20 лютого у Великій залі Київського будинку вчених при сприянні Польського інституту в Києві відбудеться концерт-вистава «Кароліна Вітгенштейн — польська муза Ференца Ліста». Прозвучить розповідь про велике й водночас трагічне кохання геніального угорського музиканта та польської аристократки, яке народилося в Україні. Також слухачі зможуть почути деякі фортепіанні твори Ф. Ліста, які він виконував на сценах Києва, Одеси, Єлизаветграда, а також його майже невідомі широкому загалу п’єси, що були написані у Воронинцях (маєтку Кароліни Вітгенштейн на Поділлі). Історія цього кохання розпочалася взимку 1847 року під час перебування Ференца Ліста в Києві. Саме на концерті у залі університету св. Володимира княгиня вперше побачила піаніста й почула його геніальне виконання. Незабаром вони познайомилися, і Ференца Ліста було запрошено до Воронинців — улюбленого маєтку Вітгенштейнів на Поділлі. (Зараз це невеличке село Хмільницького району Вінницької області.)
ПОДІЛЬСЬКА АРИСТОКРАТКА
Кароліна Сайн-Вітгенштейн (уроджена Іванівська) народилася 1819 року в Монастирищі Липовецького повіту, в садибі діда по матері Леона Подоського (зараз це районний центр Черкаської обл.). Батьком Кароліни був Петро Івановський, багатий польський землевласник, а мати — Пауліна з Подоських (декілька років потому вони розлучилися). Розумний, начитаний і дуже побожний батько віддавав перевагу розміреному життю у садибі, де він багато працював над примноженням статків. Мати ж любила бурхливе світське життя, часто мешкала в Берліні й Відні, де її гостинний дім завжди був відкритий для митців та вчених. До того ж, вона вважала свій шлюб мезальянсом. Рід Подоських був досить відомий у давній Речі Посполитій — мав у своєму родоводі архієпископа, кількох воєвод і каштелянів, мав графський титул, який, щоправда, в Російській імперії не визнавався. Кароліна під керівництвом батька отримала прекрасну освіту. Її навчали найкращі викладачі з мови, історії, природознавства і математики. Батько ж навчив її вправно керувати своїми маєтками та господарством, що пізніше неодноразово підтверджувалося під час торгів на Київських контрактах.
1836 року для надання блиску менш відомому прізвищу Івановських Кароліну проти її волі, було віддано заміж за Миколу Вітгенштейна, молодшого сина героя війни 1812 року, фельдмаршала та світлійшого князя Петра Христиановича Вітгенштейна. Але пишний титул світлішої княгині не приніс Кароліні щастя. Взаємини з чоловіком були досить прохолодними. Не покращилось сімейне життя й після народження 1837 р. доньки Марії. І вже за декілька років подружжя роз’їхалося...
Зустріч у Києві з Ф. Лістом змінила все в житті Кароліни. Вона палко й назавжди його покохала. Геніальний піаніст тричі приїздив у Воронинці. Під час останнього перебування з жовтня 1847 року до січня 1848-го закохані остаточно вирішують поєднати в майбутньому свої долі. Княгиня Кароліна Вітгенштейн разом із своєю донькою виїхали до Європи, де на них чекав Ф. Ліст. Більше Кароліна ніколи не бачила своїх улюблених Воронинців, до Росії вона вже не повернулася.
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКО-УГОРСЬКА БАЛАДА
Протягом багатьох років Кароліна намагалася отримати розлучення, щоб обвінчатися з Лістом. Закохані жили разом у Веймарі, де геніальний музикант мав посаду придворного капельмейстера. З 1848 до 1861 рр. — час величезного творчого злету композитора. Саме тоді було написано 12 симфонічних поем, багато фортепіанних творів, серед них «Соната» h-moll і концерти для фортепіано з оркестром. Тоді ж було закінчено фортепіанний цикл «Поетичні та релігійні гармонії» за Альфредом Ламартіном, присвячений, як і всі симфонічні поеми, К. Вітгенштейн. Декілька п’єс із цього циклу композитор написав на Поділлі у Воронинцях. За цей час Ф. Ліст поставив і продиригував у Веймарському театрі сорок опер. До цього ще треба додати активну педагогічну і музично-громадську діяльність. І багато в чому цим ми маємо завдячувати Кароліні Вітгенштейн, яка своїм коханням зігрівала душу митця та створювала всі умови для його натхненної праці.
Ще в Україні Ф. Ліст написав цикл фортепіанних п’єс «Колосся, зібране після жнив у Воронинцях», який присвятив маленькій Марії Вітгенштейн. (До речі, саме вона пізніше стане однією із засновниць будинку-музею Ф. Ліста у Веймарі й дасть гроші на видання першого зібрання творів композитора.) Цей цикл складається із трьох п’єс: «Українська балада», «Польські мелодії», «Скарга». Цікаво те, що в першій і третій п’єсах Ф. Ліст використовує теми українських пісень Марусі Чурай «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри».
А п’єса «Польські мелодії» заслуговує на окрему розповідь. В її основу покладено дві польські теми. Перша — невідома, але композитор ще раз пізніше використав її у своєму «Дуеті для скрипки і фортепіано». Друга тема належить Фредеріку Шопену. Це тема пісні «Бажання дівчини», написаної на вірші уродженця Поділля польського поета Стефана Вітвіцького ще 1830 року. Але справа в тому, що на час перебування Ф. Ліста в Україні пісні Ф. Шопена ще не видавалися, їх переписували від руки до альбомів. Як же так сталося, що пісня Ф. Шопена, з яким Ф. Ліст приятелював у Парижі, потрапила до його рук саме тут, на Поділлі, в Україні?
За перебування в нашій країні геніальний угорський піаніст, завдяки своїй славі й таланту, був завжди бажаним гостем польських аристократів. За запрошенням графа Болеслава Потоцького (молодшого сина Софії Потоцької, на честь якої було закладено парк «Софіївка» в Умані) Ф. Ліст давав концерт у його палаці в Немирові. Майже два тижні піаніст провів у садибі графа Константи Пшездецького «Чорний Острів», де написав свою всесвітньо відому «Угорську рапсодію» №2. Кароліна Вітгенштейн також ввела видатного артиста у коло польської шляхти і познайомила зі своїми родичами. Її дядько, Діонізій Івановський, та його сім’я жили недалеко від Воронинців — у Курилівці Літинського повіту. Саме сюди приїжджав разом із княгинею Ференц Ліст. Тоді ж він мав нагоду познайомитись з однією з кузин Кароліни, Діонізією Понятовською. Це була видатна жінка: історик, публіцист, релігійна діячка та філантропка. Довгий час вона була музою, «Чорноокою Українкою» і «Душею сестринською» відомого польського поета «української школи» Юзефа Богдана Залеського. Обидва польські поети з України, Стефан Вітвіцький та Ю. Б. Залеський, часто спілкувались з Ф. Шопеном у Варшаві ще 1830 року, саме тоді, коли він написав пісню «Бажання дівчини» для своєї коханої Констанції Гладковської. Після повстання 1830—1831 років всі вони опинились в еміграції і тепер інколи зустрічались у Парижі. Таким чином, з кінця 1830-х років Діонізія Понятовська після знайомства з Ю. Б. Залеським мала нагоду отримати переписаний текст цієї пісні. Відтак ця музика зазвучала у польських салонах Поділля і, без сумніву, саме тут її почув Ференц Ліст. Свою п’єсу «Польські мелодії», в основу якої було покладено тему шопенівської пісні, композитор дуже любив і навіть виконав її у своєму останньому виступі, за дванадцять днів до смерті.
1861 року, після довгих клопотань у Ватикані, Папа Римський дозволив Ференцу Лісту й Кароліні Вітгенштейн нарешті обвінчатися. Закохані вирішують провести цей обряд у Римі 22 жовтня, у день 50-річчя композитора. Ф. Ліст відмовляється від посади придворного капельмейстера веймарського герцога і виїжджає до Італії. В листі до Кароліни з Марселя він пише: «Це мої останні рядки. Моє тривале вигнання добігає свого кінця. Через п’ять днів я знайду в вас вітчизну, домашнє вогнище і вівтар. О, якщо б я тільки зміг на схилі віку забезпечити вам спокійне й радісне життя».
20 жовтня музикант вже у Римі. Все готове для церемонії вінчання. Але напередодні ввечері посланець Папи Римського приносить звістку про те, що весілля треба тимчасово відкласти, щоб знову переглянути справу про розлучення. Для закоханих це стало страшним ударом. Приголомшена Кароліна відмовляється від шлюбу з Лістом, але благає його залишитися жити у Римі. Так у їхньому житті починається новий період... Коли 1864 року помер колишній чоловік К. Вітгенштейн, здавалося, що тепер вже ніщо не стоїть на заваді. Але вона назавжди відмовилася від думки про шлюб, сприймаючи всі тогочасні перешкоди як волю Божу. Ференц Ліст 1865 року прийняв духовний сан і перебрався до Ватикану. До кінця життя вони продовжували спілкуватися, згодом лише у листах. На столі великого музиканта завжди стояв фотографічний портрет Кароліни Вітгенштейн.
Сама ж вона зацікавилась канонічним правом та релігійним рухом у минулому і сучасності й присвятила цій темі багато праць. Римляни називали її «Сивіллою з вулиці Бабуїно», а відомий італійський історик і белетрист Ч. Канту вважав «найосвіченішою жінкою і найглибшою мислителькою XIX століття». Кароліна Вітгенштейн не змогла надовго пережити Ференца Ліста, якого не стало 31 липня 1886 р. (вона померла у Римі в ніч з 8 на 9 березня 1887 р.). Так закінчилася ця історія великого кохання, яке народилося в Україні...
