Нещодавно, перед святами, 27 грудня Президент створив Національну конституційну раду. Її завдання — готувати проект нової редакції Конституції України.
Потрібно сказати, у нас вже з’явилася своєрідна політична прикмета: раз на дворі високосний рік — чекає на якісь конституційні події. 1996 був Роком Конституції (Основний Закон України було прийнято на п’ятій сесії Верховної Ради 28 червня 1996 року), 2000-й був Роком конституційного референдуму Кучми, 2004 й — Роком конституційної реформи. Напевно щось подібне буде й цього року. Можна не мати сумніву, що 2008 рік стане Роком чергової «конституційної хвилі», нових подій у конституційному процесі.
Багато хто з експертів прогнозує що ключовим моментом стане конкуренція за різні версії реформування — від посилення повноважень Президента, які пропонуються оточенням Віктора Ющенка, до підвищення статусу Регіонів, за що ратував лідер Партії регіонів Віктор Янукович.
Проте насправді й 2007 був певною мірою «конституційним». Скажімо, під час виборчої кампанії нинішній прем’єр-міністр, лідер БЮТ Юлія Тимошенко, пропонувала разом із виборами 30 вересня провести всенародний референдум з приводу концепції нового Основного Закону.
На конституційному поприщі відмітилися й комуністи. У лютому 2007 КПУ підготувала проект Конституції, який передбачає скасування інституту Президента.
Сам Віктор Ющенко пообіцяв подати на широке обговорення концептуальні засади нової редакції Конституції України.
Ми спитали регіональних експертів «Дня»: як конституційний процес вплине на політичну ситуацію в країні, чи спровокує це бурхливі парламентські дебати й жорстку політичну боротьбу? І яким узагалі може бути конституційне реформування-2008?
Віктор БОРЩЕВСЬКИЙ, перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ:
— Наміри Президента ясні, як божий день. Його не задовольняють нинішні повноваження, і він хоче домогтися, щоб вони були як у Л. Кучми, а то й ще крутіші. Наприклад, право розпускати Верховну Раду на власний розсуд. Звичайно, потрібно визнати, що в нинішній Конституції є чимало суперечностей і недостатньо чітко прописане розмежування повноважень між гілками влади. І плутанина лише посилилася через незавершеність політичної реформи. На мій погляд, необхідно зробити так, щоб уряд став відповідальним перед парламентом, а прем’єр-міністр міг повністю формувати свій Кабінет Міністрів. Інакше виникає розрив між внутрішньою і зовнішньою політикою, коли міністр закордонних справ, призначений за квотою Президента, починає діяти врозріз із загальною лінією уряду. Існує й роздвоєння виконавчої влади: як угорі — між прем’єром і Президентом, які перетягують ковдру кожен на себе, так і на рівні регіонів. Губернатор — це креатура Президента, тому нерідко розпорядження уряду блокуються на його рівні. Далекі від досконалості також стосунки обласних державних адміністрацій і обласних рад. Їх можна схарактеризувати як двовладдя на місцях. За ідеєю обласна рада є повноважним органом місцевого самоврядування, вона приймає бюджет, але при цьому не має свого виконавчого органу, який міг би не лише виконати, але і зверстати цей бюджет. Одним словом, проблем у нинішньому державному устрої України вистачає, проте сумніви викликають не лише наміри Президента, але й шлях, яким він поспішає проштовхнути нову Конституцію, користуючись ситуацією у Верховній Раді. Наскільки я розумію, проект, розроблений конституційною радою, хочуть винести на всенародний референдум, а для його імплементації використати ту хитку більшість, яка сформувалася в нинішній Верховній Раді. Але, по-перше, винести на референдум обширний документ, в якому й кома має велике значення — це чистої води профанація. По- друге, я зовсім не впевнений, що Юлія Тимошенко так уже беззастережно підтримає витівку Президента, спрямовану на урізування повноважень прем’єра. Як фізик за освітою, я б назвав ситуацію в українському парламенті нестійкою рівновагою. Тут досить, щоб «мишка пробігла, хвостиком махнула», і впаде тоді «золоте яєчко» — розвалиться парламентська коаліція, яка й без цього досі тримається на одному чесному слові.
Володимир КВУРТ, секретар Львівської міської ради:
— Протягом останніх років ми переконалися, що просто необхідним є перегляд деяких положень Конституції, зокрема тих, які регулюють взаємовідносини між гілками влади. На питання, чи спровокує це якесь збурення у Верховній Раді, а можливо, і в суспільстві, я можу відповісти так: все залежить від підходу, який буде зреалізовано під час підготовки цього документа. А головне, перед тим, як вносити зміни, треба чітко усвідомити, що являє собою сьогодні наша Конституція. З одного боку, я вважаю, це демократичний, відкритий документ і, напевно, один із найдосконаліших в частині декларації прав людини. Там, де декларації, у нас усе в порядку, там, де стосується врегулювання взаємовідносин між Президентом, Верховною Радою, процедури призначення суддів Конституційного Суду, проявляється чимало незрозумілостей і неточностей, що провокують певну політичну кризу в країні. Треба знову ж чітко визначити, яка політична модель управління в нашій державі нам властива, або ж — на якій ми нарешті зупинимося. Тут навіть постає не питання, що краще, а нагальною є необхідність вибору якоїсь однієї моделі, і до цієї моделі треба привести у відповідність усе законодавство. Я хотів би підкреслити, що як президентсько- парламентська, так і парламентсько-президентська модель (хоча я особисто маю схильність до парламентської) можуть мати абсолютно демократичне наповнення, за умови важелів, можливостей впливу чи вето на ті чи інші рішення. Ми свідомі того, що більш ефективною є авторитарна модель, це те, як працюють приватні підприємці. Та ось вони досягли певного рівня — і потрібні зміни... Якщо підприємство хоче розвиватися протягом тривалого проміжку часу, дійсно рухатися вперед, воно не може керуватися лише авторитарно. Так і суспільство, якщо воно хоче розвиватися (не в рамках навіть одного людського життя), то ми повинні виходити з інших цінностей. Надто високими можуть бути ризики, якщо ми ставитимемо на одну, навіть дуже талановиту людину.
Те, що нам необхідно навчитися виконувати закони (їх у нас прийнято багато, і чимало з них є дійсно прогресивними, про які можуть мріяти інші країни), теж, на мою думку, є аксіомою. Проблема полягає в тому, що у нас дійсно не навчилися виконувати закони. Можливо, через те, що не створено механізму контролю за виконанням законів. Низьким є й рівень політичної культури, насамперед у верхніх ешелонах влади, які самі демонструють невиконання або ігнорування виконавчих актів, що не сприяє поширенню законослухняності серед пересічних громадян.
Отже, зміни до Конституції потрібні, але перед тим давайте дійсно визначимося з кількома питаннями і дещо зрозуміємо. Зокрема, нам треба зрозуміти, що балансування влади дозволяє країні рухатися вперед. Тобто коли різні політичні сили можуть бути представлені в різних гілках влади, але при цьому вони мають знати, де є їхня межа і де їхня зона відповідальності. Це те, про що так багато говорили останнім часом: у нас відсутня відповідальність політиків. Вони собі можуть дозволяти проголошувати «яскраві» заяви, за якими не стоїть жодних зобов’язань, не проглядається відповідальність конкретної людини чи групи осіб, чи політичної партії, яка відповідатиме за це рішення. Другий момент: оце балансування влади має бути усвідомленим і достатнім. Тобто, безперечно, Президент України на цьому етапі має залишатися гарантом змін, які відбуватимуться в країні. Але не можна забувати, що Верховна Рада як законотворчий орган теж повинна працювати в певних рамках. Питання судової гілки влади, питання розмежування повноважень між громадами, місцевими радами та Верховною Радою — це те, що теж давно назріло.
Що стосується самої Конституційної ради, то я думаю, що конкретне представництво в ній буде ще дискутуватися. Впевнений, туди увійдуть авторитетні люди, фахівці з юриспруденції, з питань держави і права, політики та політологи, що також нестимуть відповідальність за цей документ і усвідомлюватимуть, що після роботи в цій комісії вони не матимуть права займати відповідальні посади протягом певного часу. Можливо, Україна просто їм фінансово віддячить, але ці люди виконають свій обов’язок перед Україною. Потрібно зняти усі можливі закиди, що начебто вони робили цей документ під себе чи під певну політичну групу, яку вони представляють. Думаю, нам давно треба звикнути і до того, що документи, які матимуть вплив на життя усього суспільства, повинні широко обговорюватися. Навіть при тому, що ми закидаємо, яким низьким є політичний, фаховий рівень і багато громадян схильні до реклами своїх політичних поглядів. Однак пересічний громадянин має право висловитися стосовно цього документа і сформувати свою думку. Найкращою формою цього є, звичайно, загальноукраїнський референдум, і саме він має затвердити вступ у дію означеного документа. А до того часу мають відбуватися широкі громадські слухання, причому із тим, щоб залучити представників громадськості з усіх точок України. Поспішати в цьому питанні не можна. Не виключено те, що хтось може використати цей момент прийняття змін до Конституції як елемент свого виборчого процесу. Потрібно убезпечитися від цього. Можна зрештою домовитися, що документ вступить у дію через п’ять років. (Це як приклад.) Є ж парламенти, які ухвалюють рішення, що вироблений ними документ, закон вступить в дію лише з приходом іншого парламенту. Щось на зразок цього повинні зробити й у нас. Світова практика дає відповіді на чимало запитань. Нам, ясна річ, хочеться зробити ще й заднім числом, щоб встигнути ще й переглянути попередні рішення... Як би воно не виглядало привабливо, робити цього не можна.
Володимир ПРИТУЛА, голова комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Загалом той факт, що зміна Конституції вже назріла, очевидний для всіх. І минулі кризи — парламентська криза, проблема з Конституційним Cудом — це підтверджують. Зміна Конституції потрібна тим більше, що конституційна реформа 2004 року була недосконалою і тільки завела нас у глухий кут, ускладнила ситуацію в законодавстві, роботі органів влади, суспільстві загалом. І тому очевидно, що Президент вимушений діяти саме таким чином. Разом з тим дійсно є висока вірогідність того, що під час розробки нової Конституції в суспільстві може виникнути загострення, надто жорсткі політичні дебати, це може спровокувати політичні протистояння і конфронтацію.
Тому нову Конституцію слід розробляти в такий спосіб, щоб уникнути цих загострень. По-перше, необхідно, щоб нову Конституцію розробляли експерти, науковці, а не люди, які перебувають при владі. Щоб уникнути спекуляцій навколо Конституції, слід прислухатись до думки громадськості. Тим більше, що минулого року саме громадськість виступила з ініціативою створення Конституційної громадянської асамблеї, вона працює, і громадськість бере в цьому процесі активну участь. Практика показує, що доручати таку важливу справу, як підготовка Конституції, самим політикам не можна, бо є великий ризик, що якась політична сила почне вписувати до неї свої вузькоегоїстичні інтереси, а тому написати нову Конституцію мають саме експерти і громадськість. Ми вважаємо, що обов’язковою умовою для учасників Конституційної ради повинна бути відмова цих учених від участі в політичному процесі не тільки в поточному році, але протягом ще десяти наступних років. Лише за такої умови ми зможемо уникнути протистояння в суспільстві й однобокості в Основному Законі.
Віктор РАДЧУК, політолог і політтехнолог, м. Житомир:
— Видання Віктором Ющенком указу про утворення Національної конституційної ради було в принципі передбачуваним кроком. Звісно, нинішня опозиція використовуватиме конституційний процес задля впливу на парламентську більшість і взагалі владну коаліцію. Щоб удосконалення Основного Закону країни у Верховній Раді йшло успішно, потрібна злагоджена робота і згода як мінімум 300 депутатів, чого зараз немає. Але позитивними будуть самі дії з напрацювання законів, необхідних для зміни Конституції. І тут повинні бути залучені науковці, юристи, політики, можливо, представники партій, загалом всі сегменти суспільства. Адже варіант винесення нової редакції Конституції на загальноукраїнський референдум не виключений, особливо якщо буде саботаж розробки змін з боку певних сил. І хоча навіть після схвалення цих змін на референдумі потрібна буде їхня імплементація в парламенті більшістю не менше ніж у 300 голосів, їхнє схвалення або несхвалення народом матиме велике значення. І варто діяти за принципом: вовка боятися — в ліс не ходити, тобто для вирішення питань конституційного облаштування країни не слід чекати, коли у Верховній Раді з’являться необхідні для цього 300 голосів. Отже, рада з підготовки нової редакції Конституції потрібна, але виникають сумніви щодо представництва в ній кращих сил і відповідно можливості розробки кращих варіантів. Бо те, як це робиться зараз, нагадує радянську практику. Я особисто за те, щоб нова редакція була прийнята, тому що діючий текст породжує багато проблем, зокрема, у місцевому самоврядуванні. У цьому напрямі справа не рухається фактично з 1996 року. Але, думаю, патологічної залежності від конституційних питань у парламенті не буде.
ДОВIДКА «Дня»
Порядок внесення змін до Конституції такий:
1. Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий у Верховну Раду Президентом або не менше ніж третиною народних депутатів від конституційного складу ВР.
2. Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану країни.
3. Зміни до Конституції затверджуються кваліфікованою більшістю (300 депутатів мають проголосувати «за») від конституційного складу Верховної Ради або всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.
