Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Восьма близькосхідна війна

13 січня, 2009 - 00:00

Уже більше двох тижнів триває бойова операція Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) у Cекторі Газа під кодовою назвою «свинець, що льється» (у ряді видань вона називається «Литий свинець»). Головною її метою визначено припинення ракетних обстрілів південних районів Ізраїлю, проведених палестинськими бойовиками з організації ХАМАС. Наразі досягти поставленої мети не вдалося, проте інтенсивність обстрілів значно знизилася. У той же час зона обстрілів збільшилася, і повітряні тривоги з’являлися в містах Ашдод і Беєр-Шева. Раніше ракети палестинців до них не долітали.

Це вже восьма за рахунком арабо-ізраїльська війна, попередня відбулася 2006 року у південній частині Лівану. У військовому відношенні її прийнято вважати невдалою. Тоді боротьба велася на ліванській території з організацією Хізбалла і коштувала ізраїльській армії відносно великих утрат особового складу. До невдачі на полі бою додалася тоді серйозна інформаційна поразка. Цього разу міжнародна обстановка навколо чергового конфлікту на Близькому Сході істотно змінилася в першу чергу в арабському і навіть у мусульманському світі, а також у Європі.

Можна легко відстежити цікаву закономірність. Ступінь підтримки ХАМАС прямо пропорційна квадрату відстані від центра конфлікту. Прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган висловив упевненість у тому, що «Аллах покарає Ізраїль за нелюдські акції в Газі». Лівія організувала повітряний міст між Бенгазі й єгипетським Ель-Ариш для того, щоб евакуювати поранених палестинців. Однак Єгипет звинуватив ХАМАС у тому, що ісламісти перешкодили сотням поранених палестинців залишити Сектор Газа. На рівні парламентаріїв на підтримку палестинців висловлювалися в Азербайджані. Найбільшу активність виявив Іран. Однак в арабському світі він стикнувся з активною протидією. Тому в Тегерані обрали Латинську Америку. Туди вирушила делегація, очолювана міністром промисловості та рудників Алі-Акбаром Мехрабіаном. Вона провела зустрічі та переговори з керівництвом Болівії, Нікарагуа та Венесуели. Тегеран, що виділив цим країнам багатоміліардні пільгові чи безповоротні кредити, сподівався на підтримку цими країнами своєї антиізраїльської позиції. Однак усі обмежилося заявою Уго Чавеса, що Ізраїль здійснює в Газі «акти геноциду». З огляду на статус президента Венесуели як infante terrible світової політики, це висловлення було просто проігнороване у світових столицях.

Хоча україно-російська газова суперечка була в центрі уваги європейських політиків, проте, як канцлер Німеччини Ангела Меркель у бесіді з прем’єр-міністром Ізраїлю Ехудом Ольмертом, так і лідер соціал-демократів міністр закордонних справ Франк Вальтер Штайнмайер у телефонній розмові з головою Палестинської національної адміністрації Махмудом Аббасом заявив, що ХАМАС має негайно в однобічному порядку припинити обстріли ізраїльської території. Аналогічної позиції дотримується президент Франції Ніколя Саркозі. Керівники Чехії — голови ЄС — висловили Ізраїлю повну підтримку. Традиційно підтримали Тель-Авів і у Вашингтоні резолюціями обох палат Конгресу.

Хоча на телевізійних екранах показують антиізраїльські демонстрації в мусульманських країнах, що вже стали ритуальними, офіційні особи виявляють небачену раніше стриманість. У Індонезії офіційна критика на адресу Тель-Авіва практично обмежилася зауваженням, як писала газета The Jakarta Post, що «своїми діями Ізраїль... сприяє нагнітанню нової напруженості в регіоні».

Не підтримує ХАМАС і Саудівська Аравія, що видно з публікації у впливовій газеті Al-Sharq Al-Awsat, яку видає в Лондоні один із принців правлячої в Ер-Ріаді династії. Характерна назва статті головного редактора Таріка Аль-Хаміда: «Кров Гази як комерційний проект». «Якщо ескалація, що виникла нині — це спроба Ірану за сприяння ХАМАС зірвати ймовірні сірійсько-ізраїльські переговори, те нехай ця сторона назве речі своїми іменами. Якщо це було зроблено заради зміцнення позиції Сирії на цих переговорах, то нехай ця сторона скаже і про це». Безсумнівно, що на позиції Саудівської Аравії відбивається все більш зростаюча напруженість у відносинах з Іраном. Вона ілюструється тим, що наприкінці грудня минулого року було підпалено та розграбовано будинок представництва саудівської авіакомпанії в Ірану. Усе це супроводжувалося лементом з образами на адресу саудівського монарха. Подібне дуже болісно сприймається в арабському світі. У Ер-Ріаді справедливо вважають, що такі дії не могли відбуватися без санкції іранської влади. Природно, що саудівське керівництво не хоче підтримувати ХАМАС, який воно сприймає як іранську агентуру та сірійську креатуру.

Не ховає свого роздратування позицією ХАМАС щодо Сирії і Єгипет. У Каїрі довго та безуспішно умовляли керівництво організації продовжити перемир’я з Ізраїлем, дія якого закінчилася в грудні минулого року, і не обстрілювати територію останнього. Лідери ХАМАС відкинули план урегулювання, розроблений президентами Єгипту та Франції. У Каїрі повинні враховувати все протистояння, що поглиблюється, з Іраном. На п’ятничному намазі в іранській столиці 9 січня аятолла Ахмад Хатамі назвав президента Єгипту Хосні Мубарака зрадником і закликав силою скинути його режим. Пов’язана з Іраном опозиційна організація «братів-мусульман» улаштувала демонстрації студентів у Каїрі, у результаті яких 70 чоловік було арештовано. Ірану в зв’язку з цим був заявлений дипломатичний протест. Крім того, у Каїрі з найбільшою підозрою сприйняли спроби Туреччини втрутитися в конфлікт. Єгипетське керівництво, що уже довгий час замикає на собі арабські зв’язки з Ізраїлем, категорично не хоче поступатися кому-небудь своїм привілейованим дипломатичним становищем, а Туреччині — тим більше.

Більшість арабських режимів дуже не проти того, щоб ізраїльськими руками завдати серйозних поразок ХАМАС, а з ним й іншим радикальним угрупованням, тісно пов’язаних і фінансованих Іраном і підтримуваних Сирією. Ця обставина прирікає Дамаск на деяку дипломатичну ізоляцію в арабському світі, що і змусило президента Сирії Башара Асада звернутися до Туреччини під час свого останнього візиту до Анкари наприкінці минулого року за можливим посередництвом у переговорах з Ізраїлем по Голанських висотах. ХАМАС і його протистояння з Ізраїлем розігрується Дамаском дуже обережно. Безсумнівно, що спроби відкрити новий фронт на ліванській границі були припинені підконтрольної Дамаску Хізбаллою, незважаючи на вимоги Ірану. У Тегерані розглядають відкриття другого фронту проти Ізраїлю як міру послаблення тиску на ХАМАС і порятунку останнього від військової поразки. Однак, президент Сирії Башар Асад відмовляється від таких дій не в останню чергу через те, що прекрасно усвідомлює військову слабкість його країни в можливому протистоянні з Ізраїлем і небезпечні наслідки цього кроку для свого режиму. Поки ж в інтересах Дамаска продовжувати гостру фазу конфлікту максимально довго. Затягування військової фази операції в Газі неминуче приведе до збільшення бойових утрат ЦАХАЛ. Хоча уроки попередньої війни в Лівані, зважаючи на все, минулому враховані ізраїльським військовим керівництвом і армія підготовлена набагато краще, але кулі знаходять свої жертви. Громадська думка Ізраїлю вкрай уразлива до фронтових втрат, і політики з цим повинні рахуватися. У сірійській столиці чекають посилення внутрішнього тиску на ізраїльське керівництво. Крім того, боротьба з бойовиками в міських кварталах неминуче призведе до збільшення втрат серед мирного населення, за яких ховаються терористи. Вони влаштовують вогневі точки в житлових будинках, не дозволяють жінкам і дітям залишати їх перед ізраїльським нальотом, а також евакуювати поранених в Єгипет. У Дамаску очікують посилення міжнародного тиску на Тель-Авів, для чого влаштовуються демонстрації по всьому світі.

Якщо Сирія зацікавлена в затягуванні конфлікту, то ізраїльським політикам є куди поспішати. На початку лютого повинні відбутися парламентські вибори, і головній партії потрібно щось запропонувати виборцям. Краще, ніж припинення ракетних обстрілів, важко вигадати. Тому на даному етапі Ізраїль не хоче припинення операції. Міністр закордонних справ Ізраїлю Ціпі Лівні в інтерв’ю газеті The Washington Post заявила: «Ми ведемо війну з метою не допустити обстрілів своєї території у майбутньому. Ми не просимо світове співтовариство допомагати нам. Але ми просимо дати нам більше часу для досягнення поставлених цілей». Їй є про що турбуватися. За даними газети «Маарів», партія Лівні «Кадіма» починає поступатися позиціями правій партії «Лікуд», яку очолює Беньямін Нетаньяху. Ліва партія «Авода» на чолі з міністром оборони Ехудом Бараком набирає сили завдяки операції «Свинець, що ллється». Тому з ізраїльського боку у воєнної операції є цілком очевидний часовий рубіж — кінець січня.

Знищити бойову інфраструктуру ХАМАС навіть у результаті досить успішної операції ЦАХАЛ навряд чи вдасться. Можна завдати значної шкоди й унеможливити її наступне відновлення, не більш того. Характерно, що переслідуючи військових керівників ХАМАС, ізраїльська армія практично не займається політичним крилом організації. У такий спосіб підсилюються протиріччя між екстремістськими керівниками, що знаходились у безпечному Дамаску, ХАМАС типу Халеда Машааля і тими, хто реально стикнувся з ізраїльською армією.

Поки в Газі розгортаються драматичні події, зростає напруженість на Індостанському субконтиненті. І якщо розпочнуться бої між арміями держав з атомною зброєю, то конфлікт на Близькому Сході здаватиметься милою дитячою забавкою.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: