Якщо ці люди відчувають себе непотрібними, чому біологічна наука займається старінням? Спостерігачі передбачають, що її цілі є достойними. Висловлено туманні ідеї про запобігання стражданням, викликаним захворюваннями, що розвиваються з віком. Інша, ще більш складна ідея криється всередині цього простого припущення. Для багатьох, включаючи деяких вчених, «той, хто розвивається з віком», означає те ж саме, що і «той, хто залежить від віку». Крім того, повне вивчення хвороб, які часто розвиваються у старості, повинне включати в себе уважний аналіз біології старіння. Якщо це так, то це могло б бути задовільним поясненням того, що таке дослідження біологічного старіння.
Оскільки темп досліджень процесу старіння прискорився, припущення про те, що «хвороби, що розвиваються з віком», були «залежними від віку», не підтвердилося. Коли детрит життя було розглянуто окремо від процесу старіння, багато вже було втрачено, але те, що залишилося, виявилося вирішальним. Детрит, який протягом тривалого часу вважався найважливішою рисою старіння, можна пояснити накопиченням життєвого зносу, шкоди, завданої хворобами, або — і це має ще більш спустошуючу діючу — бідністю, стресом і недоїданням. Так само, як будинок, пошарпаний зимовими бурями, може звалитися від весняного урагану, так і здатність людини протистояти бідам у похилому віці ослабляється хворобою, що постійно повторюється.
Типова картина старості, як вважається нині, є результатом принаймні двох процесів. Одним з них є виснаження ресурсів, наявних для того, щоб впоратися з хворобою. Другий процес, що отримав вільну назву «внутрішнє старіння», стосується властивостей старіючих клітин. Як тільки до цих внутрішніх процесів застосували точні інструменти молекулярної біології, було зроблено великі відкриття.
Вивчення проблеми старіння привело до кращого розуміння того, що відбувається зараз із немолодими людьми. Їх стало більше, вони здоровіші, і якщо у них розвивається серйозна хвороба, часто вона є останньою. У розвиненому світі поступові, але багатозначні зміни у добробуті людей похилого віку є очевидними. У 1975 р. кожен сьомий 80-річний американець був інвалідом. До 1990 р. це число поменшало наполовину. Вчені-медики стали описувати значну та зростаючу кількість «еліти» немолодих чоловіків (але менше — немолодих жінок), стан яких не погіршився, як очікувалося.
Суспільні дослідження здоров’я показали, що люди похилого віку не тільки стають здоровішими, випадки захворювань серед них «втиснені» в останній чи два останніх роки життя. Ці покращання стали прямим наслідком покращеного рівня життя і суспільних заходів, спрямованих на скорочення випадків захворювань судинної системи та зменшення кількості курців. Досягнення такого роду були отримані внаслідок десятиріч помітного прогресу в економічному розвитку і охороні здоров’я. Вони не будуть навмисно знищені і, напевно, будуть удосконалюватися і зберігати здоров’я людей похилого віку в майбутньому.
У біологічної науки також були свої успіхи. Дослідники встановили молекулярні цілі з потенціалом сповільнювати або навіть зупиняти компоненти внутрішніх процесів старіння. Одного прикладу буде достатньо. Контроль над шкодою, що завдається антиоксидантами, і допомогу систем відновлення стримують шкідлива дія дихання на клітину. З віком ці системи стають неефективними, і збої в їхній роботі можуть викликати каскад шкоди, який веде до омертвіння кліток. Хіміки синтезували сполуки, здатні наслідувати благотворну дію деяких ензим-атниоксидантів, але які майже у сто разів сильніші.
Досліди, проведені на тваринах, перевірили ці нові і високоефективні сполуки. Вони показали, що цей тип агента може продовжити тривалість життя лабораторної тварини майже на 50%. Звичайно, ці короткострокові експерименти не підтверджують, що такі агенти є безпечними для використання їх протягом декількох десятиріч, що здається цілком вірогідним, якщо вони доведуть свою ефективність як препарати «проти старіння». Швидше за все, спочатку їх будуть використовувати як препарати для запобігання ускладненням після захворювань, що викликають гострі ушкодження тканин, наприклад, після інфаркту або паралічу. Тільки згодом їх перевірять на можливість довгострокового застосування, можливо, як доповнення до інших досягнень здорового способу життя.
Покращене здоров’я людей похилого віку та «витіснення» захворювань на останній рік, ймовірно, збережуться. Медична наука може з упевненістю передбачити розширення та зміцнення цих досягнень і, мабуть, скоро представить безпечні та ефективні агенти проти старіння. Але якою ціною?
Безсумнівно, старість з меншою мірою інвалідності втішить цих людей і піде їм на користь. Багато хто віддасть перевагу короткій фінальній хворобі перед більш тривалим відходом із життя. Але якою буде якість життя, продовженого на 20 або навіть 40 років? Чи відчують себе ці люди більш потрібними внаслідок цих досягнень? Чи повірять вони, як вважають деякі, у те, що все це лише для того, щоб підтримати культ молодості і краси, метою якого є зменшення страху молодих та віддалення перспективи зношеної старості?
Тоді як у громадськості зберігається нав’язлива ідея про те, що люди похилого віку є тягарем, фахівці з догляду за ними повинні намалювати більш широку картину. Здорові люди у цьому віці, можливо, не хочуть йти з роботи. Примусовий вихід на пенсію на підставі віку вже не має жодних виправдань. Замість цього ми повинні надати цим людям можливості робити свій внесок у наше процвітання. Так само, як молекулярна біологія є двигуном фармацевтичної промисловості та розробки нових агентів, комп’ютерна промисловість революціонізувала робоче місце. Ці дві могутні сили повинні мобілізуватися разом для того, щоб служити на благо немолодим людям.
P.S. Лоренс ВОЛЛІ — психіатр і професор в галузі психічного здоров’я в Університеті Абердін у Шотландії. Його книгу «Старіючий мозок» було опубліковано у липні видавцем Вайденфельд і Ніколсон.
КОМЕНТАРІ
Наталія ДЕМ’ЯНЕНКО, професор кафедри соціальної роботи та педагогіки КНУ ім. Т. Г. Шевченка:
— За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, щорічно у світі кількість людей похилого віку збільшується на 2,4%, до 2020 року їх чисельність досягне 1 млрд. осіб. Українське суспільство вже сьогодні належить до числа демографічно старих. Щоб у майбутньому це не перетворилося для нації у проблему, вже тепер необхідно корелювати психологію суспільства у бік толерантності по відношенню до стареньких. Адже старіння — це не просто об’єктивний процес безперервних перетворень у організмі людини: це також зміни особистості, які можуть викликати соціальну напруженість. Насамперед, стара людина страждає від зниження працездатності та пов’язаного з цим припинення трудової діяльності. У результаті виникає так звана пенсійна хвороба — загострення через втрату соціального статусу психічного стану і хвороб, що досі «спали». Не всі старі можуть змиритися зі зміною ролі і престижу в суспільстві, порушенням екології особистості (втрата взаємозв’язку з оточенням внаслідок сліпоти чи глухоти), переважно вони не встигають за бурхливим розвитком зовнішнього світу, що продукує відчуття неповноцінності, а часом — і агресію. З другого боку, «нестерпність» старих людей часто призводить до розвитку геронтофобії (ворожого ставлення) у молодих. І цей процес, вельми характерний для постіндустріального суспільства, згодом буде наростати. Тому головним є навіть не турбота держави про людей похилого віку, наприклад, створення певної кількості робочих місць на підприємствах для тих, хто вийшов на пенсію, курсів перекваліфікації. Куди важливішою є зміна психології сприйняття стареньких, починаючи із сім’ї. Необхідно виробити у суспільстві гуманістичну установку та певні етичні норми, тобто контролювати поведінку молодих стосовно старих людей.
Володимир ПАНІОТТО, доктор філософських наук, директор Київського міжнародного інституту соціології:
— На жаль, науці поки ще невідомі механізми, які допомогли б запобігти старості. Максимум, можливий на даному етапі розвитку геронтології, — зробити старість менш болючою. Однак хотілося відзначити не менш важливий та болючий аспект питання: причину, через яку старі виявляються непотрібними суспільству. Справа у тому, що у більшості ще збереглися пережитки сприйняття світу по-радянськи — не суспільство існує для людини, щоб колективно допомагати одне одному, а навпаки. Протягом довгого часу люди сприймалися як додаток до народного господарства, навіть термінологія була відповідна, нежива: наприклад, «дефіцит трудових ресурсів». Кожна людина оцінювалася з погляду «корисності» чи «некорисності» суспільству загалом — точно так само, як це було на початку цивілізації у перших примітивних об’єднань. Саме тому із збільшенням віку та втратою працездатності у наших людей розвивається песимізм. І з цією проблемою необхідно боротися. Безсумнівно, у державі, яка хронічно страждає від нестачі коштів, забезпечити цій верстві населення активну старість за одну мить нереально. Треба почати хоча б з реального мінімуму — наприклад, переробки частини робочих місць під потенціал людей похилого віку, по можливості збільшити соціальні виплати непрацездатним для розв’язання проблеми організації відпочинку.
Ні для кого не є таємницею, що українське суспільство старіє. А отже, конфлікт молодості і старості не за горами. Коли старі відчують, що вік не є перешкодою для повноцінного життя, поменшає і соціальна нервозність.
Геннадій БУТЕНКО, заступник директора Інституту геронтології:
— У недалекому майбутньому в Україні кількість немолодих людей становитиме п’яту частину населення. Тобто складеться ситуація, коли працюючій людині доведеться годувати два покоління відразу — більш молоде і більш старе, що спричинить комплекс соціально-особистістих проблем. Людина похилого віку і в інших, більш цивілізованих, ніж наше, співтовариствах відчуває себе непотрібною. Молодь витісняє неконкурентоспроможних старих, яким психологічно складно сприймати сучасність і, тим більше, не «догнати» фізично. Однак на Заході більш чітко відпрацьовано механізми працевлаштування — роботодавець не має права «викинути» людину тільки через «невідповідну» вікову категорію. Україні згодом також доведеться прийти насамперед до гуманізації виробництва.
Важливо також вирішити проблему здоров’я цих людей: допомогти їм хоча б полегшити страждання при хворобах, пов’язаних з віком. Адже, на жаль, до відкриття «еліксиру молодості» світу ще далеко — досліди з його використанням поки ефективно проходять тільки на дрібних тваринах і комахах. Наш інститут не перший рік проводить дослідження механізмів старіння та продовження життя, однак через нестачу фінансування скоротився об’єм розробок, а також чисельність людей, яким інститут може надати допомогу.
Підготувала Наталя МЕЛЬНИК, «День»
