Бесіду вів Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, "День"
Анатолія Новика можна віднести до представників та ідеологів класу підприємців, що зароджується. У минулому організатор промисловості, радник прем'єр-міністра, великий бізнесмен, сьогодні він зосередив свої інтереси на стику економіки та політики - Анатолій Новик - голова Київської міської організації Селянської партії України. І, що цікаво, він не "б'ється" за "свідомий" і легко керований електорат якого-небудь сільського району, а пробує свої сили в "спальному" районі Києва - на Оболоні, де народних депутатів не люблять, а тому обирають вельми рідко...
Однак наша розмова зовсім не про політику і, на перший погляд, навіть не торкається інтересів пересічних громадян. Новик нічого не обіцяє і не стверджує. Він аналізує один із ринків України. Проте саме той, який багато в чому підпорядкував і навіть підім'яв під себе всі інші.
- Анатолію Матвійовичу, пригадується, ви називали газовий ринок воронкою, куди течуть усі гроші країни. Враховуючи те, що ми бачимо на цьому ринку сьогодні, чи не змінилося ваше ставлення до минулого?
- Воронка - це порожнє місце. Газовий ринок ніхто по-справжньому не створював і не намагався створити. Були, звичайно, декларації, але це нічого не змінює. І утворилася воронка, в котру все засмоктується і звідки все витікає. Тим часом головний лозунг кожного справжнього ринку - облік і контроль. Інакше розбаланс між попитом і пропозицією може призвести до дуже великого катаклізму й навіть до катастрофи... Тому ідеальний ринок - це керована державою система з прямим та зворотнім зв'язком.
Щодо конкретного аналізу цього ринку, то висновки такі: позавчора було погано, учора - погано, а сьогодні - ще гірше. Гра з ринком, який є основою всієї економіки України (а про енергоринок і, зокрема, ринок газу точніше не скажеш), надзвичайно небезпечна. Ніщо з того, що до цього часу вигадувалося й підносилося як панацея для цього ринку, себе не виправдало. Ні розподілу, ні закріплення (регіональні або галузеві), ні їх скасування... Борги як були, так і будуть. Не може ця складна система керуватися десятьма важелями. Вона повинна бути прямою й керуватися державою й ніким іншим. Хоч би тому, що так роблять у всіх країнах світу, де ринкова економіка грунтується на відповідних законах. У Німеччині цю роль відіграє Рургаз, у Франції - Франс де Газ, у Болгарії - Болгаргаз. Вони працюють монопольно на території своїх держав.
А ось в Україні уряд відмежувався і не хоче брати участь в газопостачанні населення й промисловості.
- Може, він більше удає, що не хоче цим займатися?
- У тім-то й вся сіль. Усі переговори ведуться на міжурядовому рівні. Доти, доки не приходить час постачати газ. І ось тут з'являються комерційні структури, яким хтось повинен довіряти. Я чудово розумію російський "Газпром" і його керівника Рема Вяхірєва. Починаючи з 1995 року, їм когось підсовували, погоджували, давали дозвіл, навіть гарантії. І кожного разу це закінчувалося одним - боргами. За винятком 1995 року, Держбюджет щорічно мав перехідний газовий борг близько мільярда доларів. Тільки 1995 р. уряд Марчука не дав утворитися боргу в такому масштабі, але при цьому ніхто й не помітив позитиву.
У нас же вважається, що будь-яка система повинна відразу ж і максимально ефективно запрацювати, як тільки її вигадають. Навіть, якщо ввести державну монополію на газопостачання й створити велику структуру, по-справжньому здатну впоратися з цією задачею, тобто постачати газ, провести всі платежі й розрахунки, то було б нереально розраховувати, що всього за рік вона зможе налагодити усталену систему. Така система почала працювати 1995 року, коли "Укрресурси" і "Укргазпром" монопольно постачали газ Україні. "Укргазпром" - власний і російський, "Укрресурси" - туркменський. Тоді рік закінчили з найнижчою заборгованістю за всю історію незалежної України. "Укрресурси" мали перехідний борг $50 мільйонів, який неминуче повинен був утворитися, тому що розрахунки за газ не йдуть вмить. Як мінімум три місяці відставання. Вони пройшли й "Укрресурси" свій борг погасили, так само, як і "Укргазпром". І за 1995 рік не було боргів. А ось 1996-го року - борг, 1997-го - борг. Я думаю, 1998 року він буде ще більшим.
- Це зумовлене сьогоднішнім станом на газовому ринку, регульованому відомою постановою уряду?
- Я вважаю, що ця постанова не внесла нічого нового, а тим більше позитивного в обстановку на цьому ринку. Щоби працювати на ньому, треба мати газ. А його мають тільки дві великі структури - "Укргазпром" (власний і той, що отримує за послуги по транзиту російського газу) й "Ітера". Проте цього газу на 1998-й рік не вистачить. Потрібно ще 15-20 мільярдів кубометрів. Сьогодні "Укргазпром" перебирає свої ліміти (за транзит), заходить уперед, тобто в борги, і таким чином забезпечує потреби України. І тут виникають проблеми зі споживачем. Проте цього слова й поняття нам потрібно рішуче позбуватися: поки покупець газу буде відчувати себе споживачем, він буде платити за нього на вчорашньому й на сьогоднішньому рівні, оскільки їм буде керувати споживчий підхід, що давно вичерпався.
- Нещодавно обнародувана цифра: з початку року проплачено лише 10,4% від використаного в Україні газу. Причина цього лише в тому, що ви назвали споживчим підходом, або ж трохи ширше?
- Звичайно, ширше. Це - і криза платежів, що утворилася внаслідок вимивання обігових коштів підприємств, і дрібне шахрайство окремих керівників, котрі прагнуть максимально відтягнути будь-які платежі. Проте є й специфічні причини. Сьогодні газ йде на багато підприємств зовсім без контрактів. Практично на початку року так було завжди. Власники газу не встигали укладати контракти з покупцями. Цьому сприяла і система оплати доставки газу, що постійно мінялася: то за тисячу кубометрів брали $3, то, як сьогодні, $14, і ніхто не знав правил гри, які звичайно повідомлялися запізно і були, звичайно, досить суперечливими, що особливо помітно нинішнього року. Перший віце-прем'єр-міністр Анатолій Голубченко й прем'єр-міністр Валерій Пустовойтенко оголошують, що газ коштує то $50, то $66. Покупці ж не можуть зрозуміти, чому з ними підписують договори, де фігурують цифри $94-$99. Продавців дорогого газу називають спекулянтами. Насправді люди, що відповідають в уряді за забезпечення енергоресурсами, просто перекручують, коли не кажуть, що реальна вартість газу це $80 плюс транспортні витрати $14-$16 (залежно від регіону). А ще підприємства платять ПДВ окремо на вартість газу і окремо на його транспортування і закладають відповідні суми в собівартість продукції. Проте той, хто отримує газ по ціні $50, платить істотно менший ПДВ, ніж той, кому він дістається по $80. Виходить, держава сама себе обдурила?! Навіщо? І все це підносять, як панацею.
Ще 1995 року я пропонував розрахувати все набагато простіше. В "Укргазпрому", який є основним платником до бюджету за газ, є два джерела грошових надходжень: прибуток від транспортування російського газу територією України і прибуток від реалізації газу власної здобичі. І той, й іншій обкладаються податками. Можна легко полічити прибутки бюджету від усіх пов'язаних з цим операцій. І я пропонував ще тоді брати в "Укргазпрому" податки газом. За грубими підрахунками це давало б близько 22 млрд. куб. метрів. Потім цей обсяг можна було б передати на реалізацію "Укргазу", а гроші, живі гроші, направляти напряму до бюджету на спеціальні субрахунки Мінфіну. Прозоро, просто й ясно. "Укргазпром" легко й повністю розплачується з бюджетом. Мінфін, маючи контракт з "Укргазом" на реалізацію, отримує живі гроші й нікого не дотує, не субсидує, оскільки може встановити будь-яку ціну для бюджетних організацій і комунально-побутової сфери, яку уряд буде вважати за потрібну. Цього року зробили щось схоже, але по-іншому. Однак, як би не крутили, вимушені будуть прийти до того, що я пропонував 1995 року. Якби прийняли цю концепцію, то до нинішнього року все б уже стабілізувалося, налагодилося й не було б проблем із платежами ні в покупців газу, ні в продавців. А бюджет мав би свої прибутки від їх операцій. Уже цього року мою схему пропонує використати перший заступник голови Держнафтогазпрому Ігор Бакай: монополізувати постачання та торгівлю газом на території України в руках могутньої державної холдингової компанії. І, треба визнати, іншого не дано. Тому що перед нами стоїть монополіст-постачальник - російський "Газпром". Ні в кого іншого ми не можемо купити газ. І всі потуги представити, скажімо, туркменський газ як альтернативне джерело нічим не скінчаться. Адже труба знаходиться в руках Росії, і вона ніколи не допустить, щоби чийсь газ продавався на кордоні України дешевше, ніж російський.
- Яким чином, на вашу думку, на газовому ринку взагалі виникла ціна $80 за 1000 кубічних метрів?
- Дійсно, Україна платить за газ набагато більше, ніж європейські країни (якщо відняти тарифи за транспортування). Для України ж справедлива ціна не повинна перевищувати $50. Вона дозволяє РАТ "Газпром" мати хороший прибуток. А ціну в $80 зробили для нас близькі друзі - Борис Миколайович і Леонід Данилович. Коли російські владні структури полічили й пересвідчилися, що за ціни $50 Росія отримує в торгівлі з Україною негативний торговий баланс, то вони тупо погодили з Л. Кучмою ціну $80 і все стало на свої місця, тобто в Росії тепер баланс позитивний, а Борис Миколайович розповідає, що він великий друг українського народу й зі збитком для себе зняв ПДВ. А збитків від цього немає й бути не може. Це все - політична гра. Не треба було б нічого знімати, якщо зробити нормальну, тобто прийнятну для України, ціну газу, яка була до 1995 року. Тому повторю, що потреба протистояти РАТ "Газпром" неминуче змушує нас створити монопольну структуру, яка б займалася постачанням і торгівлею газом під керівництвом держави. Ніхто не забороняє працювати з нею і комерційним структурам, без них не обійтися. Однак контрольний пакет акцій повинен належати державі, оскільки це - архіважлива сфера діяльності, що визначає основну складову економіки України - її енергетичну безпеку. Уряд не має права пускати газові справи на самоплив, адже вплив цього сектора на наповнюваність бюджету важко переоцінити. Від нього залежить, будуть або не будуть працювати заводи, чи зможуть вони платити зарплату й розраховуватися з бюджетом.
Сьогодні Америка й міжнародне співтовариство, кредитуючи Україну, по суті платить податки за наші підприємства, але це ж робиться не безкоштовно, і я не заздрю нашому майбутньому уряду і подальшим поколінням, що отримають в спадщину такі борги. Зовнішній борг у нас весь час зростає в геометричній прогресії. Ми й не помітимо, коли він дійде до десятків мільярдів. Його можуть і списати, але тоді вже не буде незалежної держави Україна. Вона стане буферною сателітною державою, що виконує відведену їй чи то Росією, чи то іншими надпотужними державами роль. І не важливо якими саме...
- Анатолію Матвійовичу. Ви сьогодні йдете в політику, і не виключено, що будете так чи інакше займатися також і справами газової галузі. Адже її кадровий склад, принаймні "Укргазу", сьогодні просто розігнаний і розгромлений. В "Укргазі" не залишилося жодного заступника голови правління. А все це були надзвичайно компетентні люди...- Я вважаю, тут немає нічого дивного. "Укргаз" сьогодні являє собою дуже дивне утворення, що не володіє власністю. Усе зосереджене на місцях, в обл- і райгазах. Багато хто з них приватизувався, та так, що держава не володіє навіть контрольним пакетом акцій. Допускати цього не можна було. Прийдуть новий уряд і парламент і поставлять усе на свої місця. Адже ми продали склад, притому різним людям. У кожній області з цього складу постійно відпускається товар. Проте в зв'язку з тим, що власників дуже багато, то контролювати виручку, по суті, нікому. Адже труби - це посудини, що сполучаються. Якщо десь тиск падає, то туди спрямовується весь газ, оголюючи інші дільниці.
Керувати цим процесом вельми непросто, але необхідно, причому централізовано. У системі енергопостачання існує Національний диспетчерський центр, і він відключає, якщо це необхідно, підприємства від мережі, щоб не сталася катастрофа. У газовому секторі такого немає, хоч обстановка тут не менш складна. І зі складів тут, що називається, крадуть. Якщо керівник підприємства бере газ без договору і без оплати, то це ні що інше як крадіжка. Щоб запобігти цьому, потрібен закон, що забезпечує правила поведінки й відповідальність за їх невиконання як продавцями, так і покупцями на цьому ринку. Відповідальність повинні нести й ті, хто безпосередньо відпускає зі складу цей товар. А ось сьогоднішня структура "Укргазу" не дає можливості реалізувати ці положення. Головного "комірника" газу (основна функція цієї організації), у країні нібито й немає.
У нас повинно вистачити розуму, щоб найближчим часом виправити положення в цьому питанні. На базі "Укргазу" і облгазів потрібно створити єдине й могутнє акціонерне товариство з переважаючим державним капіталом. Сьогодні мені важко визначити в деталях його структуру, але ще 1995 року я пропонував, щоб контрольні пакети акцій облгазів були передані до статутного капіталу "Укргазу" як компанії, яка б займалася постачанням і реалізацією газу на території України. Це встановило б однакову зацікавленість центра і регіонів у ефективній роботі. На базі цієї холдингової компанії і створювалася б монопольна державна структура, що володіє й керує газовим складом і що має в повному обсязі обігові кошти для розрахунків за газ. Адже, мабуть, головне, чого нам сьогодні в цьому питанні не вистачає, це рішучого умовиводу, оформленого так само рішуче законодавчим актом: газ не можна постачати, його треба продавати й купувати. Регулюватися цей процес повинен не разовими річними, а довготерміновими (на десять років) контрактами, як це роблять за кордоном. Це дозволяє зафіксувати ціни, що, природно, в інтересах покупця, але і постачальника також, оскільки допомагає забезпечити стабільні платежі. А ось при купівлі газу за реальні гроші можна буде підіймати питання про зниження його ціни і, я впевнений, можна буде добитися, щоб він коштував $50 за 1000 куб. метрів.
- Проте знов-таки це буде залежати від волі головного продавця - РАТ "Газпром".- О, він чудово знає нормальну ціну товару, але страхується від безкоштовного споживання. У $80 практично закладено 37% цієї страховки, тому що люди знають нашу систему оплати й через це свідомо завищують ціну. Проте вони не прощають Україні нічого й вішають все нові сотні мільйонів доларів на її зовнішній борг, правильно розуміючи, що з таких позицій з нею зручніше розмовляти і домагатися своїх цілей. Зараз йдеться про приватизацію власності в рахунок цих боргів. Газотранспортні магістралі, кращі заводи - все знадобиться...
