Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Рік останній — рік перший»

У Києві відкрилася фотовиставка робіт Валерія Мілосердова, присвячена серпневим подіям 1991 року
19 березня, 2009 - 00:00
ВІДКРИТТЯ ФОТОВИСТАВКИ — У ДОБРОЗИЧЛИВІЙ АТМОСФЕРІ РОДИНИ ТА КОЛЕГ. НА ФОТО — ВАЛЕРІЙ МІЛОСЕРДОВ ІЗ СИНОМ — ТЕЖ ВАЛЕРІЄМ / ФОТО КОСТЯНТИНА ГРИШИНА / «День»

27 чорно-білих світлин, представлених Валерієм Мілосердовим на персональній виставці «Рік останній — рік перший», позбавлені кольору та «строку давності». Вони відображають події путчу 1991 року. Валерію, який на той час працював фотокореспондентом газети «Известия» в Україні, довелося через об’єктив спостерігати за подіями серпневого перевороту не лише в епіцентрі розвалу Радянського Союзу — Москві, а й в Україні, Казахстані та Литві.

Ідея створити виставку виникла у січні цього року, коли відомий фотограф отримав медаль «Захиснику вільної Росії». Ця відзнака «за мужність, проявлену в захисті конституційного устрою в період спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року», запроваджена попереднім президентом Російської Федерації Борисом Єльциним, вручалася ще 1993 року. Серед нагороджених — громадські та політичні діячі, науковці, музиканти, які виступили на захист демократичного устрою під час відомих серпневих подій.

Валерій Мілосердов говорить про певний хронологічний символізм виставки. Тоді була потужна системна криза — а зараз вирує фінансова.

— Із 27-ми робіт — 20 про сам путч, а сім показують стан суспільства і окремих людей того року, — розповідає фотограф. — Під час вибору фотографій мене цікавили символи тієї епохи, якісь абсурдні для сучасності стани. Наприклад, самотня людина, що несе прапор — це передовик, переможець соцзмагання, такий собі герой того часу. Але всі часи хороші по-своєму, і ті часи — не виняток. Хоча я цього не стверджую. Бо задача художника — поставити запитання, а глядач сам шукає символізм та паралелі.

З іншого боку, експозиція на часі ще й тому, що, переглянувши фотографії, можна відмотати час назад і зрозуміти, наскільки правильними були наші дії й наш вибір протягом останніх 18-ти років.

— Ці роботи дозволяють нам повернутися в історію, яку ми вже потроху починаємо забувати, не розслаблятися і пам’ятати про те, що було, — коментує шеф-редактор проекту «Телекритика» Наталія Лігачова. — Бо іноді нам здається, що гірше, ніж сьогодні, бути не може. А ретроспектива дає змогу зрозуміти, що з часом змінюється все. Тут промовляють емоції і людські характери, які проявляються під час кризи. Головний посил виставки: все насправді визначаємо ми самі, і ми ж самі формуємо дійсність, а дійсність формує нас. Це дуже потужні роботи, які несуть заряд сильних почуттів та емоцій.

Побачити фотохроніку нещодавнього минулого — з танками, прапорами та розірваними паспортами Радянського Союзу можна у Російському центрі науки та культури до 4 квітня. Куратор фотовиставки Костянтин Дорошенко стверджує, що образи на світлинах — одночасно трагічні та людяні:

— Кадри серпневих подій Москви 1991 року, що вплинули на новітню історію всього світу, складають драматичний ритм експозиції. Він розривається емоційними спалахами образів часу, які побачив Мілосердов у відчайдушності та ейфорії 1991 року... Образи трагічні, абсурдні, людяні. Вони не симулюють емоції, не пропонують легких відповідей, але немов спливають із ваших особистих спогадів. Фотохроніка спогадів, які повинні стати уроком.

Олена ОЛІЙНИК
Газета: 
Рубрика: