Ця історія почалася восени 1993 р., а вийшла на фінішну пряму в середині травня 1997 р., коли Вищий арбітражний суд України виніс рішення про арешт розрахункового рахунку Полтавського ГЗКу та списання з нього $1760 тисяч на користь приватної чеченської фірми "СІ Лтд", нібито постачальника пального, що його використав комбінат. А втім, у заводчан ще залишається надія на перегляд цього рішення Арбітражною колегією суду - і тоді, гляди, майже два мільйони доларів не вирушать за межі країни.
Перший млинець
Полтавський гірничо-збагачувальний досі належить до тих небагатьох промислових гігантів, які зуміли не лише вижити серед загального розвалу, а й зберегти і навіть зміцнити на світовому ринку свої позиції експортера залізорудних окатишів, довівши рівень зовнішніх продаж із 64% в 1993 р. до 91% в 1996 р. Маючи щорічний дохід майже $160 млн., комбінат був і залишається українською "кузнею валюти" . Однак і він у недалекому 1993-му опинився на межі зупинки внаслідок дуже жорстокої кризи енергоносіїв, що вибухнула. Спроби знайти таке необхідне дизельне паливо через Держкомнафтогаз та інші державні органи були марними. Комбінату загрожувало зупинення.
У цій ситуації свої послуги запропонувала київська приватна фірма "Фомен", яка вже здійснила для ГЗКу низку поставок палива з Прибалтики. За посередництва "Фомена" Полтавський ГЗК у жовтні 1993 р. уклав контракт на придбання в якоїсь нігерійської фірми "Преміум Інвестмен К Лтд" 10 тис. т дизпалива за $1760 тис. І тут позначилася відсутність досвіду зовнішньоекономічної діяльності: це був перший такий контракт, самостійно укладений ГЗКом (раніше експортно-імпортними операціями комбінату займався союзний Мінчормет). Як часто буває, перший млинець не вдався.
Полтавчани, які не переконалися в солідності партнера, очевидно, зв'язалися з аферистами суперкласу, які таким самим чином обібрали ще кілька українських підприємств на загальну суму більш як $3 млн. Принаймні за даними Генпрокуратури України 1996 р. відділом боротьби з шахрайством Лондонської поліції заарештовано громадянина Нігерії Омара Фортуне, який безпосередньо причетний до цієї "операції".
Запевнивши, що вантаж відправлено до Феодосійського порту, але через відсутність проплати затриманий у порту Лас Пальмас, партнери з "Преміума" рекомендували полтавчанам дати дозвіл на акцепт всієї суми з акредитиву, відкритого комбінатом у лондонському "Америкен експрес бенк". Лише пізніше з'ясувалося, що документи, представлені відправником, були фальшивими. А гроші тим часом пішли. А "офіційною" версією зриву поставки дизпалива на адресу ГЗКу "Преміум" назвав... державний переворот, що стався цього часу в Нігерії. При цьому партнери заявляли про готовність повернути всю суму або переказати її на рахунок інших постачальників.
Звідки єсть прийшла...
Проте на той час на ГЗК вже розуміли, що справа пахне не соляркою, а нафталіном. Природно, звернулися з претензією до фірми "Фомен" - мовляв, що за свиню ви нам підклали з такими партнерами. "Фомен", очевидно, зацікавлена в збереженні ділових відносин з ГЗК-ом, запропонувала виправити становище, взявши на себе зобов'язання за тих самих $1760 тис., переказаних в "Америкен експрес бенк", здійснити поставку комбінатові аналогічного обсягу дизпалива. Для цього "Фомен" збиралася переказати всю суму з лондонського в цюріхський банк "Кредит свісс" на рахунок нового постачальника - компанії "Аланкос Атлантик Інк".
І, справді, протягом лютого-вересня Полтавський ГЗК за договором з "Фомен" одержав 9714 т дизпалива (решту пішло на сплату за зберігання). Здавалося, інцидент вичерпано. Насправді ж він лише набирав обертів. 1995 р. права власності на використане комбінатом дизпаливо заявила чеченська комерційна фірма "СІ Лтд" і зажадала від ГЗК "по-доброму" розрахуватися за нього. Тут необхідно підкреслити, що жодних юридично оформлених відносин комбінат з цією структурою не мав і не має, поставка дизпалива здійснювалася через "Фомен" - так на якій підставі двічі платити за паливо, що було поставлено одного разу.
Правда, Генеральна прокуратура, яка зайнялася розслідуванням сумнівних операцій з реекспорту через Україну пального, витягла на світ ланцюжок "СІ Лтд" - фонд "ТІРА" - фірма "Аїст" - фірма "Фомен", яким справді нібито надійшло дизпаливо до Полтавського ГЗК. Однак аж ніяк не слідчі органи, а лише суд має право визнавати за кимось право власності. А "полюбовне" делегування майнових прав учасників ланцюжка фірмі "СІ Лтд" засвідчує хіба що "хороші" відносини між ними чи іншу зацікавленість. До речі, в єдиної фірми, котра має право пред'являти фінансові претензії до ГЗК - "Фомен" - таких не виявилося.
Як потім обгрунтував у своєму листі до Міністерства промисловості генеральний директор комбінату Володимир Мартиненко, "у Полтавського ГЗК немає юридичних підстав і можливостей для повернення валюти, як немає і достовірних доказів, що доставлене дизпаливо не оплачене і що зараз існує справжня фірма, чиє дизпаливо було йому поставлене".
Отже, немає й жодних гарантій, що завтра до ГЗК не завітає ще хтось із аналогічними вимогами заплатити - вже втретє. Природно, навчений гірким досвідом, Мартиненко платити "СІ Лтд" відмовився, запропонувавши вирішити справу в арбітражному суді.
Ми підемо іншим шляхом
Керівництво "СІ Лтд", здійснивши візит до Мінпрому - втім, безрезультатний, у лобіюванні їхніх інтересів тут відмовили - все ж зуміло, як і обіцяло, знайти підходи до можновладців. На підставі листа "СІ Лтд" (не часто зустрінеш таке реагування на звернення якоїсь приватної фірми) прем'єр Павло Лазаренко доручає урядовій робочій групі здійснити у серпні 1996 р. комплексну перевірку діяльності ГЗК і підготувати проект рішення уряду. І ось незабаром постановою колегії Мінпрому і Фонду держмайна вирішено "визначити терміни, порядок і обсяги розрахунків з фактичним постачальником дизпалива".
- Тобто, вибачте, з ким? - дивуються на комбінаті і звертаються з проханням здійснити правову експертизу в Інституті держави і права ім. Корецького НАНУ. У висновку експертизи читаємо: "Надані документи не містять відомостей про право власності фірми "СІ Лтд" на зазначене дизпаливо. Це право можна встановити тільки в судовому порядку. Вимоги Мінпрому і КМ до ВАТ "Полтавський ГЗК" про перерахування $1760 тис. фірмі "СІ Лтд" за відсутності з нею договору не відповідають чинному законодавству".
До речі, у відповідь на прохання прокоментувати ситуацію з ГЗК-ом міністр промисловості Валерій Мазур сказав кореспондентові "Дня": "Я був проти того, щоб уряд втручався у цю заплутану справу (фактично тим самим повторивши вимоги про "невтручання" в справи підприємств, що містяться в Законі "Про підприємства в Україні". - М. Р.), як не взяв би на себе сміливість визначати, чи справді ми повинні повернути гроші. Ліпше б намагалися повернути $70 млн., що їх заборгували закордонні партнери тільки підприємствам Мінпрому - а то, схоже, крім мене, ніхто цим не заклопотаний".
Однак у Вищому арбітражному суді України, куди у квітні цього року звернулася з позовною заявою на Полтавський ГЗК "СІ Лтд", незважаючи на, м'яко кажучи, численні "запитання", справу знайшли цілком прозорою і через місяць вирішили позов задовольнити. Правда, не в сумі $5222 тис. (включаючи міфічні неотримані прибутки і непідтверджені відсотки з кредитів), а в сумі $1766 тис. плюс $88 тис. держмита. І при цьому чомусь арештувати рахунок ГЗК на суму позову (тобто $5222 тис.). І ще одна примітна деталь: Мінфін відстрочив для "СІ Лтд" сплату держмита під час подання позовної заяви, як те вимагає закон, "враховуючи складне фінансове становище фірми".
Ось із такою, гідною подиву, чуйністю поставилися українські державні органи до прохання про допомогу чи то чеченської, чи то московської (існують різні думки і документи щодо цього) фірми. Й так знайшли за можливе "відстояти інтереси" вітчизняного виробника і держави - адже останній належить майже половина акцій ВАТ "Полтавський ГЗК".