Одного разу я з другом випадково зайшов до салону ігрових автоматів, які тепер знаходяться щокроку. Сам я не грав, і тому роздивлявся гравців, які цілком були поглинуті програшем. Мою увагу привернула жінка років п’ятдесяти, пристойно вдягнута, із дивним, як на мене, поглядом, який немовби висловлює провину, ця жінка ходила від автомата до автомата і засовувала туди грошові купюри. Коли у пані закінчилися гроші і вона пішла, я запитав у дівчини- оператора, чи часто ця жінка навідується до них. Дівчина відповіла, що так, кожні два тижні, і, без сумніву, програє все. Такі люди, якщо й виходять із виграшем, то додому його не доносять, неминуче залишають в ігрових автоматах по сусідству.
Ігроманія, або, науковою мовою, лудоманія — захворювання, до якого стає схильним все більше і більше число українців. Постійні відвідувачі ігрових залів — це школярі та пенсіонери, люди різних становищ і різного достатку. У зв’язку з доступністю тих же самих ігрових автоматів (вони повсюди, а їхня мінімальна ставка є невеликою), жертвою епідемії, яка притягує із силою наркотику, може стати кожен із нас. Невинний інтерес, бажання приємно провести час і здоровий азарт дуже скоро трансформуються у патологічний потяг, коли людина вже не в змозі контролювати свої вчинки, коли життя її руйнується.
Найбільш поширені у нас азартні ігри — автомати, чи то «однорукі бандити», ігри у карти та рулетка у казино, комп’ютерні ігри. Цій проблемі не приділяють належної уваги, про її небезпеку знають лікарі, рідні та близькі хворих. Фахівців- психоаналітиків, які лікують подібні недуги, мало, так само як небагато існує і груп анонімних гравців.
«НОВАЧКАМ ЩАСТИТЬ»
У досить великій кімнаті з м’якими диванами, поставленими по периметру, учасниця однієї з таких груп, молода та приваблива дівчина Марина, погодилася розказати про спокусу свого життя — потяг до гри на гральних автоматах.
«У мене все почалося з 50 копійок, мої друзі грали, і я також. Спочатку не помічала у цьому нічого загрозливого. До певного періоду новачкам завжди щастить і багато хто потрапляє на цей гачок. Все як із алкоголем: хтось може зупинитися після трьох чарок, а хтось пиячить до кінця. Так і у грі, зупиняєшся лише тоді, коли у кишені пусто. Усе скінчилося тим, що я втратила роботу, й, у зв’язку з тим, що усі ночі поспіль я проводила за грою, а вдень була «ніяка», також і всіх друзів. На їхнє місце прийшли нові друзі — такі ж пропащі гравці», — розповідає Марина.
Під час гри людина входить у певний змінений стан свідомості, отримує сильний стрес. «Якщо, наприклад, хтось дзвонив мені під час гри, то потім було неможливо пригадати, хто це був, доводилося зазирати до телефону, — говорить Марина. — Протягом двох годин після гри зі мною неможливо було спілкуватися, мене всю трясло, думки плуталися. Під ранок я вже перебувала у вкрай жахливому стані. Я ходила до залу з автоматами виключно аби витрачати гроші».
Виникають різні фантазії, людині здається, що можна якось вплинути на гру за допомогою енергії, примовлянь або ще чогось. «Я намагалася обчислити виграшні комбінації, — згадує Марина. — Насправді, це було справжнім маразмом».
Через гру люди часто закінчують життя самогубством, потрапляють за грати внаслідок скоєння тяжких злочинів. Важко сказати, що гірше: алкоголізм, наркоманія чи ігроманія. Під час ігроманії людина так само втрачає контроль над собою, адже коли відчуває стрес або коли виникають життєві труднощі, тягне грати. Якщо кинути, то протягом першого часу в людини виникає депресія, пригніченість, роздратування, вона потребує допомоги близьких.
«Щоб усвідомити, що ти насправді хворий, потрібно опуститися на саме дно, — розповідає Марина, — іноді до нас у групу приводять людей, які самі ще не повністю усвідомили свою проблему. Таких людей, які не хочуть самі собі допомогти, чекає біда. Згодом, через деякий час, вони приходять самі, усвідомивши своє безсилля перед цією проблемою. У цьому приміщенні раз на тиждень проходять збори гравців, які потрапили у залежність. Залежний гравець — це людина, для якої першим місцем, куди треба піти, є ігровий зал. Так починаються проблеми. Наша група самодопомоги існує майже рік, ми збираємося раз на тиждень і використовуємо програму 12 кроків, усе абсолютно безкоштовно.»
СПІВЗАЛЕЖНІ
Зрозуміло, що залежність однієї людини, є вона хімічною або нехімічною, неабияк шкодить її близьким. Їх називають співзалежними людьми. Звiсно, що співзалежна людина не є незалежною у своїх почуттях, думках і поведінці, вона неначе позбавлена права вибору: що відчувати, як мислити і яким чином діяти. Вона перебуває у полоні думок — «прийшов — не прийшов», «дійде до будинку — не дійде», «витратив — не витратив». Співзалежні люди помічають нездатність слабкої людини приймати рішення і намагаються робити це за неї. Бажання вберегти близьку людину від алкоголю або гри стає головною метою. Воно затьмарює потреби самої людини, призводить до її деградації.
Зараз уже мати Марини, через півтора року після останньої гри своєї доньки, неохоче згадує про безсонні ночі, пролиті сльози і втрачені нерви та грошi.
«Якийсь молодик втягнув мою дочку у гру. Спочатку все виглядало досить невинно, але потім Марина стала грати ночами, я помічала, що вона говорить мені неправду. Шокуючим став той момент, коли я помітила пропажу двох її золотих ланцюжків. Один подарувала їй я, інший — дідусь, вони були цінні не лише через золото. Виявилося, що вона здала їх до ломбарду, а гроші програла. Потім вона втратила роботу, дійшло вже до того, що був проданий у кілька разів дешевше светр. Я не могла спати уночі, коли моя дочка ходила грати, постійно хвилювалася, думала, як вона там. Останньою краплею став її прихід під ранок у напівнепритомному стані й без сумки. Вона зізналася, що сумку, швидше за все, забула в залі ігрових автоматів. А в ній були всі документи, ключі від квартири та сейфа, телефон. Після цього я не витримала і сказала, що я у це не втручаюся, та дала їй змогу вжити певних заходів самостійно. Так вона змогла знайти подібних собі та подолати згубну пристрасть.»
КОМЕНТАР
Ось що розповіла про ігроманію фахівець, що займається цією проблемою, психіатр-нарколог Марина МАЦЕНКО, співробітник медичного центру «Достомед».
— Розкажіть, будь ласка, про поняття «ігрова залежність».
— Патологічна схильність до азартних ігор відноситься до групи нехімічних, інформаційних, соціально-психологічних наркоманій. Умовним наркотиком є ігрова діяльність, азартна гра. Дозою тут виступає тривалість одного сеансу безперервної гри, максимальний програш, максимальний виграш і сума загального боргу.
— Азартних людей багато, але не у всіх існує подібна залежність. Як визначити, що у людини вона формується?
— Існують міжнародні критерії, за якими визначається залежність. Це непереборний потяг, наростання вживання речовини, у нашому випадку — гри, породжений психічний і фізичний дискомфорт і заперечення наявності проблеми.
Своєрідним маркером ступеню залежності є ставка, з якої людина починає свою гру. Почастішання відвідувань ігрових залів і збільшення «дози» — це так само є показником залежності, яка формується. Але у залежного гравця виграш завжди лише умовний, проміжний. Зрештою, і він буде програний.
Людина, яка грає, є менше помітною, ніж, приміром, наркоман, адже це зовні ніяк не виявляється. Хоча дуже часто хвороблива пристрасть до гри ходить парою з алкоголізмом.
— Що спонукає людей грати в азартні ігри на гроші?
— У гравця існують різні ілюзії. Передусім кожний має надію на великий виграш, й близькою до неї є ілюзія заробляти грою. Потім, коли народжується борг, виникає бажання відігратися одним ударом. На перших стадіях залежності гравець ще може піти з виграшем, але він «горітиме» у його кишені, й, швидше за усе, гроші осядуть у сусідньому подібному закладі. Так само існує ілюзорна псевдоможливість управління ходом ігрової ситуації та процесом гри.
— Як краще виховувати дитину, аби вона у майбутньому не стала лудоманом?
— Важливо, щоб батьки приділяли дитині достатньо часу та уваги. Знаходили способи розваги, подорожі, відпочинку з дітьми. Тоді, я думаю, залежних від певних речей людей було б менше. Якщо батьки щось помічають, то необхідно вжити інтенсивних заходів, а не сподіватися, що все минеться саме по собі.
— Яким чином лікується ігроманія?
— Захід уже давно перейшов на психотерапію. Тобто, варто відвідувати сеанси психотерапії, а так само групи анонімних гравців. Важливо також працювати зі співзалежними родичами та близькими, які є втягнутими у цю ситуацію. Оточуючі також стають не зовсім психічно здоровими, та несвідомо сприяють розвитку хвороби. Ми допомагаємо людині вирішити ті проблеми, які він сам намагається вирішити за допомогою гри.
— Які рекомендації ви дали б родичам ігромана для боротьби з недугом?
— Якщо родичі докладають усіх зусиль, але в них нічого не виходить, то вони приходять до лікаря, він навчає їх адекватній поведінці, і їхній новий спосіб перебування у цій проблемі вже не є таким, яким був раніше, а є набагато ефективнішим. Найкраще родичам бути осторонь від проблеми, відпустити його, дати йому можливість опуститися на саме дно. Адже без бажання пацієнта неможливо допомогти йому.
ЯК ЗАВ’ЯЗАТИ?
Ось кілька рекомендацій, які допоможуть лудоманові позбутися згубної звички.
Для початку:
1. Викладіть з портмоне та кишень усі гроші, залишивши лише на проїзд. У вас не повинно лишатися ніякої готівки. Користуйтесь громадським транспортом.
2. Просіть, щоб зарплату забирав за вас хтось інший.
3. Складіть чіткий і докладний розклад. У вас не повинно залишатися вільного часу. Вигадайте маршрут поїздок подалі від гральних закладів.
4. Заведіть собаку чи іншу тварину, яка вимагає старанного догляду.
5. Визнайте своє безсилля перед грою, не жалійте себе.
6. Зверніться до групи анонімних гравців. Одна з них збирається щосереди і знаходиться за адресою: Київ, пров. Шевченка, 13/21, клуб «Еней».
Заперечення чиновниками факту ігроманії може викликати великі суспільні проблеми. Ще зовсім нещодавно з вуст мера Леоніда Черновецького прозвучала обіцянка перенести всі гральні заклади за Київ, але поки що нічого конкретного не було зроблено.
