Ми уже звикли до того, що електропоїзди метро схожі на рекламні щити. Як зовні, так і всередині. Усе закономірно. Ринок. Бізнес. Хто як може, так і заробляє. В тому числі й метрополітен. Та й для пасажирів швидше час біжить за читанням різних оголошень, об’яв, запрошень тощо. Тим більше що оголошення тут є на всі смаки. Головне, аби ваші очі серед маси цієї різноманітної інформації за кілька хвилин знайшли те, що вас цікавить.
Їдемо. Одним оком дивимося на екран монітора, де забавляються різні тварини — від слонів до котів, другим — пробігаємо різні рекламні листівки, у яких вас запрошують набрати а чи зменшити вагу; натякають, що «кращий, коли гарячий»; пропонують написати за вас реферат, контрольну роботу й навіть дипломну. Тобто, за 10—20 хвилин перебування у метро ви можете вирішити усі свої особисті справи: фінансові (вам розкажуть, де і який кредит на вас чекає), побутові (до ваших послуг адреси десятків різних ательє, майстерень), освітні (за вас усе напишуть, порахують, вивчать і диплом вручать), оздоровчі (від лікування нежиті до масажу) і навіть бізнесові...
А от про це — детальніше. Серед сотень великих і малих оголошень увагу привертає таке: «Освіта і досвід не дають грошей?» Звичайно, такий крилатий афоризм не може не зацікавити, особливо тих, у кого ні освіти, ні досвіду. Уявляєте, як вони радіють такій мудрості, бо виявляється: правильно зробили, що не згаяли час на навчання й набуття досвіду, як їхні ровесники. Тим більше що це думка не якогось там неука і ледаря, а — якщо вірити оголошенню — Міжнародного фонду «Люди для людей», який започаткував в Україні свій соціальний проект. Більше того, цей фонд рекомендує вам назавжди позбавити себе від пошуків роботи і запрошує до співпраці, за що обіцяє вам величезні прибутки. Зокрема, перша ступінь доходу — 1000 у. о. за місяць. Проте для цього ви маєте пройти практичний курс. Мабуть, не безкоштовно. Та про це ні слова. Але яка перспектива! Наводжу мовою оригіналу: «доводим до получения результата». Отже, якщо ви хочете, щоб вас «довели» — негайно погоджуйтесь. Але пам’ятайте, що повинні бути не старші 28-ми років і мати освіту, та ще й вищу. Але ж на початку запевняли, що вона, як і досвід,.. «не дають грошей»? А може, автори мають на увазі зовсім неосвічених?
Абракадабра, та й годі. І якби тільки одна. Їх тут стільки, цих «шедеврів» (змістових, лексичних, стилістичних, граматичних, мовних — на зразок «закінчуй працювати — пора заробляти», або «статті, доповіді, курсові, дисертації — «під ключ»), що стіни електропоїзда метро нагадують паркан, на якому хто що хоче, те й пише. Так може й до матів дійти. А чому б ні, якщо на одному з каналів радіо професорка, доктор філологічних наук цілком серйозно переконувала слухачів, що ненормативна, нецензурна лексика, тобто матюки, якими не соромлячись сипав інший гість радіостудії, є теж культурою, виявляється. Тоді що таке безкультур’я? Словом, дожилися.
