Хоч 1994 року, після ухвалення Закону України «Про енергозбереження», все виглядало досить оптимістично, і були навіть реальні дії, сьогодні державна політика енергоефективності відірвалася від реальних процесів і перемістилася в паралельний світ популізму. Дії держави в цій сфері потребують серйозного переусвідомлення, і, головне, необхідна чесна розмова про існуючі реалії використання енергоресурсів, і наше майбутнє. Як обѓрунтування даної тези, розглянемо лишень один аспект реалізації політики — її адекватність політико-економічним процесам, що відбуваються в Україні.
Сьогодні чергова енергетична криза, що виникла «несподівано», здійняла шквал заклинань. Із вуст високих посадових осіб посипалося: «Ми ухвалили концепцію програми, яка дозволить на 50% скоротити споживання енергоресурсів!», «Ми маємо вітчизняні розробки новітніх енергозберігаючих технологій!», «Доручено перейти на використання альтернативних видів палива!». Схоже, за відсутності реальних дій влади, гучні заяви стають головним інструментом державного управління.
Необхідно зазначити, що безпосередньо на рівні кінцевих споживачів (підприємства, населення) розуміння необхідності ефективного використання енергоресурсів існує, і, провадиться відповідна робота з модернізації виробництва. Можливо особливо в цей час виникають певні технічні, фінансові труднощі або дається взнаки дефіцит знань. Але все це природні проблеми для будь-якої країни, і для їх розв’язання необхідна державна політика.
І ось тут і доводиться констатувати, що такої політики в Україні немає, хоч ухвалені закони, державні програми, постанови уряду, над реалізацією політики працюють міністерства й Національне агентство. Однак реального впливу на суспільстві процеси (які визначають рівень споживання енергоресурсів економікою), що відбуваються в Україні, немає. Ситуація нагадує дитячі ігри, коли будь-яка палиця стає конем, а табурет із тарілкою — машиною, якими з шумом і поважним виглядом можна «керувати». І нехай тільки хтось не повірить, що ця машина не рухається!
Чому таке стало можливим? Щоб краще зрозуміти існуючу ситуацію, повернімося до 2002 року. Саме тоді, після чергових парламентських виборів, представники великих фінансово-промислових груп (ФПГ у паливно-енергетичному комплексі, металургії, транспорті) закріпилися у владі. На жаль, дії ФПГ, унаслідок існуючих умов і культури ведення бізнесу, практично ніколи не співпадали з пріоритетами державної політики енергоефективності. Причиною для цього стала, з одного боку, неспроможність суспільства примусити корпорації грати за правилами. Наслідком цього стали методи отримання бажаного прибутку неекономічними методами, а саме: пільгова приватизація, субсидійовані ціни на енергію та вантажоперевезення, використання адміністративного регулювання цін на енергетичні ресурси, перехресне субсидування, ухилення від сплати податків і т.п. Тобто весь діючий у нас набір управлінських дій, які руйнують національну економіку.
Виникла ситуація, коли можна ігнорувати енергоефективність. Навіщо мучитися з реалізацією енергозберігаючого проекту, реконструювати виробництво, якщо можна просто «дати трошки грошей» за вирішення потрібних питань і отримати той самий прибуток. Рівень рентабельності дії набагато вищий, а роботи практично ніякої. Якщо не вдавалося, тоді в арсеналі ФПГ були припасені політичні інструменти — від звернень політиків і підприємств до уряду — до ініціювання відставки Кабінету Міністрів України, імпічменту Президента України. Основна вимога, яка ховалася за всіма діями, забезпечити для себе низькі ціни на енергоресурси й знизити базу оподаткування.
Результат є показовим. Наша металургія продовжує, як і десять років тому (коли металурги домоглися пільг для галузі), бути неконкурентоздатною на світових ринках. При цьому говорять, що виробництво дуже енергоємне, знову просять пільг, і черговий уряд йде назустріч. Меморандум взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України та підприємствами гірничо-металургійного комплексу 2008 року ініціював «стимулювання підвищення енергоефективності металургійної галузі». У реальності це вилилося в лобіювання пільг (зниження ціни на електроенергію, природний газ за рахунок перехресного субсидування галузей) та зниження надходжень до держбюджету (звільнення від сплати митних зборів, повернення ПДВ). При цьому не було встановлено певних цілей, критеріїв оцінки ефективності та результативності цих кроків.
У ситуації підвищення ціни на природний газ для України 2009 року, виникає просте запитання: якщо їм не підіймати ціни, то за чий рахунок Україна розраховуватиметься з Росією? Схоже, відповідь «традиційна», — все має покриватися з бюджету країни.
Наявність таких схем розбещує не лише тих, хто бере в них участь, але і всіх споживачів. Отримання бюджетного фінансування, бюджетних програм, сьогодні є більше, ніж просто мрія про тарілочку «з блакитною облямівочкою», це вже ідеологія. Це біда, це дорога, яка веде до розвалу промисловості, інфраструктури, країни. А вінець цієї ідеології, — право «правильно» розподілити ці бюджетні програми.
У сфері реалізації політики енергоефективності та ж сама проблема. Розподіл бюджетних коштів на реалізацію енергозберігаючих проектів через органи виконавчої влади під прапором державних цільових програм не дає заявленого суспільству ефекту. Із формального погляду дана ситуація пояснюється відсутністю відповідної методології, системи показників оцінки енергоефективності, збору інформації, критеріїв оцінки ефективності конкретних проектів і, власне, нездатності та неспроможності органів виконавчої влади займатися підготовкою та реалізацією господарських проектів.
Тому дуже навіть зрозумілим стає усталений підхід до вибору одержувачів державної підтримки, а саме: пріоритет «виробників» перед «споживачами». Із погляду політики енергоефективності, йдеться про надання субсидій, дотацій комунальним підприємствам, вугільним шахтам, металургійній, хімічній промисловості або податкових пільг виробникам обладнання (ефективні джерела світла, вітрові станції, мініГЕС, казани для використання біомаси або біотоплива й т.ін.). При цьому стимулювання «споживачів» відсутнє. Схоже, це дуже клопітно для «правильного» розподілу грошей, та й обсяг трансакцій невеликий.
У результаті виникає ситуація, коли внаслідок різних причин (невідповідність технологіям споживача, відсутність інфраструктури, погані експлуатаційні характеристики, експлуатаційні проблеми й багато чого інш.) дотовані продукти відмовляються використовувати «споживачі». Підсумок, — держпідтримку надано, ресурси та час втрачені, а заявленого ефекту немає. Приклад минулих років, — низька ефективність існуючих вітроелектростанцій в Україні при багаторічному бюджетному фінансуванні. У зв’язку з цим виникає питання про долю «свіжих» ідей стосовно стимулювання використання біомаси. Уряд розробив заходи, ухвалив рішення, які направлені на стимулювання «виготовлення на вітчизняних підприємствах обладнання для збирання, переробки та брикетування» біомаси, «технологій застосування альтернативних джерел енергії та переобладнання котелень». Але чи є споживач цього обладнання?
Результат неефективності програм, можемо побачити в якості та цінах на продукцію або послуги українських підприємств. Як за свідчують статистичні дані, питомі витрати енергоресурсів на одиницю продукції, що випускається в Україні, мають «раптово» зростаючий характер. Адже ці витрати переносяться на вартість вітчизняної продукції і на тарифи комунальних підприємств.
Окремо варто зупинитися на ціновій політиці. Сьогодні в Україні не працює ціновий фактор стимулювання енергоефективності. Особливо це стосується житлово-комунального сектора, де всі політики дуже турбуються про беззахисне населення. За попередніми оцінками, не більш ніж 50% грошових надходжень підприємств теплокомуненерго здійснюються кінцевими споживачами їхніх послуг, інші забезпечуються за допомогою різного роду програм державної підтримки (субсидій, субвенцій), населення, комунальних підприємств, компенсації фактичної ціни природного газу й інш.
За таких умов економічної зацікавленості в реалізації енергозберігаючих проектів чекати не варто. Це пояснюється як відсутністю необхідного потоку грошей, достатнього для реалізації проектів (звичайний бізнес-процес), так і створенням умов гарантованого (залежить від ставлення влади) надходження грошей для теплокомуненерго з бюджету. Більш того комунальні підприємства зацікавлені у зростанні витрат. Адже відповідно до існуючих нормативно-правових актів, що регламентують порядок формування тарифів, планування тарифів на наступний рік відбувається «з урахуванням фактичних витрат за попередній рік». Таким чином, створюється пряма зацікавленість в збільшенні втрат енергоресурсів на виробництво енергетичних послуг для населення, адже в цьому випадку обсяг компенсацій із бюджету збільшуватиметься.
При цьому гроші виділяються. Наприклад, протягом 2007—2008 років через Мінжитлокомунгосп було виділено субвенції місцевим бюджетам на підтримку «інвестиційних проектів, у тому числі на ремонт і реконструкцію теплових мереж і котельних, з обов’язковою умовою впровадження енергоефективних і ресурсозберігаючих технологій і реалізації відповідних заходів» у обсязі 776,9 і 600 мільйонів гривень відповідно. А результат? За даними НАЕР, у житлово-комунальному господарстві за останні роки втрати води зросли на 10—15%, теплової енергії на 2—5%.
У сфері енергоефективності, наприклад, державою не помічаються відомі в світовій практиці механізми впровадження енергозберігаючих проектів на базі ринкових підходів. Йдеться про застосування договорів енергоефективного підряду та підтримки енергосервісних компаній. При використанні цього підходу завдання з підготовки проектів належної якості для залучень приватних інвестицій вирішуватиме спеціалізована енергосервісна компанія. Відшкодування вартості робіт залежать від ефективності проекту й успішності його реалізації. Підтримка держави може прямувати на підтримку діяльності таких компаній (наприклад, створення державних, муніципальних компаній і їхнього кредитування) та зниження вартості ресурсів для кінцевого споживача (наприклад, компенсація кредитних ставок для підприємств, що реалізують проект). Завданням же органу виконавчої влади буде розробка умов роботи даного механізму та контроль за його функціонуванням. Але, схоже, в цьому і полягає вся справа. Кому потрібен такий орган влади, якщо він нічого не розподіляє?
На жаль, ситуація посилюється необхідністю істотного реформування всіх енергетичних ринків. Зміни потрібні на ринку електроенергії, газовому ринку, ринку вугілля, й інших. Адже там все те ж саме, тільки масштаби відкатів значно більші (субсидії та дотації на ринку вугілля й електроенергії сягнули вже 2 мільярдів доларів кожний). Але, на жаль, в існуючих умовах вступає в свої повноцінні права хазяїн положення, популізм, що забуяв махровим цвітом. Усі на вибори, потрібен ПІАР!
І тут (на даний час, із цією елітою) виходу немає.
Однак, можливо, це й добре, що немає реального потоку державної підтримки реалізації політики енергоефективності? Враховуючи, що гучні заяви про пріоритетність енергоефективності призводять лише до схем «правильного» розподілу бюджетних коштів через «правильні» структури, вірогідно, буде менше каналів «освоєння» бюджету.
Можливо, нам потрібно зануритися в кризу, перебудувати нашу систему взаємовідносин, очиститися. Адже, як не дивно звучить, першочерговими завданнями в сфері енергоефективності є не впровадження навіть найкращого в світі енергозберігаючого обладнання, а впровадження ефективно діючих, прозорих механізмів регулювання взаємовідносин суб’єктів господарювання, населення й органів державної влади. Необхідно, передусім, ліквідувати ті «чорні діри», які виснажують і нівелюють всі зусилля, а саме: ліквідувати тіньову економіку й непрозорі механізми ухвалення рішень, адміністративне регулювання цін на паливно-енергетичні ресурси, вирівняти ціни для всіх категорій споживачів, реформувати існуючу систему надання пільг (державної підтримки), і перейти до монетарних адресних субсидій, забезпечити фінансову самостійність і відповідальність органів місцевого самоврядування.
Як це все змінити? Наразі все дуже складно, важко та невизначено.
Зрозуміло лише одне, — варто намагатися. До речі, саме ці принципи були закладені в основу рішення РНБО від 30 травня 2008 року «Про стан реалізації державної політики в сфері ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів».
Наступні зусилля — завершити процеси приватизації в енергетиці, потім — реформування житлово-комунального сектора. Цей шлях пройшли в країнах східної Європи, половину цього шляху вже пройшла Росія. І лише в Україні точиться суперечка, відбувається підміна понять і просто блокування процесів реформ, — адже всі пристроїлися до розподілу бюджету.
Сьогодні не варто чекати надходжень великих грошей від процесу приватизації. Головна мета — формальне завершення періоду невизначеності та прогресуючого розвалу інфраструктури. Необхідно відкрити шлях для змін і майбутнього.
СПІЛЬНИЙ ПРОЕКТ АЛЬЯНСУ «НОВА ЕНЕРГІЯ УКРАЇНИ» З ГАЗЕТОЮ «ДЕНЬ»
Раз на два тижні ми зустрічатимемося на сторінках «Дня» для того, щоб обговорити шляхи формування енергоефективної економіки та підвищити енергетичну конкурентоспроможність країни.
Орієнтуючись на вас, шановні читачі, як на лідерів, на людей, які формують суспільну думку в Україні, ми сподіваємося, що наш проект знайде серед вас позитивні відгуки. Ми запрошуємо вас до діалогу: хочемо разом знайти найбільш ефективні шляхи для того, щоб енергоефективність була основою особливого енергозберігаючого типу світогляду українського суспільства.
Запрошуємо вас до активно го обговорення проблем енергоефективності на сайті Альянсу — www.newenergy.org.ua, а також чекаємо на відгуки та пропозиції за телефонами: (044) 254 36 91, (044) 254 36 93.
Майбутнє нашої держави — в наших руках!
