Знову стосунки між Китаєм і США різко погіршуються. Китай висловив своє невдоволення з приводу рішення президента Барака Обами прийняти Далай-ламу в Білому домі, а також щодо продажу його адміністрацією зброї Тайваню. Для обох американських рішень було досить прецедентів, проте деякі китайські лідери сподівалися, що Обама приділить більше уваги тому, що Китай вважає своїми «основними інтересами» у царині національної єдності.
Не очікувалося, що події обернуться таким чином. Рік тому адміністрація Обами доклала чимало зусиль, щоб налагодити відносини з Китаєм. Державний секретар Гілларі Клінтон зауважувала, що вони «знаходяться в одному човні» і що Китай і США повинні «підніматися і падати разом». Міністр фінансів Тімоті Гейтнер сказав, що він витратив більше часу на консультування своїх колег у Китаї, ніж у будь-якій іншій країні. Деякі спостерігачі навіть посилалися на Велику двійку Китаю і США, яка управлятиме світовою економікою.
Ідея про G2 завжди була безглуздою. Економіка Європи переважає економіки США і Китаю, а економіка Японії сьогодні приблизно така ж за розміром, як китайська. Їхня участь у вирішенні глобальних проблем є необхідною. Проте зростаюча кооперація між США і Китаєм в рамках G20 торік була позитивним знаком як двосторонніх, так і багатобічних стосунків.
Яка б не висловлювалася заклопотаність останніми подіями, пов’язаними з Далай-ламою і Тайванем, важливо зазначити, що погіршення стосунків між США і Китаєм почалося до того. Чимало американських конгресменів, наприклад, скаржаться на те, що робочі місця в Америці знищуються через інтервенцію Китаю на валютні ринки для підтримки штучно заниженого рівня юаня.
Інша проблема полягала у рішенні Китаю не співпрацювати на конференції ООН зі зміни клімату в Копенгагені минулого грудня. Китай не лише протистояв заходам, які були предметом переговорів минулого року, також рішення прем’єр-міністра Веня Цзябао відправити чиновників низького рангу для зустрічі й вказування пальцем на Обаму були відкрито образливими.
Також Китай повівся так само, коли п’ять постійних членів Ради безпеки ООН (плюс Німеччина) зустрілися для обговорення санкцій проти Ірану за порушення ним зобов’язань перед МАГАТЕ. Знову Китай відправив чиновника низького рангу.
Тож що сталося з тими обнадійливими знаками співробітництва? Можна зауважити дві причини зміни поведінки Китаю, які можуть здатися нелогічними на перший погляд.
Перша полягає в тому, що в 2012 році очікується передача політичної влади, і в період зростаючого націоналізму жоден з китайських лідерів не хоче мати вигляд м’якішого за своїх суперників. Це допомагає пояснити останні каральні заходи в Тибеті й провінції Синцзянь, а також затримання юристів, що опікуються питаннями прав людини.
Крім того, Китай може опинитися на порозі економічного переходу. Деякі китайці вважають, що лише зростання не нижче 8% може забезпечити створення достатньої кількості робочих місць і соціальну стабільність. Проте по мірі того як рівень заощаджень в Америці починає збільшуватися, китайська модель, направлена на експорт, яка сприяла зайнятості в Китаї за рахунок глобальних торгівельних дисбалансів, імовірно, більше вже не працюватиме. Якщо Китай відреагує на благання переоцінити юань, йому також може знадобитися жорсткий підхід до інших проблем, щоб приборкати націоналістичні почуття.
Друга можлива причина нещодавньої поведінки Китаю може полягати в його зарозумілості і надмірній упевненості. Китай по праву пишається своїм успіхом у виході зі світової рецесії з високим рівнем економічного зростання. Він звинувачує США у створенні рецесії й сьогодні має приблизно 2 трильйони дол. у валютних резервах.
Більшість китайців вважають, що це свідчить про зміни глобального балансу сил, і що Китаю слід бути менш люб’язним з іншими країнами, у тому числі з США. Певні китайські учені сьогодні пишуть про занепад США, визначаючи пік американської влади 2000-м роком.
Ця надмірна впевненість у зовнішній політиці, поряд із ненадійним становищем із внутрішніми проблемами, може пояснити зміну поведінки Китаю в другій половині 2009 року. Якщо це так, то Китай зробив серйозний прорахунок.
По-перше, Америка не занепадає. Американці та інші регулярно прогнозували її занепад упродовж багатьох років: після того, як СРСР запустив супутник у 1957 році; знову, коли Ніксон закрив «золоте вікно» в 1971 році; і коли виробничий сектор Америки, здавалося, опинився в руках японських виробників у 80-х роках. Проте зважаючи на основну силу американської економіки, не дивно, що міжнародний економічний форум ставить США на друге місце (одразу після Швейцарії) серед найбільш конкурентоспроможних країн, тоді як Китай знаходиться приблизно на 30-й позицій.
По-друге, той факт, що Китай тримає на рахунках так багато доларів, не є справжнім джерелом сили, оскільки взаємозалежність в економічних стосунках симетрична. Насправді, якщо Китай викине свої долари на світові ринки, він може поставити економіку Америки на коліна, проте тим самим і себе покладе на лопатки. Китай не лише втратить цінність своїх доларових резервів, але й постраждає від значного безробіття. Коли взаємозалежність збалансована, вона не є джерелом сили.
По-третє, незважаючи на нарікання Китаю, найімовірніше, долар залишиться основною глобальною резервною валютою в результаті глибини і обсягу американських ринків капіталу, а цьому Китай не може відповідати, не зробивши юань повністю конвертованим, і не реформувавши свою банківську систему.
І на завершення, Китай прорахувався, порушивши мудрість Ден Сяопіна, який радив Китаю просуватися обережно і «тримати свій ліхтар під корзиною». Як нещодавно сказав мені високопоставлений азіатський державний діяч, Ден ніколи не зробив би такої помилки. Якби сьогодні Ден був при владі, він би повів Китай у бік співробітництва зі США, яке ознаменувало початок 2009 року.
Джозеф С. НАЙ — колишній помічник міністра оборони США, зараз професор Гарвардського університету і автор книги «Повноваження на лідерство».
