В архіві Центральної виборчої комісії знаходиться документ наступного змісту: "Окружній виборчій комісії Солонянського виборчого округу №105. Я, Лазаренко П. І., відповідно до ст.25 Закону "Про вибори народних депутатів України" в разі обрання мене народним депутатом України зобов'язуюся звільнитися з попереднього місця роботи. 13.06.1994 р."
Після підтвердження факту обрання та набуття статусу народного депутата Павло Лазаренко, однак, не звільнився "з попереднього місця роботи". Утім, не зробила цього й більшість депутатів нинішнього парламенту, хоча всі вони подавали аналогічні документи до своїх виборчих комісій.
Більш того, у подальшому Павло Лазаренко неодноразово був призначуваний на нові посади у виконавчих структурах (голова Дніпропетровської облдержадміністрації, перший віце-прем'єр, в. о. прем'єр-міністра, прем'єр-міністр України). І саме ці неодноразові звільнення і призначення юристи Секретаріату Верховної Ради вважають підставою для постановки питання про законність суміщення Павлом Лазаренком посади прем'єр-міністра і статусу народного депутата.
"Якби Павло Іванович був призначений на посаду глави уряду до 8 червня 1995 р., питань до нього не виникло б. Але він мав кілька призначень, і кожне з них вимагало його волевиявлення. Даючи свою згоду на зайняття нових посад у виконавчих структурах, він мав враховувати, що існують певні правові вимоги - і він їх порушує в такий спосіб" - зауважив у розмові з кореспондентом "Дня" радник Голови ВР Олексій Ющик.
Відповідно до Постанови ВР від 2 липня 1996 р., а також реагуючи на офіційну вимогу, підписану 41 депутатом, Голова ВР Олександр Мороз подав до Київського міського суду позов із приводу суміщення Павлом Лазаренком посади прем'єра з депутатським мандатом. Враження таке, що не стільки, аби остаточно вирішити "питання з прем'єром", скільки, щоб внести у ситуацію якусь правову ясність. Однак юристи переконані, що справа має шанси ще більш заплутатись. Адже Київський міський суд (і будь-який інший суд у майбутньому) вирішуватиме справу відповідно до свого розуміння - але розуміння не власне Конституції, а того її тлумачення, котре запропонував Конституційний суд. Тим часом навколо цього тлумачення вже розгорнулися суперечки...
У свою чергу прем'єр-міністр України звернувся до Голови ВР з проханням відкликати позов. У конфіденційній розмові юристи Секретаріату ВР признавалися кореспондентові "Дня": "Краще б у листі було написано просто - "прошу відкликати позов" - і Мороз, безумовно, відгукнувся б. А так - доведеться відповідати на "аргументи", підготовлені юридичною службою прем'єра. І ми на них відповімо".
Серед фахівців юридичних служб парламенту довелося також почути думку, що найбільш виграшним кроком із боку прем'єра було б подання заяви про складення депутатських повноважень з власної ініціативи. Висловлювалося переконання, що це гарантувало б збереження цих повноважень принаймні до осені (аж до моменту, коли урядові, очевидно, буде висловлено недовіру - але це, як-то кажуть, уже зовсім інша історія). По-перше, О. Мороз, безперечно, "притримав" би розгляд цього питання аж до закінчення бюджетного процесу. А коли б уже дійшло до процедури, то не виключено, що в Павла Івановича знайшлося б півтори сотні "штиків", спроможних підтримати свого лідера і не погодитися з позбавленням його такого важливого в господарсько-політичному побуті депутатського мандата. Існує ж, зрештою, "феномен Бобриньова" - хотіла людина полишити парламент, і то з ідейних міркувань, але колеги йому не дозволили.
А так - справді, існує цілком реальна перспектива втрати високою державною посадовою особою представницького мандата - не рекомендованого йому, між іншим, ще й ст.120 Конституції. І що, очевидно, подарує особливе задоволення певним політичним фігурам - зроблено це буде абсолютно законно. Бо є тлумачення Конституційного суду - правова норма. Але ж усе залежить від того, як цю норму розуміє і тлумачить конкретний суддя...
