Нині, у Шевченківські дні, які проходять в Москві, в Українському культурному центрі на Старому Арбаті відкрилася виставка «Загадкова Тарасова земля». На ній народна майстриня з Києва Людмила Смолякова представила реконструкції трипільської кераміки, відтворені за матеріалами археологічних знахідок. Виставка триватиме близько місяця, а Людмила Іванівна вже готується представляти свою експозицію в Греції й проводити там майстер-класи.
Власну квартиру Смолякова перетворила на майстерню. Тут навіть є невеличка керамічна піч, яка випромінює тепло, нагріваючись від... свічки. На полицях і підвіконні — глиняні фігурки, які відтворені з автентичних, знайдених на розкопках у Трипіллі. Коли придивитися до них — більшість нагадує вагітну жінку: з гордовитою осанкою і великим животиком.
— Це символ плодючості, — каже мисткиня. — У трипільців був культ жінки. Бо на тисячу жіночих фігурок на розкопках знаходили тільки одну чоловічу.
На столі — великий горщик з цікавим розписом. У нього досить оригінальна форма. Якщо придивитися до ліній, то можна побачити, як рухається Сварга, — знак Сонця. Фігурки парні — по двоє з чотирьох сторін.
— Для трипільських виробів характерні парність, чотирьохзначність і триярусність — пояснює Людмила Смолякова. — Лише в парі народжується потомство, чотири знаки символізують сторони світу, а триярусність — це небо або повітря, земля і підземелля. Щоправда, підземний світ у трипільців тільки позначався, але майже не розписувався.
У розписах трипільської кераміки домінує змій (Вуж) —охоронець дому. Це добрий дух, якого люблять і про якого згадують з теплом у серці. Бабуся пані Людмили (родом з Хоролу, що на Полтавщині) в міській квартирі виставляла малесеньке блюдце з молоком. Усі дивувалася: навіщо? Адже кота не мали. А жінка пояснювала, що це для вужика, який береже спокій господарів. Недарма ж у селі казали: «Якщо вуж у хаті — мишей не буде». Можливо, й трипільці поклонялися Вужеві.
Дуже цікавими виявилися розписи на мисках. Часто зустрічалися восьмиконечні зірки.
— Я всього навчилася від глини, — продовжує розповідь Смолякова. — А ще моїми вчителями були ксерокопії малюнків з розкопок з Трипілля. Глина — природний матеріал: теплий та екологічно чистий. На розкопках я побувала з товариством «Коло-Ра». У 2000 р. побачили мої роботи представники фонду «Євразія» і дали мені грант. Нині напрацьовано понад тисячу екземплярів реконструкцій трипільських виробів. Мої роботи експонувалися в різних країнах світу: Польщі, Франції, Ватикані. На базі моєї майстерні знято понад десяток фільмів. До речі, відкрилися ресторани з трипільським оздобленням — «Керамо-мама» в Києві, «Трипілля» на Обухівській трасі. Там ліплений і розписаний посуд і скульптури.
Трипільська культура дуже цікава. Мені б хотілося, аби її вивчали діти починаючи з дитячого садочку. А в школі, на уроках історії, можна продовжити її дослідження. Я б хотіла навчати не лише дітей, а й дорослих. Мрію відкрити постійно діючу виставку кераміки та фотовиставку. Я відчуваю тепло і колосальну енергетику глини. Вона дає наснагу, сили і навіть лікує. Творити з глини може кожен. Маленькі діти здатні створювати для себе іграшки, а дорослі — сувеніри. Наприклад, у Рівному в галереї «Зузу» я провела майстер-клас і продемонструвала фотовиставку і виставку кераміки, які дуже сподобалися глядачам.
Взагалі ми розвиваємо вже 12 напрямів трипільської культури. Це насамперед іграшка, зокрема, дитяча лялька, а також гобелени, одяг, прикраси, зачіски, ткацтво... Все відтворене зі статуеток, знайдених на розкопках.
Як зізналася Смолякова, вперше вона почула про Трипілля десять років тому — і з того часу присвятила своє життя цій темі. В кожну виліплену фігурку вона вкладає душу. А почалося її захоплення глиною несподівано. Сусід по дачі розповідав про студію, котру ентузіасти на чолі з директором — пані Маруняк — організували при звичайній середній школі на Ленінградській площі. Людмила Іванівна працювала тоді головним інженером у Будинку кіно. А з 1999 року захопилася Трипіллям і долучилася до ентузіастів у школі. Вона навчала дітей ліпити, залучала до експедицій, влаштовувала зустрічі з археологами. Та коли директор пішла з життя, студію закрили. Печі залишилися без роботи, а дві родини митців, котрі намагалися зберегти й поширити Трипільську культуру, почали працювати у своїх квартирах.
Технологія трипільського ліплення нескладна. Це ручна робота без застосування гончарного кола, з розписом по сирій глині. Часто сполучають по декілька відтінків глини. Рідкі глини називаються ангобами. Пані Людмила знайшла вже вісімнадцять відтінків ангобів. Заглиблення робиться наточеною паличкою. А розпис — пензликом.
— Сім тисяч років це зберігала земля, а глина майже не змінила колір, — каже мисткиня. — Розписи ще не всі досліджено. Та головне в них можна прочитати і не заглиблюючися в історію. Серед скульптур на розкопках часто зустрічається фігурка жінки. Ми її називаємо «Трипільською Мадонною». А ще — «Змієнога богиня». Майже в усіх цивілізаціях, в усіх культурах є своєрідна драбинка, яка символізує сходження людського духу. Ці драбинки відтворені на поясах, горщиках, возах. Зустрічається часто і дерево життя. Змальовують пару — місяць і сонце — як символ шлюбу чоловіка і жінки із зірочками-дітками. Легенди світу нам допомагають зрозуміти і прочитати трипільські символи. І хоча трипільські перекази не збереглися, але за малюнками можна впевнено сказати, що до нас дійшли персонажі, схожі з героями міфів Давньої Греції.
Якось, ще до Другої світової війни, письменниця і журналістка Докія Гуменна побачила на розкопках Коломийщини майже цілий трипільський будинок з піччю й усіляким хатнім начинням. Це так її вразило, що з того часу вона присвятила цій культурі все своє життя. Видала чудові книжки. Щоправда, за кордоном. В Україні вийшло тільки дві її книжки — «Благослови, мати» та «Діти чумацького шляху». Нині створено Фонд Докії Гуменної на її батьківщині — в Жашкові на Черкащині. Для Людмили Смолякової ці книги стали настільними. Вона черпає з них натхнення. У школах, розповідаючи про Трипілля, треба мати наочні посібники. І пані Смолякова готова їх виготовити і навіть провести там відкриті уроки. До слова, цього року (в лютому) в селі Халеп’я на Київщині відкрито Меморіальний музей археолога — знаного вченого, відкривача Трипільської культури Вікентія Хвойки (у кабінеті представлено реконструкції за матеріалами його археологічних розкопок, які відтворила народна майстриня Людмила Смолякова).
Трипільська культура перекликається з багатьма культурами світу. Скажімо, в Давній Греції є міф про викрадення Європи, коли Зевс обертається на бика і забирає свою кохану. В розкопках досить часто зустрічаються фігурки Бика та Жінки — символи поєднання чоловічого і жіночого. Трипільська Жінка майже завжди вагітна. На це вказує ромб — символ засіяного поля. А охороняють її спокій вужі. На українському весіллі недарма садовили жінку на вивернутий кожух на бика-запліднювача. Бик — це сила, міць, символ родини, запліднення. До слова, нині за китайською міфологією — рік Бика, покровителя родини і землеробів. А серед розписів, знайдених в Трипіллі, є малюнки, дуже схожі на китайські символи інь-янь. Але написані вони були принаймні на 5000 років раніше тих, що з’явилися в Піднебесній.
Голова представництва Всесвітньої організації розвитку Валентина Балабанова нині готується до поїздок у Грецію, Корею, Китай та Об’єднані Арабські Емірати. Уже погоджено презентації в цих країнах. Заплановано не тільки влаштувати концерти майстрів мистецтв, а й виставки та майстер-класи з трипільської культури Л.Смолякової.
Надзвичайний і Повноважний Посол України в Греції Валерій Цибух збирається відкрити в Греції перший Інформаційний центр «Димархія» («Дружба»), де всі бажаючі зможуть долучитися до культури нашої держави. До речі, у Греції, де вже ознайомилися із трипільською керамікою, сподобалася скульптура жінки верхи на бику, яка асоціюється з давньогрецьким міфом «Викрадення Європи». А ще зацікавив глядачів своєрідний «бінокль». Щоправда, для чого застосовували в давнину цей виріб, поки невідомо. Трипільська кераміка не залишила байдужими відвідувачів виставок у Польщі, Німеччині та Нідерландах. Наприклад, у Німеччині великий інтерес публіки викликали макети невеличких трипільських печей. Для їхнього обігріву раціональні німці навіть запропонували встановити всередину електричну спіраль, бо біля таких печей за чашкою чаю дуже затишно сидіти взимку, коли на дворі погана погода, і слухати казки та легенди світу...
