27 чорно-білих світлин, представлених Валерієм Мілосердовим на персональній виставці «Рік останній — рік перший», позбавлені кольору та «строку давності». Вони відображають події путчу 1991 року. Валерію, який на той час працював фотокореспондентом газети «Известия» в Україні, довелося через об’єктив спостерігати за подіями серпневого перевороту не лише в епіцентрі розвалу Радянського Союзу — Москві, а й в Україні, Казахстані та Литві.
Ідея створити виставку виникла у січні цього року, коли відомий фотограф отримав медаль «Захиснику вільної Росії». Ця відзнака «за мужність, проявлену в захисті конституційного устрою в період спроби державного перевороту 19-21 серпня 1991 року», запроваджена попереднім президентом Російської Федерації Борисом Єльциним, вручалася ще 1993 року. Серед нагороджених — громадські та політичні діячі, науковці, музиканти, які виступили на захист демократичного устрою під час відомих серпневих подій.
Валерій Мілосердов говорить про певний хронологічний символізм виставки. Тоді була потужна системна криза — а зараз вирує фінансова.
— Із 27-ми робіт — 20 про сам путч, а сім показують стан суспільства і окремих людей того року, — розповідає фотограф. — Під час вибору фотографій мене цікавили символи тієї епохи, якісь абсурдні для сучасності стани. Наприклад, самотня людина, що несе прапор — це передовик, переможець соцзмагання, такий собі герой того часу. Але всі часи хороші по-своєму, і ті часи — не виняток. Хоча я цього не стверджую. Бо задача художника — поставити запитання, а глядач сам шукає символізм та паралелі.
З іншого боку, експозиція на часі ще й тому, що, переглянувши фотографії, можна відмотати час назад і зрозуміти, наскільки правильними були наші дії й наш вибір протягом останніх 18-ти років.
— Ці роботи дозволяють нам повернутися в історію, яку ми вже потроху починаємо забувати, не розслаблятися і пам’ятати про те, що було, — коментує шеф-редактор проекту «Телекритика» Наталія Лігачова. — Бо іноді нам здається, що гірше, ніж сьогодні, бути не може. А ретроспектива дає змогу зрозуміти, що з часом змінюється все. Тут промовляють емоції і людські характери, які проявляються під час кризи. Головний посил виставки: все насправді визначаємо ми самі, і ми ж самі формуємо дійсність, а дійсність формує нас. Це дуже потужні роботи, які несуть заряд сильних почуттів та емоцій.
Побачити фотохроніку нещодавнього минулого — з танками, прапорами та розірваними паспортами Радянського Союзу можна у Російському центрі науки та культури до 4 квітня. Куратор фотовиставки Костянтин Дорошенко стверджує, що образи на світлинах — одночасно трагічні та людяні:
— Кадри серпневих подій Москви 1991 року, що вплинули на новітню історію всього світу, складають драматичний ритм експозиції. Він розривається емоційними спалахами образів часу, які побачив Мілосердов у відчайдушності та ейфорії 1991 року... Образи трагічні, абсурдні, людяні. Вони не симулюють емоції, не пропонують легких відповідей, але немов спливають із ваших особистих спогадів. Фотохроніка спогадів, які повинні стати уроком.
