Де правда, а де — вимисел? Мабуть, кожна людина, яка чула передвиборні обіцянки політиків, дивилася політичну рекламу по телебаченню, а нині зі ЗМІ чує то одні, то інші політичні заклики, викривання, звинувачення, задається таким питанням. З одного боку, це добре, бо дає людині можливість критично думати, з другого — погано, тому що є небезпека зневірено заявити, що «всі вони однакові». А правда десь посередині: що немає ні «білих», ні «чорних» політиків, а є добре продумані політтехнологами гасла (ідеологеми або міфологеми), які, впливаючи на нашу підсвідомість, примушують думати і чинити так, як це комусь потрібно. При цьому не лише під час виборів, а й щодня: оскільки будь-яке суспільство будувалося на міфологічному грунті, його коріння й залишаються там. «Грунтом» же, як свідчать фахівці, нині користуються маніпулятори. Щоб відслідковувати сучасні міфи, придумані для нас політиками, необхідно бути дуже критично налаштованим, не втягнутим у саму ситуацію — так званим третейським суддею. Детальніше про це розповідає доктор філософських наук, професор, заступник директора Інституту соціології НАН України Євген ГОЛОВАХА.
— Євгене Івановичу, які міфи ви назвали б найбільш актуальними для України?
— Загалом суспільство історично будувалося саме на грунті міфології — на основі певної системи уявлень виникало бачення того, що поєднує людей зі світом. Перш за все, це міфологія, пов’язана з побудовою світу, — боги, люди і підземний світ (кожне суспільство вибудовується на цій міфології). Вона була потрібною, щоб поєднати людей, бо так вони могли сприймати цей світ, — через речі, зрозумілі для всіх... Але з розвитком цивілізації та науки міфологія поступово втратила свої позиції: виникли раціональні засади поєднання людей, тобто з’являється віра людей не в міфічні простори, а в те, що ми маємо жити разом, бо ми належимо до єдиної нації, в нас є спільні інтереси. Тож усе більше місця в житті суспільства починає займати не сакральне, а світське, не міфологічне, а раціональне. Це не означає, що в суспільстві не залишається оця міфологічна складова: своїм корінням вона заглиблена в традиційній культурі, тому є невід’ємною складовою культури та людської свідомості. Але в сучасному суспільстві вона не є визначальною...
Політики інтуїтивно відчувають, що для того, аби створити свої ідеологеми, вони мають маскувати це під щось таке, що для людей є зрозумілим, — під міфологеми. Одна з яскравих міфологем була в комуністів — рай на Землі. З одного боку, — все раціонально, бо рай пропонувався на Землі, а з другого, — який рай? Це і є міфоїдом — поєднання раціонального змісту, на який ти орієнтуєш людей, щоб вони працювали над ідеєю, з метафоричною міфологізованою частиною. Тож у кожній ідеологемі або квазіміфологемі є дві ці складові: раціональна та міфологічна (метафорична). Як на мене, суспільство тим більш розвинуте і тим більше в нього шансів на поступовий розвиток, чим менша складова міфологічна.
Нині в Україні я можу виділити чотири міфоїди, які пропонують найвпливовіші політичні сили масовій свідомості українців. ПЕРШИЙ — про СРСР як «золотий вік», коли все було добре і всі були рівними та щасливими. Але останніми роками заклик комуністів до повернення у минуле все менше захоплює громадян України, бо для нових поколінь майбутнє привабливіше, ніж спогади про «комуністичний рай».
ДРУГИЙ міфоїд — що нас врятує Захід і НАТО. Насправді Захід не хоче бачити нас у такому вигляді, в якому ми зараз є. І скільки б ми не молилися на нього і не закликали йти туди — краще не буде. На жаль, нині в Україні немає бачення стратегії побудови такого суспільства, яке було б прийнятним у Євросоюзі. За закликами я не бачу нічого реального. Нам треба хоча б визначити мінімально прийнятні показники для ЄС і їх досягнути: наприклад, 30-те місце серед держав світу за індексом людського розвитку, не нижче 40-го — за корупцією... Поставте мету, розробіть методи, засоби — і йдіть туди...
ТРЕТІЙ міфоїд — рай у рамках ЄЕП. Але там ми потрібні як сателіти. Принцип такий: якщо працюватиме промисловість і буде дешеве пальне, то в нас буде добре життя. На перший погляд — раціоналістично, але насправді не буває раю від того, що щось буде дешевим. Велике щастя для українців, що в них переважно немає відчуття втрати великої держави. Бо в сучасному ставленні до світу фізичний простір не має такого великого значення, як це було раніше. Нині маленька держава Данія, в якої нічого немає, може жити набагато краще, ніж така велика, як Росія, де і паливо, і газ, і інші природні багатства. Сучасне розуміння того, що є визначальним критерієм величі країни — це не її масштаби, не месіанська роль, а можливість забезпечення нормального життя громадянам. Ідеологема «великої держави» багато в чому міфологічна. Оскільки у міфах героїв ми бачимо великими, а богів — всемогутніми, звідси й ідея: чим більша держава, тим краще буде людям.
ЧЕТВЕРТИЙ міфоїд, на мій погляд, може нести найбільшу загрозу для України. Його суть у тому, що нас порятує «мудра правителька» та її «світле воїнство». Ідея цього міфоїда в тому, що спасіння прийде тоді, коли покарають винних і нагородять убогих. У ньому — найбільше ірраціонального (невипадково в політичній рекламі використовувалися образи Ванги, Нострадамуса). В попередніх міфоїдах у порівнянні з цим є багато раціонального, але не вистачає того, що соціологи називають операціоналізацією (конкретних заходів, поступових кроків до мети). Натомість в міфоїді про «мудру правительку» використовуються специфічні символи — білий колір, коса, пророцтва, пов’язані передусім із архаїчними засобами впливу, з традиційною казково- фольклорною складовою культури. З цього мало що буде: спонукати людей до якихось безглуздих емоційних вчинків ще можна, але спрямувати зусилля на щось раціональне — навряд, бо де перважають метафори, там немає раціонального вирішення соціальних проблем.
— Наскільки це розуміють українці? Бо виникає враження, що загалом наш світогляд стає дедалі ірраціональнішими...
— Ви правильно помітили цю тенденцію: в суспільстві з’являється все більше забобонів, збільшується кількість людей, у яких емоційна складова переважає раціональну. Це пов’язано з тим, що після розпаду СРСР із суспільної ідеології вилучено суттєву раціональну складову — забезпечення потреб, що зростають, державна підтримка науки та освіти, пропаганда здорового способу життя та рівних життєвих шансів для представників різних соціальних груп тощо, натомість міфологічна ніде не поділася, бо йде із глибин людської психології... В умовах деідеологізації ця ірраціональна складова дуже розповсюджується. Цьому сприяли й тяжкі умови життя: ірраціональні тенденції завжди починають брати гору, коли суттєво погіршуються умови життя (чим вищі добробут та рівень освіти людини, тим раціональніша вона у своїх діях). Тому нам украй потрібно послідовно створювати сучасну раціональну складову суспільної ідеології.
— У соціологічних дослідженнях ми можемо побачити, що з усіх владних і громадських інститутів сучасні українці найбільше довіряють церкві. Це також свідчить про збільшення в суспільстві частки ірраціонального?
— Це питання складне. Релігія нині переважно намагається забезпечувати моральну та духовну складову життя людей, а не розповсюджуватися на світосприйняття, вона не нав’язує бачення світу в усіх аспектах. І цей принцип розділення держави і релігії, науки і релігії спрацьовує. До речі, релігія виступає й проти забобонів. Треба розуміти, що релігія доти не матиме негативного впливу на суспільне життя, доки не претендуватиме на фундаменталізм, на роль третейського судді у вирішенні суспільних проблем. І якщо вона здатна сама перебудовуватися відповідно до вимог сучасного світу. В цьому сенсі гнучким виявився протестантизм, важче цей процес іде в католицизмі, ще важче — у православ’ї. Я вважаю, що з релігією було б дуже просто, якби вона визнавалася як один із необхідних інститутів суспільного життя, який не має важелів втручання в соціально-політичне та економічне життя — туди, де раціональна складова дуже важлива.
— Наприклад, коли Партія регіонів використовувала УПЦ МП у своїй політичній агітації...
— Так. Тут спрацьовував такий механізм: Православна церква Московського патріархату — справжня, канонічна, і вона підтримує єдину правильну реальну владу. Вибудовувалася така міфоїдна ідеологема: що справжня релігія підтримує справжню політичну силу.
— А самі політики живуть якимись міфами?
— Свідомість людей, які належать до політичної еліти — похідна від свідомості, властивої пересічній людині. Чим вони суттєво відрізняються від більшості співвітчизників? Тим, що в них є певні організаційні здібності, певне нахабство і немає моральних засторог. Вони теж багато в чому живуть у світі своїх же квазіміфологем — там їх навіть ще більше, бо політики є продуктивнішими в цьому сенсі.
— Чи вірять самі політики в те, що говорять, в силу свого образу, і чи «виходять з образу»?
— Щоб це зрозуміти, потрібно дуже грунтовно дослідити психіку цих людей. Але вони не є предметом глибинних психологічних досліджень. Тому сказати остаточно, вірять вони у власні ідеї чи цинічно маніпулюють ними, — важко, а іноді неможливо, бо не завжди в людей є достатньо критичне ставлення до гасел, які вони висувають.
Треба розуміти: без міфоїдів неможливе життя суспільства, вони були, є і будуть. Але крім тих, хто їх створює, мають бути ті — індивіди, інститути, — хто їх розвінчує, хто б дав можливість людям подивитися на них критично, хто б постійно нагадував, показував, що насправді відбувається, як це пов’язано з розвитком чи деградацією суспільства, і постійно наголошував на тому, що саме раціональна складова є визначальною в сучасному суспільстві, яке побудоване переважно на раціональних засадах.
Якщо люди почнуть свято вірити в те, що щось можна зробити ірраціональним шляхом, то в суспільстві виникне багато зайвих проблем. Наприклад, дуже емоційно забарвлена, пропагована багатьма політиками ідеологема «Бандити повинні сидіти в тюрмах». А хто такі бандити? Здоровий глузд підказує, що це визначення потрібно знайти в Кримінальному кодексі, але людей це вже не цікавить... Таким чином виходить, що на кого не покажеш пальцем — всі бандити і всі мають сидіти. Бо хто тоді не бандит? Це потрібно чітко визначити. От із такого міфоїда й починається соціальний хаос. Тому ми з вами маємо розтлумачити і тим, хто продукує, і тим, хто є споживачем цих ідеологем, що саме та чи інша ідеологема означає з точки зору закону, демократії, цивілізованого розвитку суспільства, бо ми за це відповідаємо — інтелектуальна еліта. Ми не повинні входити у політичний світ надто емоційно — маємо бути третейськими суддями. Невипадково всі ідеології, які існують у плюралістичному суспільстві, піддаються з боку саме інтелектуальної еліти постійній та суворій критиці.
— А чи можна ідеологему використати на користь суспільству? Наприклад, так, як це зробили в США?
— В США є два свої міфоїди. Перший — плавильного тигля: представники всіх націй і народностей, які створюють цю країну, американизуються завдяки шляхетному впливу американських цінностей (до речі, американці вже починають відмовлятися від цього міфоїда, розглядаючи збереження національної ідентичності як необхідний елемент формування єдиної політичної нації). Другий — американська мрія: кожна людина тримає своє щастя у своїх руках, що, до речі, посприяло лібералізації економіки... Треба сказати, що в США нині виникають раціональніші ідеологеми. Наприклад, ідеологема толерантності. Це дуже раціональний підхід, бо політична міфологія ніколи на толерантності не будувалася (все трималося на силі та підкоренні слабшого сильнішому). Тому я вважаю, що американське суспільство в певному сенсі дає зразки раціонального ставлення до дійсності, бо легко знайти в міфології ідею покарання («сидіти в тюрмах»), ідею раю, винагороди, а от щоб слабкий щось визначав у суспільстві — ні.
Те, що в таких суспільствах, як наше, на міфологічному підгрунті будуються ідеологеми, — природно. Просто нам треба їх відстежувати і гранично раціоналізувати, хоча необхідно також, щоб певний елемент емоційності залишався — якість, яка б привертала до себе людей. А для того, щоб міфу не знаходилося місця в ідеології, потрібно винаходити раціональні засоби, які б впливали на емоції. Раціоналізація ідеологем — це важка справа, бо вона не повинна бути позбавленою можливості впливати на емоції, але не міфологічними, а сучасними раціональними засобами.
