Василь ЗУБАЧ, "День"
Білки - одне з найбільших сіл Закарпаття - за колишніх часів славилося розбійниками. Досі місцеві легенди містять безліч імен молодецьких розбійників та безліч їхніх діянь, котрі відповідно народилися і були здійснені в цих місцях. Але навіть кримінал нині здрібнів.
Білки складаються з безлічі маленьких Білок, одна з яких - Ростока. Недавно тут армійські чини кількістю в п'ять душ на чолі з капітаном, вимучившись у Мукачеві через те, що не було зарплати, з "калашем", за наводкою місцевого жителя, вирішили "взяти" селянина, який нібито продав квартиру в райцентрі. Поки нальотчики палили у стелю з газових пістолетів і трясли автоматом перед старим, вимагаючи грошей, бабуся-дружина непомітно пробралася до сусідів і зателефонувала в міліцію Іршави. Звідти довго не приїздили. Злочинці втомилися чекати і поїхали самі - ні з чим на своєму "Мерседесі". Саме на мосту, в тому-таки райцентрі Іршава, звідки через тривалий час після тривожного сигналу міліція все ж таки виїхала, іномарка раптом "здохла": застукотів мотор. Оперативна група зупинилася: через непорушний "Мерседес" не можна було проїхати далі, до місця виклику, для розслідування за фактом вимагання. Люди в чистих мундирах підійшли до "Мерседеса" і поцікавилися: "У чому справа?" Угору за течією ріки Синявка побігло двоє пасажирів "Мерседеса", а третій помчав униз. Двоє з п'яти заклякли всередині іномарки, втративши всяку рухливість, хоч поруч із ними був цілком працездатний автомат. Його міліціонери вилучили одразу, записавши до свого послужного списку ще одну вдалу операцію.
А в минулі часи з лиходіями так просто не поводилися. Вони чомусь не тікали. Про це свідчать розкопки, які встановили, що селу Білки понад 750 років. Є і городище - "укріпрайон" тих часів. Шматок стіни залишився від Білецького замку, де жили і "працювали", за переказами, в околицях екс-розбійники.
З підручним інструментом народ довго і наївно шукав у цих місцях скарби. Однак радянське атеїстичне виховання поступово вгамувало дух пошуку скарбів. Люди були раді бачити соціалістичні перетворення. Під Ринчевою скелею протікала раніше ріка, яка породила засмоктуюче болото. Але за Хрущова, на самому початку його правління, провели меліорацію, посадили за участю представників сусідніх країн величний сад Дружби. На тривалий час про Ринчеву скелю забули. Але нині занепад економіки дедалі більше повертає селян до думки про нібито закопані "золоті ночви". Відшукується золоторозвідувальна техніка, і ніщо не завадить ентузіастам піти вперед: краще вмерти, аніж так жити...
А інакше і не може бути. За підрахунками, на кожного працюючого в КСП "За нове життя" припадає 96 соток землі. Але... ні в кого ані плуга, ані борони, ані гною для необхідного підсумкового результату. Раніше для таких сільськогосподарських "екстремалок" у двіргосподарствах були коні, хомути, голоблі, вози та потрібна кількість органіки. До колишнього стану суспільство поки що не дійшло. Без помилок нічого не буває, навіть якщо схожі помилки траплялися в минулому.
І це прогрес?! Яке відтворення у благословенній Україні можливе, якщо від заробленої гривні за нинішніх податків маєш 4 копійки? Але, згідно з Указом Президента, в Білках слухняно провели поділ на земельне паювання. Але цього селянину, навченому на полові, не треба. Важко йому усвідомити своє щастя. Протягом року, можливо, наділена землиця родитиме, а потім по ній ударять бур'яни, що в тому романі Андрія Головка. А податки треба платити й надалі, адже землю віддано тобі під товарне виробництво... Це схоже на план, який доводили для колгоспів раніше злісні комуністи, які в засіки Батьківщини з горем пополам засипали потрібне, а люди ходили з голими опухлими животами.
Що збереглося з багатющого колись села, де і нині стоїть бюст живому 74-річному двічі Герою Соціалістичної Праці кукурудзівнику Юрієві Пітрі?
Консервний завод випустив минулого року 273 тисячі умовних банок, овочевих і фруктових, у той час, коли проектна потужність - 3 мільйони і коли лояльний план на 1997-й - 500 тисяч. Нема чого переробляти! Немає банок, кришок, спецій. Вальцевий млин, який перебуває під патронажем старшого робітника Юрія Скоромислія, зумів відпрацювати минулого року 25 тисяч гривень (якщо план був - 44). Своїм людям робили помел за півціни, щоб село не гинуло. Досвід Кагановича і Сталіна дав "сходи": маслоробня із планових річних чотирьох тисяч гривень дала одну. Нема чого було переробляти, не завезли насіння. А в Білках сонях - не жилець. Пилорама також дала тисячу із запланованих чотирьох. Сувенірний цех узагалі пропав. Раніше відправляли свою продукцію в Росію, яка тепер чужа. Отож наявне мистецтво місцевих умільців стало (бо немає побуту) чужим і для українців.
А в багатющому в усі часи селі більшість балансує на межі крайньої бідності. Вони і на заробітки поїхати не в змозі - немає готівки на проїзд. А позичати тепер ніхто не стане.
Білківці вважають, що така ситуація розвинулася під час прем'єрства Павла Лазаренка. Нормальним людям доводиться виживати, як за первісного ладу, експлуатуючи свої скромні особисті можливості. У хатині мого знайомого, позбавленого зарплати, добре, що все є - зі своїх кревних соток: буряк, кукурудза, картопля. Свої кури, кролі, свиноматка, два кабани. У рукотворному басейні - до сотні рибин. Деяким по дев'ять років. Іще один басейн - для мальків. Для остаточного біоценозу мій друг спорудив гніздо для лелек на старому каштані.
...Я дивився, як жінки возили візками на городи гній. Їхні груди були спогадом про минуле. Усі незаможні намагаються вижити за рахунок підсобного господарства. Багато хто здійснює тривале стеження за куркою, яка от-от має розродитися... яйцем. Стежать кількома парами очей. Тільки й дивись, щоб сусіди не виявили кращих слідчих навичок.
Раніше не були такими дріб'язковими...
Жила, наприклад, тут сім'я всесвітньо відомого силача Івана Федоровича Фірцака, на прізвисько Кротон. З його спадкоємців залишилася в Ужгороді дочка Зірка. Старожили пам'ятають: вона працювала в тутешньому ларку, продавала колгоспне вино. Двоє клієнтів круто посварилися. Вона підняла їх за коміри в повітря, ударила лобами, винесла на прямих руках і жбурнула з порога просто на вулицю.
У знаменитого Івана Фірцака-Кротона був платиновий череп, поставлений лікарями США. Під час професіональних боксерських поєдинків в Америці частину рідного черепа Кротону фантастичним ударом зніс суперник-негр. На останніх проблисках притомності, з оголеним мозком, Кротон зламав кулаком суперникові груди. Той і помер на місці. Фірцак вижив. Односельці пам'ятають його незвичайно світлу лису голову. Якось він дряпнув її, заніс інфекцію, яка переросла в нарив. Кротон пішов до районного лікаря, але його направили з периферії до Ужгорода. А там лікарі нібито дізналися, що череп платиновий, і допомогли "переміститися" йому на той світ. Помер український силач. А він єдиний перемагав свого полтавського земляка Івана Піддубного. А платина зникла назавжди 1967 року. Йому ж, веселому, за рік до цього на горлянці згинали рейки. По двоє коней, причеплених за біцепси, не могли розсунути його вказівні пальці, притулені один до одного. А повний віз людей заради забави він вивозив на будь-яку гору, неприступну для гірських тяглових коней...
Нині силачів у селі немає.
Усі думають про їжу: аби вижити...
Закарпатська область
