Ми продовжуємо публікувати діалог читачів «Дня» і «Российской газеты». Нагадаємо, у відповідь на наш спецвипуск «Яку Росію ми любимо?», який у себе опублікувала «Российская газета», російські інтелектуали запропонували свій погляд — «Яку Україну ми любимо?». Треба сказати, що наші автори і експерти із зацікавленістю продовжили розмову. Вона — в приклад політикам обох країн.
Мені було дуже приємно, що започаткована газетою «День» тема «Яку Росію ми любимо?» знайшла відлуння у російських медіа, зокрема у такому авторитетному виданні, як «Российская газета». А ще більш приємно було побачити у цьому ж російському виданні матеріал під назвою «Яку Україну я люблю?» Після того зливу негативної інформації, яке ми бачили у російських медіа про Україну та українців, коли чи не у кожному російському фільмі бачиш негативного героя з українським прізвищем, якого називають хохлом, прочитати матеріал під такою назвою та розміщені там думки про Україну людей різних категорій, було для мене відкриттям.
А тому очевидним є позитив від такого діалогу, адже ми бачимо, що є думки російських інтелігентів, які співпадають з нашими думками, намірами і бажаннями. Я впевнений, що ні українські, ні російські інтелігенти (ті, хто ними є у повному розумінні цього слова) не хотіли б ворогувати одні з одними, особливо зважаючи на нашу чималу сумісну історію, кровні узи, якими переплетені багато сімей, економічні та соціальні зв’язки.
Тим більше не завжди й українські мас-медіа адекватно відображають російські реалії. Наведу приклад: з тієї інформації, яку здебільшого передають наші ЗМІ, Гліб Павловський здавався мені людиною, що, м’яко кажучи, негативно ставиться до українців. Прочитавши його думки, опубліковані у «Российской газете», я зрозумів, що це не зовсім так. З багатьма думками Гліба Павловського, вміщеними у матеріалі «Яку Україну я люблю?», зокрема про проблему провінціалізму нашої еліти, можна погодитися. Так само як можна погодитися з думкою Олександра Ципка, який з розумінням говорить про пошук Україною після здобуття незалежності коріння своєї національної ідентичності, стверджує, що процес відходу від культури «єдиної імперії» є природним для держав, що входили до її складу, але разом з тим він має рацію і в тому, що обом сторонам потрібно чесно ставитися до процесу розпаду велетенської імперії.
Приємно читати ті рядки, де бачиш розуміння росіянами специфічних культурних та ментальних рис нашого народу, усвідомлення, що українці мають право на національну самоідентифікацію і любов до свого національного, а також бачити повагу до цих речей з боку представників російського етносу. І так само неприємно читати думки про те, що «в Україні принижують російських громадян, примушуючи їх розмовляти на ламаному галицькому наріччі», що вихід з-під опіки російської культури обмежує розвиток української культури, що на українській мові не можна розвивати точні, технічні науки, що Севастополь — місто лише російської слави.
Разом з тим, ці опубліковані в обох газетах матеріали наштовхують на висновок, що нам потрібно шукати більше спільних тем для розмов, які сприяли б поглибленню взаєморозуміння між обома націями, подоланню стереотипів та адекватному сприйняттю один одного, зрештою формували б в обох суспільствах повагу один до одного як до самобутніх націй зі своєю культурою, традиціями, мовою, історією.
Я знаю, як в сучасній Росії ставляться до західних областей України (я є представником саме українського Заходу). Але навряд чи хтось у Росії знає, що знаменитий першодрукар Іван Федоров, якого вони вважають лише своїм, знайшов прихисток саме у Західній Україні, у знаменитого князя Василя-Костянтина Острозького, і саме на період його перебування в Острозькій академії, правонаступником якої є наш університет, припав найбільш плідний період його творчості. Саме в Острозькій академії була видана перша друкована знаменита Острозька Біблія, на якій зараз складають присягу наші Президенти. Тут був видрукуваний не менш знаменитий перший греко-слов’янський «Буквар», перший в історії кириличної поліграфії покажчик стародрукованих текстів «Книжка събраніє вєщєй нужнейших...» Тимофія Михайловича та інші видатні праці.
У Західній Україні знайшов себе після вигнання з Москви князь Андрій Курбський, переписка якого з князем Василем-Костянтином Острозьким викликає велетенський інтерес. Василь-Костянтин Острозький та один з його синів стали і розпорядниками спадку А. Курбського відповідно до його заповіту. Не менш цікавою є історія про росіянина Афанасія, який був полоненим князя Острозького, але отримав блискучу освіту в Острозькій академії і згодом став засновником знаменитого Межигірського монастиря на Київщині.
Ми могли б говорити ще про багатьох талановитих росіян, які змогли працювати і проявили себе саме на Західній Україні.
Думаю, для росіян не менш цікаво було б дізнатися, що у будівлі сучасної Острозької академії колись розміщувалося відкрите у ХІХ столітті графинею Блудовою училище імені графа Блудова. І саме діяльність графині Блудової на Україні змушує думати, що російську інтелігенцію того періоду, яка була знищена під час радянських репресій, як і українська інтелігенція, становили високоморальні люди, які були здатні вже тоді усвідомити самобутню цінність кожної слов’янської нації, культури, мови. Достатньо сказати, що росіянка графиня Блудова замовляла двотижневий молебень за українського генія Тараса Григоровича Шевченка, коли святкувалися Дні Шевченка. А в самому училищі Шевченківські дні теж проходили упродовж двох тижнів, коли не було занять і відбувалися читання поезій Тараса Григоровича, їх інсценування. Мало хто навіть з істориків знає, що тією ж графинею Блудовою у стінах Острозької академії був створений один з найпотужніших на той час осередків Кирило-Мифодіївського братства.
А тому ми просто зобов’язані відшуковувати і розуміти такі моменти спільної історії, тому що минула історія Східної України настільки тісно переплетена з історією Росії, а Західної України — з історією Польщі, що без відшукання оцих спільних точок неможливо до кінця зрозуміти один одного. І саме цей діалог, започаткований редактором газети «День» Ларисою Івшиною, на який відгукнувся редактор «Российской газеты» Владислав Фронін, у якому бере участь українська та російська інтелігенція, допоможе краще зрозуміти один одного, почати ставитися один до одного з взаємоповагою та без нав’язаних упереджень. І мало того, за допомогою цих газет ми можемо перейти від словесного діалогу до сумісних дій. Як ректор Острозької академії — першого вищого навчального закладу у Східній Європі, я звертаюся до ректорів російських університетів, які мають потужну історичну базу та розвинені історичні школи розпочати за допомогою «Дня» та «Российской газеты» встановлення контактів та проведення спільних досліджень у названій царині.
Я також вдячний російським журналістам, що привернули увагу громадськості до долі Даші з Одеси, адже коли наступає якась біда у сім’ях, не має жодного значення національність. Тут спрацьовує доброта. І мені приємно, що Острозька академія готова відгукнутися і ту посильну суму, яку ми зможемо зібрати за короткий термін, надішлемо для Даші з Одеси. Нам лише необхідно знати номер банківського рахунку в Україні, на який потрібно перераховувати кошти.
ВIД РЕДАКЦIЇ
Повідомляємо реквізити банківського рахунку для тих, хто хоче допомогти Даші:
Р/р 30301810738006003804 в Сбербанку Росії ВАТ
К/р 30101810400000000225 в ОПЕРУ Московського ГТУ Банку Росії
БІК 044525225 ІПН 7707083893 ЗКПО 02751791 КПП 775003011
Призначення платежу: на особовий рахунок
№ 42607.810.7.3804.0300420
Одержувач — Ладункіна Людмила Миколаївна
Переказ на цей рахунок можна зробити лише з вашого банківського рахунку.
