Скільки було шуму й очікувань від відвідин Віктором Януковичем Москви, скільки розмов та інтриг довкола статусу одноденного візиту, а результатом стала лише підписана заява. Вона складена у вельми загальних висловах і в кращому випадку відображає наміри сторін. Чи варто було так старатися українській стороні, добиватися гімну на льотному полі та інших атрибутів офіційного візиту, якщо штучність цього була очевидною?
Для Москви символічне значення того факту, що свій перший візит Янукович зробив не до Першопрестольної, а до Брюсселю, виявилося вельми значимим. На перший погляд це дещо дивно, оскільки російські дипломати досить резонно вказували, що 2005 року Віктор Ющенко зробив свій перший візит до Москви, але це не поліпшило відносин між двома країнами. Разом із тим російське керівництво дуже зачепило те, що все-таки Янукович поїхав спочатку на Захід, а потім лише на Схід. За давньою кремлівською традицією, там скрупульозно ведуть відповідну бухгалтерію і зазвичай не вибачають такого свавілля, тим більше від потенційного прохача. Звідси вагання щодо статусу візиту, навмисні витоки про це в певних ЗМІ. Своїм першим візитом до Брюсселю Віктор Янукович змусив московських пропагандистів поламати голову над поясненням народові російському: як так вийшло, що «Президент України, перемоги якого ми так чекали, віддав перевагу чужій столиці, а не братській». Попри посмішки, похвали, що роздавалися, запевнення в крутому повороті вправо, неприємний осад у російських співбесідників Віктора Януковича залишився. Схоже, обидві сторони чекали від візиту більшого. Хоча не дуже зрозуміло, які підстави були в таких сподівань.
На ток-шоу Савіка Шустера Ганна Герман світилася непідробним щастям, розповідаючи про візит та досягнуті результати. Але її особисті мотиви не можуть приховати того факту, що під час настільки короткого візиту довгий перелік обговорюваних проблем у першу чергу свідчить про неможливість їхнього вирішення. Не випадково пані Ганна весь час казала: сторони домовилися створити.., домовилися зібратися.., домовилися підготувати... тощо. Звичайно, є об’єктивна проблема — немає коаліції, немає уряду, немає відповідальних за відповідну ділянку роботи. Тоді куди квапилися, навіщо вимагали підвищення статусу візиту? Але в двох столицях вирішували хоч і свої, але від цього не менш важливі проблеми. Після Брюсселю електорат Януковича чекав московського продовження як гарантій виконання передвиборних обіцянок, у російській столиці хотіли прилюдного підтвердження повороту і теж виконання передвиборних обіцянок тоді кандидата на північному напрямі.
Отже, обговорили багато питань — від постачань енергоресурсів до кордонів в Азовському морі та майбутнього Чорноморського флоту в Україні. Судячи з дещо ухильних відповідей Ганни Герман і прямої відмови від освітлення проблеми газового консорціуму, не лише обговорювали, але й щось обіцяли. Ось тут після повернення Президента на батьківщину питань стало значно більше, ніж до його поїздки.
Хоча над одним цікавим питанням завісу Ганна Миколаївна підняла. Можливо, проговорилася, а цілком імовірно, що сказане це було спеціально. «Є тут зі мною академік Семиноженко, який ще назве багато проектів, про які домовився Президент (під час свого візиту до Росії), бо академік Семиноженко як майбутній член українського уряду теж був у Москві», — зауважила вона. Цікаво, що в списку можливих кандидатів на міністерські посади, опублікованому в газеті «Сегодня», Володимир Семиноженко не значиться. Нічого істотного Семиноженко в Савіка Шустера не сказав, та й не для того його на цю передачу взяли.
Перша проблема Віктора Януковича в Москві полягала в тому, що Юлію Тимошенко у відставку відправили, а ось готовий уряд на оглядини до Кремля привезти не вдалося. Хоча робилася спроба підкріпити Президента розмовами, що необхідну кількість депутатів до коаліції уже загнали. Але тут і стався збій, коли з НУ-НС надійшли спростування. Пузир у надутих щоках лопнув, істотно погіршивши позиції українського Президента на переговорах. У Москві поважають твердих політиків. А виявилось, що Янукович привіз із собою людей, які невідомо, чи стануть повноважними партнерами на переговорах зі своїми російськими колегами. Напевно, навздогін Ганна Герман і привезла Семиноженка, аби підкреслити готовність начорно списку міністрів. Що й казати, поганенький початок. Не випадково в московській пресі основний лейтмотив був наступний: доведеться ще почекати, доки в Україні, нарешті, з’явиться чинний уряд. Між рядків читалося — чекати доведеться досить довго.
Центральною була газова проблема. Це стрижень економічних обіцянок кандидата Януковича, і якщо тут він не доб’ється поступок від Росії, то в найближчому майбутньому не оберешся проблем. Про що конкретно домовилися президенти, говорити складно. Швидше за все, просто поговорили, відклавши вирішення проблеми. Багато хто докоряв Януковичу в тому, що йому доведеться піти на істотні поступки Росії, у першу чергу щодо газотранспортної системи. Про це президенти поговорили наодинці, і Ганна Герман відмовилася повідомити подробиці. Проте досить вірогідно, що саме тут дещо від Москви отримати і вдасться. Але зовсім не тому, що нові українські правителі змусять Росію відмовитися від проектів потоків та понизити ціну на газ. На це «Газпром» вимушений буде піти під тиском зовнішніх обставин, що не залежать від України. Надлишок газу на ринку, зростання спотового ринку, збільшення постачань зрідженого газу з Персидської затоки та Північної Африки, норвезького газу збивають ціну. Російський газ виявився на 30% дорожчим того, що надходить з інших джерел. Отже, «Газпром», попри грізні заяви, вимушений буде йти на зниження ціни для своїх покупців, у тому числі й для України. Але вимагатиме за це участі в ГТС. Януковичу доведеться пройти між крапельками інтересів споживачів та газового лобі у власному оточенні. Проблема складна і вимагає значного часу для свого вирішення, а ось його в Президента немає. Не пізніше літа має бути результат.
Деякі зауваження Януковича змушують насторожитися. Хоча щодо Чорноморського флоту він чітко нічого не сказав, але постарався заспокоїти своїх російських співбесідників у перспективі знайти взаємоприйнятне рішення. Як це зробити, залишається загадкою. Або флот залишається в Севастополі, або виводиться. Tertium non datur — третього не дано. Хоча проблема вирішуватиметься при наступному президенті, проте є ціла низка моментів, що загострюють ситуацію. У Москві наполягають на поверненні своїх контррозвідників до штабу Чорноморського флоту. Проти якої розвідки вони збираються боротися на нашій території? Недавні епізоди з офіцерами російських спецслужб, ворожа діяльність яких проти нашої держави навіть не спростовується, демонструють, що чим їх менше в Україні, тим нам спокійніше. Навіщо ж їх повертати. Але для Москви це принципове питання, свого роду індикатор відносин із Києвом. Питання не настільки просте, як здається. Воно тісно зв’язане з цілим комплексом проблем, що мають геостратегічний характер, у тому числі й щодо європейського вектора нашої зовнішньої політики. Якщо Президент заради зниження ціни на газ пішов на такі поступки, то це вже не економічна проблема, а фундаментальна — загроза незалежності країни. І це непокоїть значно більше, ніж газові переговори за всієї їхньої важливості.
Ще одна неекономічна проблема викликала досить неоднозначну реакцію — російська мова. Як, утім, і указ стосовно Бандери. І тут, як виходить, Президент зробив стратегічну помилку, що неминуче позначиться як усередині країни, так і в усьому колі переговорів із Росією.
Почнемо з другої. Легкість, з якою Янукович обіцяв до 9 травня вирішити настільки складний вузол щодо указів про Бандеру і Шухевича, дуже обмежує його можливості на чергових переговорах із Медведєвим, коли останній приїде до Києва. По-перше, не так просто буде все це зробити через суто процедурні причини. І часу до 9 травня може просто не вистачити. По-друге, про обіцянку стати Президентом усієї України можна буде забути назавжди. Навіть у тих, хто неоднозначно ставиться до відповідних указів, викликає роздратування відверте бажання сподобатися сусідам як на сході-півночі, так і на заході. Настільки відверте й демонстративне втручання у внутрішні справи України, що граничить із приниженням держави, викликає досить природне відчуття протесту. Пригадаємо недавній указ російського президента щодо проведення параду в Севастополі. На зустрічі в Москві це питання обійшли рішенням провести спільні паради, але ж проблема не вирішена — міна залишилася, і вибухне, як завжди, в самий непідходящий момент.
Щодо мови Янукович висловився обережніше, але від цього проблема в стосунках двох країн не зникає. Дратує те, що Москву становище російської мови цікавить лише в Україні. Навіть витіснення великої та могутньої в союзній Білорусі не викликає в Кремля жодної реакції. У майже союзному Казахстані відбувається тотальний наступ на російську мову, її відверто і демонстративно витісняють із суспільного життя, з навчальних закладів і державного управління, але в російській столиці чомусь не поспішають захищати російськомовних. У Ташкенті в парку біля Музею збройних сил зносять пам’ятник радянському солдатові й замінюють його узбецьким. І жодної істерики в Москві не влаштовують, на захист «мідного солдата» постояв пікет руху «Наші» біля узбецького посольства в Москві, тим справа і обмежилася.
І лише «повзуча українізація» не дає спокійно спати московським можновладцям. Президент України, йдучи на поводі подібних безглуздих вимог, несумісних із державним суверенітетом, підриває свої позиції на переговорах. Якщо він вважає, що таку піддатливість його співбесідники в Кремлі врахують, то він глибоко помиляється. Варто лише поступитися в малому, як вимоги зростатимуть у багато разів. На УТ-1 відомий пан Корнілов не приховував, що все ув’язуватиметься в один вузол — газ, консорціум, Чорноморський флот, російська мова. Далі — скрізь. Це в Москві вміють чудово робити. Чому з Ташкентом, а тепер і з країнами Балтії Кремль розмовляє тихо, без надриву та істерик — знає, що зустріне тверду відсіч і жорстку відповідь. Якщо наша зовнішня політика полягає в безконечних поступках сусідам, то краще зовсім без неї.
Два ток-шоу — Шустера та Кисельова — йдуть в ефірі практично паралельно. І тим більше показова, з урахуванням відомих політичних переваг кожної передачі, різниця в розставлених акцентах. Спершу в Кисельова, поки в Шустера Юлія Тимошенко пояснювала свою позицію і присягалася не дати спокійного життя нинішній владі, Володимир Литвин фактично визнав незаконність спроб обійти конституційну вимогу формування коаліції винятково фракціями.
У той час, як Ганна Герман розписувала прекрасні результати візиту до Москви, на іншому каналі все більше з’ясовували підводні камені під час зустрічі й не дуже коректну інтерпретацію в російській пресі. Володимир Литвин до певної міри вимушений був відмежуватися від проекту консорціуму.
Якщо відвернутися від телевізійних законів жанру, в Кисельова явно прослизала тінь невдоволеності певної частини бізнес-оточення поїздкою Президента і тим, що після неї почало відбуватися. Але це лише одна частина. Друга, і на цьому етапі не менш важлива, — це проблеми формування навіть не коаліції, а уряду. У наявності невдоволеність частини Партії регіонів кадровими рішеннями. Витік у газеті «Сегодня» про кандидатів на міністерські посади з урахуванням позиції її спонсорів є черговим попередженням.
Якщо розглянути з урахуванням цих подій результати візиту до Москви, то вони вельми бентежать. Проблеми не вирішені, вони лише позначені. До певної міри російські співбесідники вкотре впевнилися в тому, що Янукович не той, якого вони хотіли б мати в Києві. У навколокремлівських колах придивляються до Сергія Тігіпка. Як вважає заступник директора Центру україністики і білорусистики МДУ Богдан Беспалько, адміністрація президента Росії зараз інтенсивно в нього вкладає гроші, розцінюючи його як майбутню кандидатуру на посаду президента України. Як вони гадають, з ним легше вирішуватиметься питання про продовження базування Чорноморського флоту і блокування європейського вектора України. Саме тут слід шукати основи того, що в російському напрямі українському Президентові не слід розраховувати на які-небудь успіхи. Хай як багато про це на ток-шоу говориться...
