Це інтерв’ю — всього лише частина редакційного задуму одночасно познайомити читачів із поглядами двох міністрів економіки — реального і «тіньового» або, вірніше, опозиційного. Їм обом були надіслані однакові запитання. Але, як то кажуть, не склалося. Міністр опозиційного уряду, створеного Партією регіонів, Ірина Акімова, природно, досить швидко знайшла час для зустрічі з «Днем» (напевно, в цьому нам допомогло блокування парламенту), а ось у реального керівника економіки країни Богдана Данилишина вільного часу для преси не виявилося: то наради, то поїздки, то знову засідання. Проте ми не відступаємо й продовжуємо настирливо просити Богдана Михайловича про інтерв’ю. Схоже, воно відбудеться як тільки справи в країні підуть на краще. Ми впевнені, що це станеться дуже скоро.
ЗАЛПИ СУЧАСНОЇ «АВРОРИ»
— Чи вірите ви в можливість зробити прорив в економіці України 2008 року, і яка, на вашу думку головна умова для цього?
— Потрібен абсолютно реалістичний, розумний, раціональний підхід до економічної політики. Це означає, що повинна зберегтися макроекономічна стабільність, інакше кажучи, низька інфляція. Повинен бути хороший інвестиційний клімат, а соціальні програми — відповідати можливостям економіки. Якби ці умови були збережені або поліпшені, то можна було б чекати дійсно великого кроку вперед у сфері економічних реформ. Але сьогодні тенденції мають протилежний характер — зростає інфляція. А зусилля уряду поки що йдуть абсолютно в протилежний бік: вони, швидше, посилюють, ніж утискають інфляційні тенденції. Соціальні витрати, що зростають, на жаль, не відповідають потенційним можливостям бюджету. А головне, темпи зростання соціальних витрат істотно перевищують зростання продуктивності праці. І доки все відбувається саме так, я вважаю, про прорив в економіці не може йтися. Політична нестабільність, що зберігається, також має своє значення... Тому 2008 року навряд чи можна чекати істотного прориву як у сфері економічних реформ, так і в економіці країни.
— Чи працює вже антиінфляційна програма уряду? Кажуть, що вона вже навіть дає результати. Чи вдасться уряду, на вашу думку, утримати інфляцію в рамках однозначної цифри?
— Про те, що антиінфляційна програма розроблена, принаймні, якийсь її варіант, що обговорюється зараз у Кабінеті Міністрів, заявлено в усіх ЗМІ. Яка вона, можна судити тільки зі вторинних джерел, тому, напевно, навряд чи зараз можна коментувати, не бачачи самого тексту. А ось про те, працює вона чи ні, відповідь можемо, напевно, отримати, дивлячись на поточні цифри інфляції. У січні вони були рекордно високими — близько 3%. У січні різко, на понад 4%, подорожчали продукти харчування, які, як ви знаєте, становлять 52% у споживчому кошику, що використовується для розрахунку індексу інфляції. Що ще підштовхнуло січневу інфляцію? У грудні були масові залпові соціальні виплати. Частина з них мала «плановий» характер, ви знаєте, що в грудні зазвичай виплачуються преміальні. І сезонні виплати премій у грудні були десь у середньому на 13% вищими, ніж у листопаді. Крім того, були зроблені залпові виплати на поточні витрати в розмірі 7,7 мільярда гривень із державного бюджету. Ці гроші були зняті з казначейських рахунків, оскільки уряд Тимошенко саме починав свої масові соціальні виплати. І що сталося? Пропозиція на ринку продовольчих товарів із боку як вітчизняних виробників, так і імпортних різко не збільшилася, вона й не могла вирости так швидко. З іншого боку, через великі виплати збільшився споживчий попит. Оскільки ціни на конкурентних ринках регулюються попитом і пропозицією, природно, ціни поповзли вгору.
ПОТРІБНА КООРДИНАЦІЯ
Тепер декілька слів про антиінфляційну програму. Перша її складова — це адекватна діяльність Національного банку. У січні НБУ посилив монетарну політику. Відповідно, рівень базової інфляції, за що і відповідає Національний банк, відносно невисокий і істотно нижчий, ніж небазовий, за який, у принципі, повинен нести відповідальність уряд. За інших рівних умов успіх антиінфляційних заходів залежить від кількох важливих чинників. Перший — це чітка координація фіскальної і монетарної політики. Інакше кажучи, якщо Національний банк починає ефективно боротися з інфляцією, то його діяльність повинна бути підтримана дуже стриманим витрачанням бюджетних коштів, тобто жорсткою фіскальною політикою. Ця умова сьогодні не дотримується. Тому говорити про дійсну координацію дій Національного банку й уряду, напевно, передчасно. Ось характерний останній приклад. Національний банк бореться за те, щ об ризики, які несуть комерційні банки під час надання приватних кредитів, були зменшені. Цього домагаються також і через збільшення ставки резервування, що знижує ризики для банківської системи. Це — абсолютно нормальна, цивілізована форма регулювання. А що робить у цей час уряд? Він прагне запустити програму так званих дешевих іпотечних кредитів, що саме підвищують ризики для комерційних банків. До речі, реалізація цієї програми підвищить попит на житло й може призвести до зростання цін на нього. Це саме те, що я називаю незкоординованістю. Уряд фактично заважає Нацбанку провести розумну монетарну політику, боротися з інфляцією.
Ще один момент, дуже важливий для успішної антиінфляційної політики, це реальна незалежність Нацбанку. Про це в останні три роки вже говорилося досить багато і є можливості цього досягнути. Це, передусім, деполітизація управління Центробанком, заборона представникам різних політичних партій брати участь у його основних керуючих органах. А з іншого боку — це чітке визначення мети Нацбанку — підтримки стабільності цін, а не обмінного курсу. Ця умова поки що не виконана, і важко сказати, наскільки представники коал іції готові його реалізовувати. У будь-якому випадку було б цікаво подивитися антиінфляційну програму, коли вона з’явиться, який погляд мають на це наші опоненти. Ну і, нарешті, третій момент. Доки продуктивність праці не випереджатиме зростання соціальних витрат, я гадаю, вірити в зниження інфляції нам буде дуже важко. Крім того, продовжуватимуть діяти зовнішні чинники, такі, наприклад, як зростання попиту й цін на сільськогосподарську продукцію на світових ринках... Але це вторинне в порівнян ні з нашими внутрішніми чинниками. Я не вважаю, що впродовж 2008 року можна буде втримати інфляцію нижче 10%, і це збігається з поглядами провідних міжнародних організацій. Ви знаєте, що Світовий банк підвищив свій прогноз інфляції для України до 13,6%, Нацбанк прогнозував інфляцію на рівні 14%. Ці цифри набагато реальніші, та й то тільки в тому випадку, якщо не буде додаткового розкручення соціальних витрат.
НАС НЕ ЗАПИТУВАЛИ
— Уряд і Міністерство економіки, працюючи над антиінфляційною програмою, якоюсь мірою консультувалися з опозиційним урядом, запитували його думку?
— Прямих консультацій не було. Але опозиційний уряд, який обговорював на своєму позаминулому засіданні проблему зростання інфляції, вказував на ті ризики, що містяться в програмі коаліційного уряду і в тих перших діях, що він чинить. Тож, якщо думка опозиційного уряду цікава уряду реальному, то він цілком міг ознайомитися з тими матеріалами, що виносилися на наші засідання, і врахувати їх під час розроблення антиінфляційної програми. Крім того, в парламентському комітеті з фінансів були проведені спеціальні слухання, що відбулися спочатку на засіданні комітету, а потім були проведені в розширеному складі з залученням експертів, громадськості й навіть студентської молоді. Йшлося про ризики, з якими зараз стикається Україна, й про те, як їх можна подолати. Голос опозиційного уряду, звичайно, міг бути почутий, але прямих консультацій на сьогодні не було.
— Нещодавно були проведені дослідження, які продемонстрували, що країна й навіть східні області абсолютно не знають про діяльність опозиційного уряду. Як ви це можете прокоментувати? Це ваші недоробки, або ж опозиційний уряд не користується увагою преси?
— Напевно, це — обопільний процес, і мені важко когось винуватити. Я гадаю, правильніше було б сказати, що потенціал роботи з громадянським суспільством в опозиційного уряду далеко не вичерпаний, його треба нарощувати. Що зараз конкретно робиться. Якщо ви звернули увагу, на веб-сторінці Партії регіонів з’явилася окрема рубрика «Опозиційний уряд», і доти, доки в опозиційного уряду не буде свого окремого сайту, ця рубрика працюватиме. Там ви можете побачити протоколи засідань і рішення опозиційного уряду. Нещодавно з’явилися також коментарі окремих представників опозиційного уряду. Опозиційне міністерство економіки веде щотижневий моніторинг діяльності коаліційного уряду в галузі економіки. Що буде в цьому моніторингу? Всі значущі, на наш погляд, події. Але їхню важливість ми визначатимемо не за намірами, а за діями і постараємося детально їх коментувати. Я чекаю також запитів із боку ЗМІ. Причому не одна я, а й усі мої колеги з опозиційного уряду. Найближчим часом ми плануємо провести круглий стіл щодо найбільш значущ их питань, куди, природно, запросимо пресу й громадські організації. Йтиметься, передусім, про програму коаліційного уряду й про те, як вона реалізовується. Крім того, найближчим часом урядом повинен бути представлений новий проект бюджету і, я сподіваюся, побачити все-таки антиінфляційну програму. Це також увійде в коло питань, що обговорюватимуться на цьому круглому столі. Ви вірно зазначили, що в багатьох регіонах діяльність опозиційного уряду широко не представлена, і ми плануємо зробити серію регіональних круглих столів, презентувати там цiлi й завдання діяльності опозиційного уряду, поділитися нашими поглядами на ситуацію в Україні й на перспективи її розвитку.
КАМО ГРЯДЕШI?
— У січні була дуже висока інфляція, але уряд заявляє, що в лютому вона буде набагато нижчою. Які чинники сьогодні впливають на цей процес?
— Я згодна з тим, що в лютому рівень інфляції може бути трохи знижений. По-перше, є сезонні коливання, по-друге, є те, що називається «ефект бази».
— Тільки база тут впливає, чи ви помічаєте ще й результати роботи уряду?
— Я вже зазначала про роль Нацбанку. Своєю жорсткішою монетарною політикою він дуже багато може зробити, але в лютому це ще не виявиться, бо діють тимчасові лаги. Ефект від монетарних заходів виявляється, як правило, не раніше, ніж через три—чотири, а іноді й шість кварталів. Інакше кажучи, наслідки того, що зараз робить Нацбанк, ми побачимо щонайбільше тільки в середині 2009 року. І це ще одна причина стверджувати, що інфляція цього року не буде нижчою 10%. Хоч би що робив зараз НБУ, він впливає вже на інфляцію 2009 року, але ніяк не 2008- го. З боку уряду Тимошенко якихось антиінфляційних заходів по суті почато не було, крім намірів, що були озвучені. Це намір посилити адміністративне регулювання цін як щодо продуктів продовольчої групи, так і щодо паливно-мастильних матеріалів. Разом із тим почалися досить масові виплати вкладникам Ощадбанку. Тобто, грошовий попит постійно зростає. У той же час поки що не переглянуті, що абсолютно неминуче, тарифи на комунальні послуги, і звичайно, в статистичному плані це впливатиме на стримування темпів інфляції. Але як тільки почнеться перегляд цих тарифів, а я підкреслюю, він абсолютно неминучий і подекуди вже почався у зв’язку зі зростанням цін на газ, то, швидше за все, ми з вами побачимо великий сплеск цін.
— Підвищення індексу цін позитивно позначається на зростанні ВВП, це так?
— Тут потрібно бути дуже акуратним у формулюванні. Підвищення індексу цін позначається на зростанні номінального ВВП, але абсолютно не означає зростання реального ВВП. Тобто номінально, природно, цифри, що відображають ВВП, зростатимуть.
— За рахунок того ж інфляційного чинника.
— За рахунок інфляційного чинника, звичайно.
— І саме це дозволяє уряду говорити про намір збільшити прогноз номінального ВВП 2008 року на 3,6%?
— Так.
ВЕРБАЛЬНА ОБОРОНА
— Але чому ж у такому випадку не переглядається прогноз інфляції?
— Це хороше запитання, яке потрібно, напевно, адресувати коаліційному уряду. Прогноз інфляції на рівні 9,6% сьогодні виглядає нереалістичним ні для українських експертів, ні для експертів міжнародних. Вони щодо цього вже висловилися, але уряд залишає прогнозний рівень інфляції незмінним. Можна бажати, щоб ця цифра залишилася нижче 10%, але потрібно бути реалістами і відповідно коректувати макроекономічні показники. Адже в цієї справи є ще й соціальний аспект. У випадку, якщо номінальний показник інфляції не переглядається в бік підви щення, то немає необхідності переглядати і, наприклад, прожитковий мінімум, який, природно, повинен у реальному обрахунку зростати, а в умовах зростаючої інфляції він за нею не встигатиме. Якщо не переглядати цей прогноз, то не треба збільшувати й прив’язані до нього виплати. А це, зокрема, мінімальна пенсія. Експертами були зроблені розрахунки, які демонструють, що у випадку, якщо інфляція 2008 року замість 9,6%, як заплановано, складе хоча б 12,5%, що також є досить заниженою цифрою, то за рік пенсіонер, який отримує мінімальну пенсію, в середньому втратить близько 170 гривень. Ось до чого призведе ігнорування реального показника інфляції.
— Мені здається, тут є й невеликий позитивний аспект: уряд демонструє свою впевненість у тому, що він впорається з інфляцією, і це психологічно працює на його користь, позначається на очікуваннях.
— Я вважаю, що явно занижений прогноз інфляції гратиме, швидше, на збільшення інфляційних очікувань, ніж на їхнє зниження. Ці очікування, по-перше, формуються на основі інформації про минулий період, тобто, якщо протягом кількох місяців, у тому числі останніх двох, спостерігаються чинники, що штовхають інфляцію вгору, то ніякого раціонального споживача не можна переконати, що ці чинники просто перестануть діяти. Крім того, якщо він бачить, що дії уряду розходяться з намірами, які декларуються в його програмі, то, я вважаю, це може підштовхувати його до ще більшої недовіри. Крім того, багато в чому інфляційні очікування формуються не тільки заявами і не стільки заявами виконавчої влади, тобто уряду, скільки думкою Нацбанку — того органу, що нині й відповідає за монетарну політику. А з його боку звучали абсолютно реалістичні прогнози. Ось чому я не вважаю, що фактично обман населення за допомогою заниження прогнозів показників інфляції може дійсно знизити інфляційні очікування.
— Тут у мене все-таки є ремарка, що ваш уряд також свого часу не переглядав прогноз інфляції.
— Це зауваження приймається. Я гадаю, що тенденція зберігати щодо цього показника консервативний прогноз присутній у будь-якого уряду. Але хочу підкреслити один момент. Зовнішні чинники, що почали впливати на інфляцію, — зміна цін на світових ринках, а також дані про урожай сільгоспродуктів в Україні — з’явилися в другій половині року. Тому з початку року врахувати їх було неможливо.
ЩЕ РАЗ ПРО ПРАВИЛА
— Секретар РНБО Раїса Богатирьова стверджує, що сьогодні «найзагрозливішою тенденцією є спроба дестабілізувати баланс політичних інтересів, і як наслідок — зміна правил гри в економіці». Чи згодні ви з такою оцінкою? До чого, на вашу думку, це може призвести, адже бізнес увесь час вимагає від влади саме стабільних правил? Як він може відреагувати на такі зміни?
— Якщо розуміти «дестабілізацію політичного балансу» як протистояння, що триває всередині парламенту, тоді можна погодитися з тим, що продовження перерви в повноцінній роботі парламенту, звичайно, не сприяє створенню законів, необхідних для поліпшення інвестиційного клімату і що збільшують стимули для бізнес-сектора інвестувати в Україну й розвивати її. З іншого боку, давайте подивимося на тенденції, що виявилися в попередні два роки, почавшись фактично наприкінці 2004 року, коли виник перманентний період політичної нестабільності. Тоді в експертному співтоваристві і в бізнес-середовищі висловлювалася думка, що це обов’язково позначатиметься на розвитку бізнесу в Україні. Але що тоді сталося в умовах непрацюючого парламенту, коли ініціатором «смути» стала саме сьогоднішня коаліція? Трапилося наступне: правила гри, навіть незважаючи на блокування роботи парламенту, залишалися незмін ними, і це було сприйнято бізнесом позитивно. Стабілізація законодавчої сфери дозволила нарощувати інвестиції як внутрішні, так і зовнішні. Ви знаєте, що 2007 року притік зовнішніх іноземних інвестицій був рекордним. Який основний меседж зі всього цього? Відносна стабільність правил гри, навіть коли вони в принципі погані й мають безліч недоліків, це те, чого чекає бізнес. Але ось коли політична нестабільність затягується, то це, природно, матиме негативні наслідки, тому в моїх інтересах, в інтересах моїх колег, зрозуміло, вирішити цей нинішній політичний конфлікт і почати позитивну законотворчу роботу.
— А, можливо, варто саме продовжити такий стабільний період, щоб економіка знову пішла вгору?
— Повторюю: позитивний ефект стабільності правил гри в умовах політичної нестабільності можна спостерігати лише в короткостроковому періоді. Але у випадку, коли довгий час нічого не відбувається, поліпшень немає, а рівень політичної нестабільності усе зростає, ця тенденція не працюватиме. Можу пояснити це на конкретному прикладі. У поняття бізнес-клімату входить багато чинників: це податковий тиск на бізнес, це регуляторний тиск, це загальна макроекономічна стабільність, на яку також реагує бізнес, це рівень захисту прав власності. Поки право власності не ставиться під питання, навіть за поганого податкового законодавства й незмінних правил гри, бізнес розвиватиметься, бо він пристосовується, знаходить для цього механізми. Хороші або погані — це інше питання, але знаходить. Коли з’являється новий політичний чинник нестабільності, що ставить під питання права власності, то тут бізнес відгукується різким зниженням ділової активності. Саме до цього призводили в минулому, наприклад, спроби переглянути приватизаційні контракти. Політична нестабільність додає невизначеності й у сфері податкової політики. І тут у нас є свіжий приклад заборони на використання векселів для оплати ПДВ під час імпорту. Тобто в цьому випадку, природно, адекватні механізми, що вже склалися в бізнесi для адаптації, не спрацьовують, потрібно створювати нові. І, природно, першою реакцією буде зниження бізнес-очікувань, що вже, згідно з опитуванням Нацбанку, і сталося. Очікування в січні пішли в негативний бік. Наступним кроком буде зниження інвестицій.
— Але в результаті, чи не вийде так, що уряд отримає додаткові бюджетні надходження від заборони тих же вексельних розрахунків, але при цьому загальмує зростання промислового виробництва?
— Внаслідок цих порушень правил гри ефект гальмування цілком можливий. Бо вимиваються операційні кошти, вимивається оборотний капітал. У цих умовах важко приймати рішення, особливо якщо вони стосуються майбутніх інвестицій, коли потрібно фінансувати поточну оперативну діяльність. Погано, що цей чинник може зберігатися досить довго, бо підірвану довіру щодо уряду складніше відновити, ніж просто продовжувати стабільні, але погані правила гри.
СУБ’ЄКТИВНІ МІЛЬЯРДИ
— Бюджет-2008 виділяє гроші під державні цільові програми. Чи вважаєте ви правильним механізм розподілу відповідних коштів?
— Розподіл коштів між окремими цільовими програмами може бути оптимальним лише в тому випадку, якщо у країни є чітка перспектива, і її керівники знають, що потрібно робити. Це те, що називається середньостроковим плануванням і програмуванням. Пріоритети, принаймні на середньостроковий період, повинні бути підтримані середньостроковим бюджетним плануванням, тоді щорічно державний бюджет на ту або іншу цільову програму, яка відповідає нашим середньостроковим пріоритетам, може виділяти відповідну кількість коштів. І в цьому випадку, навіть при зміні політичної еліти, країна повинна рухатися, загалом, по тих самих пріоритетах. Оскільки на сьогодні середньострокове бюджетне планування, як і раніше, перебуває на рівні ідей, а не на рівні практичної реалізації, то чекати оптимального розподілу коштів між цільовими програмами складно. Тут завжди буде елемент суб’єктивізму або елемент лобіювання з боку тих або інших груп. Навіть у тому випадку, якщо основна частина програм дійсно відображатиме інтереси розвитку країни. А подивімося з іншого боку на цей процес. Є пріоритети, які, нехай і не є очевидними, але все ж таки містяться в програмі сьогоднішнього уряду. Одним із них є підвищення енергоефективності, зниження енергоємності економіки. Це дуже важливо, з урахуванням постійно зростаючих цін на паливо, нафту та газ, це повинно бути пріоритетом №1. І він у програмі уряду заявлений. І повинен бути відображений у держбюджеті. Але в порівнянні з тим проектом, який було подано урядом Януковича, кошти на енергозберігаючі програми в бюджеті уряду Тимошенко істотно урізані. Як і кошти на реформування житлово-комунального сектора, який також має принципове значення для добробуту народу та держави в цілому. Чи можна назвати це оптимальним розподілом державних коштів? Я дала б негативну відповідь. Йдеться про те, що ті програмні пріоритети, які широко рекламуються, й на яких будується виборча компанія, насправді не підтримуються конкретними бюджетними заходами...
ПЛАНУВАННЯ ТА РЕФІНАНСУВАННЯ
— Ваш уряд намагався впровадити середньострокове планування свого часу, але не встиг або не зумів цього зробити?
— Якщо бути об’єктивним, то процес розвитку середньострокового планування було розпочато не урядом Януковича. Відповідні спроби робилися й попередніми кабмінами. Але справа ця є досить складною, особливо за умов, коли в країні відбувається постійна зміна політичних еліт. У цьому випадку, навіть при наявності певного загального бачення перспектив і інструментів боротьби за їхнє досягнення, домогтися узгодженості у виробленні середньострокової програми, яка буде вже якоюсь мірою обов’язковою для реалізації всіма, дуже складно. До тих пір, поки політична ситуація в Україні не стане стабільною, у реальності впровадити систему середньострокового бюджетного планування дуже складно.
— Уряд намагатиметься обмежити зовнішні кредити компаніям держсектору, але, схоже, він не дуже стурбований зростанням позичок корпоративного сектору, й, зокрема, банків, які, здається, не мають наміру згортати споживче кредитування та виступають, у зв’язку з кризою ліквідності на міжнародних ринках, за відновлення системи довгострокового рефінансування комерційних банків. Чи підтримуєте ви такі вимоги?
— Поняття довгострокового рефінансування в міжнародній практиці немає. Рефінансування комерційних банків завжди має досить короткостроковий характер. І тут є раціональне зерно. Комерційний банк — це організація, яка повинна нести ризики по кредитуванню, як секторiв домогосподарств, так і індустріального сектора. Йому слід враховувати ці ризики, а якщо він цього не зробив, то відповідатиме і, насамперед, через погіршення фінансових результатів своєї роботи і можливе банкрутство. Це те, з чим стикаються безліч комерційних банків по всьому світі. Виникає питання: чого ми прагнемо, коли підштовхуємо банки до підвищення ризикованого кредитування, я маю на увазі програми дешевого житла, через ось ці віртуальні дешеві кредити з відсотковими ставками 4—6%? І це при тому, що реальна відсоткова ставка на сьогоднішній день у середньому складає не менш ніж 16%. До чого ми ведемо країну? До того, щоб забезпечити рефінансування за рахунок коштів Національного банку? Це означає просто акомодацію бюджетного дефіциту, і це буде додатковим поштовхом до інфляційного тиску. Ось чому я думаю, що схеми тривалого рефінансування в цьому випадку недоречні, тим більше в умовах, коли інфляційний тиск вже є досить високим. Нацбанк це чудово розуміє, про що свідчать його останні заходи, направлені саме на збільшення ставки резервування.
— А як, на вашу думку, перенесе банківська система України фінансову кризу на світових ринках?
— Великих побоювань із приводу негативного впливу на банківську систему України внаслідок світової кризи, напевно, немає. Досить великий обсяг банківського сектору України вже працює разом з іноземним капіталом. Ось чому в цьому випадку ризики певною мірою лягають на плечі іноземних партнерів, а негативний ефект для України пом’якшується. Тому я поки що не бачу передумов для великого зовнішнього шоку для банківської системи.
— Як ви дивитеся на перспективи створення в Україні державного банку розвитку та земельного банку?
— Подібні ідеї ззовні мають гарний вигляд: мовляв, необхідно збільшити обсяг інвестиційної діяльності, зокрема через створення подібного роду установ. Я завжди досить скептично до цього ставилася. Тут слід починати з того, чого ми прагнемо досягнути й наскільки правильний інструмент досягнення мети. На мій погляд, для збільшення інвестиційної діяльності ми зараз маємо гарні передумови з боку приватного капіталу. Розвивається банківський сектор. Але навіщо створювати нових державних монстрів, які завжди будуть пов’язані з непрозорим розподілом коштів, із неефективним їх використанням замість того, щоб розвивати приватний бізнес. Я гадаю, що розвиток приватного капіталу — це головний напрямок. Із цього погляду, ідея про банки розвитку, напевно, є не найкращою.
НЕ СТОЯТИ НА МІСЦІ
— Чи сподіваєтеся ви на те, що мораторій на продаж землі в Україні буде подолано до 1 січня?
— Так, сподіваюся й активно за це виступаю. Слід якнайшвидше завершити роботу над земельним кадастром і всіма іншими законопроектами, які з цим пов’язані. Протягом одного року країна повинна домогтися скасування цього мораторію, щоб земельний ринок почав функціонувати повністю. Так, напевно, залишиться багато окремих процедурних питань, які періодично виникатимуть, але, якщо ми не скасуємо мораторію, то ми просто тягнутимемо час і стоятимемо на місці.
— Чи можете ви сьогодні спрогнозувати валютно-курсову політику Нацбанку, який дає суспільству всього лишень такий сигнал: вона буде більш ніж волатильною, гнучкою. Експерти трактують це по різному. А ваш особистий аналіз підказує аргументи для девальвації або ж для посилення національної валюти?
— Спекулювати з приводу політики обмінного курсу я не беруся, і вважаю, що це політично некоректно. Питання монетарної політики повинні бути абсолютно відділені від чистої політики, це функція Нацбанку. Функція дуже делікатна, тому що пов’язана зi зміною інфляційних очікувань, тому я можу розмірковувати лише про ті наміри, які були озвучені з боку Нацбанку, наскільки вони розумні, справедливі та правильні. Він в останні два- три роки веде активну підготовчу роботу з впровадження інфляційного таргетування. Абсолютно зрозуміло, що такі речі не робляться протягом одного дня, й навіть протягом одного місяця. Але ця робота здійснюється, і я гадаю, що це абсолютно правильно. Як один із кроків із впровадження інфляційного таргетування, Нацбанк заявив про те, що він підтримав дослідження з боку Міжнародного валютного фонду щодо поступового посилення волатильності обмінного курсу в рамках визначених кордонів. Вони досить великі, й у випадку, якщо банк поступово дозволятиме гривні коливатися між 4,95 і 5,25, це буде вже прогресивним кроком уперед. У цьому сенсі я абсолютно підтримую позицію Центробанку та сподіваюся, що жодні політичні перипетії не зможуть на це вплинути. І другий момент. Нацбанк із четвертого кварталу минулого року став посилювати монетарну політику. Його можна було в тій чи іншій мірі критикувати за м’який підхід до монетарної політики 2006 року, й у першій половині 2007 року, але в другій половині, особливо в четвертому кварталі, й у січні 2008 року він себе заявляє як дуже відповідальний агент. Це потрібно вітати. Єдине, чого можна зараз побажати Нацбанку, це дійсної координації монетарної політики з урядом, а не віртуальної, як це робиться сьогодні.
ІНФЛЯЦІЙНА ДОБАВКА
— Як позначаться на українській економіці домовленості щодо газових питань, досягнуті під час візиту до Москви Президента Віктора Ющенка? І, до речі, чи не вважаєте ви, що поступки, на які в ході цих переговорів пішла Росія, зроблені не заради «красивих очей», адже вони можуть свідчити або про важливі козирі, які виклала українська сторона, або про наші не менш важливі й, можливо, навіть політичні поступки.
— Питання в тому, якого роду це були поступки, й чи отримала Росія якісь рівноцінні компенсації. Головне, що Україна все більше усвідомлює таку просту істину, що за своїми зобов’язаннями слід вчасно та повністю платити. Посилення платіжної дисципліни, хоч як би це було важко, є абсолютно неминучим, й ось, власне, результат цих переговорів і веде до того, що нас підштовхують до виконання своїх платіжних зобов’язань. Як можна оцінювати короткострокові вигоди, пов’язані з фіксацією ціни на газ, принаймні на перше півріччя, в обмін на розширення доступу «Газпрому» до внутрішнього ринку енергоносіїв? Напевно, тут взаємозв’язок може бути двояким. Досі всі уряди, вся політична еліта України дуже обережно ставилися до питання збільшення доступу російського капіталу на наш внутрішній ринок. Я гадаю, на цю тенденцією доведеться найближчим часом зважати, й вона може мати як позитивні, так і негативні сторони, тому що, на жаль, газові питання завжди носили не лише економічний характер, але й виступали інструментом, у тому числі, й політичного тиску. Тому, загалом, можна стверджувати, що, напевно, результат цих переговорів — це, радше, певні поступки з боку України, з наслідками яких доведеться довго та наполегливо працювати. Україні слід готуватися до того, що ціни на газ підвищуватимуться. І графік цього підвищення не завжди може складатися на користь України. Єдиним способом збереження економічної незалежності є адаптація внутрішніх споживачів до нових цін на газ, що підвищуються, впровадження політики енергозбереження, як у бюджетному секторі, так і соціальних стимулів із боку бюджету й адаптаційних механізмів до нових газових цін настільки швидко, наскільки це можливо.
— Скільки відсотків інфляції додасть нам нова ціна на газ?
— За оцінками, які було зроблено минулого року, це близько 2- 3% до кінця року.
— А вони вже закладені в наші прогнози? З урахуванням цих відсотків, який ваш прогноз на інфляцію цього року?
— Від 13 до 14%.
— Досить таки оптимістично.
— Так, це оптимістичний прогноз.
— Навіть Порошенко говорив про 16%.
— Я тут більше схиляюся до позиції Світового банку. Звичайно, це залежатиме ще й від того, наскільки розкручуватиметься спіраль соціальних виплат. Але, повторюю, мій прогноз є досить оптимістичним. Я не вірю, що інфляція може бути нижчою за 14%. Вищою — так, нижчою — навряд чи.
