахівець, що думати (та ще, не приведи Господи — логічно!) — це для вас дуже незвично і навіть лячно. Та це спочатку, сам у дитинстві таким був. Але потім вам навіть сподобається — розуміти причини суспільних негараздів та шляхи їхнього мирного (!) вирішення.
Тим більше, що все це вже пояснене науково (доказово!). На жаль, правда, в Україні та українцем. А таке для вас дуже неприйнятно. Бо як же вчитися чогось у одноплемінника, коли «сам все знаю!» ?!
Однак взаємна неприязнь українців, на щастя, не вроджена, а набута. Тобто, передається вона вам у спадок з діда-прадіда механізмами народної (етнічної) педагогіки. І цілком можна вашу, фактично, антиукраїнськість (ось один з її проявів — жоден з вас не сприяє впровадженню жодної української науково- технічної новизни) швидко і безболісно замінити етнічною солідарністю. Як, наприклад, у євреїв.
І це теж пояснене науково! Бо без науки, скажімо, скільки б українці не намагалися тулитися навіть до власних нацменшин, та перейняти в них ту ж етнічну солідарність ніяк не можуть.
ПРОПОЗИЦІЯ (ОДНА-ОДНІСІНЬКА І ДОСТАТНЯ)
Сподіваюся, що, можливо, ви саме відсапуєтеся в перерві між приступами боротьби. Тож є примарна нагода хоч на хвильку апелювати до вашої вдумливості — десь вона там має бути, варто лише в собі належно подлубатися.
Так ось, спробуйте запам’ятати з першого разу: емоційна та м’язова боротьба із суспільним злом у ХХI столітті — це ознака стійкого самодурства з неминучою перспективою ідіотизму! Плюс неминуча трагедія для рідних та близьких кожного інстинктивного правдоборця. Плюс збитки суспільству та дискредитація самої ідеї справедливості. Можна продовжувати ще, але, сподіваюся, для початку досить.
Тут же вам і вихід: змінювати треба не держуправлінців, а управлінські методи! Це теж достатньо описане науково. Проте змінювати ці управлінські методи потрібно не кому заманеться, а тому, хто ними користується, тобто самим управлінцям.
Є в нормальному світі таке поняття як професія. І означає воно цілісну сукупність відповідних теоретичних знань і практичних вмінь та навичок. Радянські ж люди вважають все це дрібницею. Головне для них — бажання щось робити. Тож коли щиро дбаєш про суспільство, то роби що завгодно — і все всім буде на користь. Тому для вас вирази «Вболівати за все» і «Всюди пхати носа» є абсолютними синонімами.
Насправді ж для втручання у професійну діяльність когось іншого потрібно самому мати професійну майстерність доказово вищу, ніж в об’єкта вашого втручання. То ви, для початку, перед таким втручанням хоч би один раз з десяти подумали: а чи я сам це знаю та вмію краще, і з чого це видно?
Повірте, це буде стократ корисніше для всіх, аніж твердити: «Не знаю як, але не так!» чи навіть бездумно волати: «Геть!».
А щоб правлячі «еліти» не хитрували, а працювали на користь всіх, то посприяйте прийняттю Закону «Про пряму залежність прибутків держуправлінців від добробуту населення на підпорядкованих їм територіях» (до вашого відома: у сучасний добробут входять і духовні та культурні цінності). Концепція такого закону теж розроблена. А решту вже чиновники зроблять і без вас. Бо це ж їхня професійна діяльність — керувати всіма нами — то їм її і вдосконалювати.
І розслабтеся. Спокійно робіть роботу свою — про якийсь же фах папірця маєте. А у вільний час «хобійте» на здоров’я та стежте в інтернеті, як цього Закону дотримується той чи інший чиновник, і запам’ятовуйте це до наступних виборів. І найголовніше — до решти вишкребіть з голови навіть найменшу думочку про боротьбу, хоча б вже з огляду на дорожнечу стоматпослуг.
Коли ж у вашій патріотичній голові трохи стихне від колотнечі думок боротьбистських, то з’явиться місце і для думок спокійних, логічних. А це вже прямісінька стежка до життя власним розумом. І якраз тоді просто зникне потреба в подібних беззмістовних та безплідних зібраннях, як цей виключно показушний хворум.
