Та вчора прямо перед нашими вікнами розгорнулося дійство, яке змусило всіх моїх колег полишити робочі місця і, мов завороженим, припасти до вікон. Навіть шеф, забувши про план, півгодини безвідривно стежив за тим, що відбувається, супроводячи свої спостереження жартівливими коментарями.
А трапилося ось що. Нашою тихою вуличкою з гуркотом проїхав якийсь зальотний молоковоз, по периметру цистерни обставлений бідонами. Біля світлофора він різко загальмував, від чого крайній бідон перекинувся на бруківку. Від удару кришка відлетіла, і на асфальті вмить виросла гора, що віддалено нагадувала Монблан, густої чудової сметани.
Водій молоковоза голосно лайнувся, розлючено вискочив із кабіни, підбіг до злощасного бідона, мов цирковий силач, підхопив його і поставив на місце. Сповнюючи вуличку неймовірною лайкою, він влетів до кабіни, і, розлючено газуючи, помчав геть.
Повторюю, що квартал наш не дуже респектабельний, мешкають у ньому люди без особливих претензій, і тому неважко було здогадатися, що народ не мине нагоди скористатися таким благословенним подарунком долі. І якщо спостерігачі з вікон навколишніх будинків барилися, гарячково шукаючи відповідну тару, то їхні більш удачливі конкуренти з вулиці вмить зреагували, змінюючи траєкторію руху в напрямку манливої купи.
Першою опинилася біля мети громадяночка в «чалмі», вив'язаній із мохера в ту пору, коли він був ще в дефіциті. Вона витягла із сумочки поліетиленовий пакетик, нахилилася і одним вправним рухом наповнила його напівзабутими ласощами. На обличчі її читалося задоволення. Вона немовби у думках вітала себе з таким успіхом і пишалася своєю передбачливістю. Після чого вона акуратно обтерла пакет хусточкою і сховала його до сумки.
Другою підрулила дамочка у кримпленовому пальті крою сімдесятих. У неї також був пакетик. У її погляді, спрямованому на першу, читалося: «Ми, мовляв, також не ликом шиті, і в нас є відповідна тара». Окрім того, вона дістала з сумочки застарілий календарик, скрутила з нього совочок і, кинувши на першу звитяжний погляд, заходилася швидко наповнювати пакет білим делікатесом. Весь її вигляд випромінював самовдоволення і усвідомлення своєї переваги у винахідливості.
Третьою із сусіднього підворіття пришкандибала досить огрядна старенька у вельветовому халаті та галошах. Вона міцно притискувала до себе алюмінієву каструльку. Її дії були менш рішучими, бо великий живіт заважав їй нахилятися і зачерпувати сметану ложкою. Тут проглядалися розгубленість і досада.
Далі ринув народ, як на першотравневу демонстрацію. Я збилася з рахунку і не зможу точно пригадати, хто за ким і з чим завітав до «Монблану». Зрештою сметанна гряда зі всіх боків обросла «старателями», які енергійно орудували всіма мислимими засобами і ємкостями. З висоти пташиного польоту картина нагадувала гусеницю, зі всіх боків обліплену трудягами-мурашками. «Монблан» помітно осів, втративши свої характерні контури.
Під завісу пришкутильгав дідусь-інвалід у фуфайці і вушанці часів другої світової із ковінькою. Він попросив присутніх трохи розступитися, але народ старанно трудився і був байдужим до прохань іззовні. Тоді дідусь підвищив тон і почав уже не просити, а вимагати, мотивуючи це тим, що він завоював це право ще в боях під Єльнею. Згадка про минулі заслуги подіяла на жінок, і вони нехотя розімкнули своє щільне кільце, пропускаючи старого, щоб і він ухопив «свого» від життя. Насилу протиснувшись і намагаючись опертися на одне коліно, дідусь ненароком упустив свою ковіньку прямо у сметану. Жінки почали голосно обурюватися з приводу такого кричущого порушення норм санітарії. Дідусь і не подумав вибачитися. Він витяг ковіньку зі сметани, тепер вона більше нагадувала не паличку, а радше ескімо на паличці.
Якщо чесно, то у мене самої почала рясно виділятися слина — наближався час ланчу. У шефа також, видно, включилися смакові рецептори, і він голосно скомандував: «Швидко викидайте на пальцях, хто побіжить до булочної за батоном, а на зворотному шляху «ненароком» упустить його в сметану». Поки ми сперечалися щодо «почесного права», від сметани небесної не залишилося й сліду. Тільки сусідські коти і кішки ретельно вилизували вологу пляму на асфальті.
Оксана ЦИГРИК,
Біла Церква, Київська обл.
