Американські політики, дослідники та експерти продовжують висловлювати глибоке занепокоєння з приводу парламентських виборів в Україні. Поствиборчу політичну ситуацію та можливі сценарії розвитку подій у Верховній Раді обговорили учасники круглого столу, організованого у Вашингтоні Інститутом Кеннана та часописом «Критика».
ДЕРЖДЕП Б’Є НА СПОЛОХ
Відкриваючи круглий стіл, пан Томас Мелія, другий заступник Державного секретаря з питань демократії, прав людини та праці, нагадав про важливість парламентських виборів 2012 року в Україні з точки розу її європейських перспектив. Він сказав, що напередодні виборів державний секретар Гіларі Клінтон та верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Кетрін Ештон зробили спільну заяву щодо важливості цих виборів для продовження успішної співпраці між Україною та ЄС. Успішне завершення переговорів щодо Угоди про Асоціацію могло б надати Україні переваги економічної інтеграції, а створення Зони вільної торгівлі з ЄС відкрило б українському бізнесу шлях до майже 500 мільйонів європейських споживачів товарів та послуг. Отже, Європа та США хотіли застерегти українську владу від необачливої політики та підкреслили, що всі вищезгадані політичні та економічні переваги залежатимуть від спроможності України забезпечити чесне та прозоре волевиявлення.
Саме тому, за словами Мелії, США були «глибоко розчаровані» парламентськими виборами 28 жовтня, які стали «кроком назад» щодо питання відданості України принципам демократії, поваги до прав людини та свободи слова. Попри факт присутності на цих виборах великої кількості спостерігачів та досить спокійного провадження виборчого процесу в день голосування, вибори не можна вважати чесними та прозорими через «численні факти зловживання адміністративним ресурсом, підкуп виборців, перешкоджання роботі незалежних ЗМІ, залякування опозиційних кандидатів та ув’язнення лідерів опозиції».
Непрозорість роботи деяких окружних виборчих комісій, а також ймовірні махінації з підрахунком голосів та фальсифікації їх остаточних результатів, ставлять результати виборів під сумнів. Томас Мелія критично висловився щодо недопущення міжнародних спостерігачів до моніторингу процесу затвердження протоколів на рівні окружних виборчих комісій. Хоча спостерігачі й мали можливість оцінити процес голосування безпосередньо на виборчих дільницях в день виборів, їх не було допущено до окружних виборчих комісій у момент передачі протоколів та затвердження результатів голосування. Особливе занепокоєння Посольства США в Україні викликає кількаденний підрахунок голосів у майже 12 окружних виборчих комісій, де результати кандидатів від опозиції перевищили результати кандидатів від партії влади.
ВЖЕ НЕ ГРУЗІЯ, АЛЕ ЩЕ НЕ БІЛОРУСЬ
Професор університету Джоржа Вашингтона, пан Роберт Орттунг, зробив спробу оцінити результати виборів в Україні у геополітичному контексті. Порівнюючи Україну з нещодавніми парламентськими виборами на пострадянському просторі, а саме в Грузії, Білорусі та Росії, він зазначив, що мирний перехід влади в Україні навряд чи можливий: «Що найбільше відрізняє Україну від Грузії, так це те, що український Президент створив небезпечний прецедент. Ув’язнивши своїх політичних опонентів, Янукович сьогодні не має наміру віддавати владу. Адже він боїться, що те саме може статися з ним». В Грузії ситуація кардинально інша, адже президент Саакашвілі не боїться кримінального переслідування та не має підстав чинити опір опозиції. Як наслідок, Грузія склала іспит на демократію, який Україна, очевидно, провалила.
У порівнянні з Білоруссю та Росією, де опозиційні партії були просто недопущені до участі в останніх парламентських виборах, ситуація в Україні виглядає значно краще. Однак Україна все більше наближається до білоруського сценарію, де, не маючи власної партії, Олександр Лукашенка створює політичне підгрунтя для передачі влади від свого старшого до молодшого сина. Зростаючий вплив членів «Сім’ї» та найближчого оточення Януковича є індикатором імовірності «спадковості» влади в Україні.
WHO IS MR. KLYCHKO?
Особливий інтерес у американських дослідників викликає політичне майбутнє Віталія Кличка. Поки що цей лідер не має виразного політичного обличчя, і це не дозволяє бути впевненим у шляхові, який обере для себе очолювана ним сила. Кличко в цьому сенсі нагадує американцям Михайла Прохорова, молодого російського політика, який позиціонував себе як опозиціонера та був звинувачений у співпраці з Путіним. «Хоча до і під час виборів Кличко неодноразово заявляв про єдність з опозицією, частина його парламентської фракції може ситуативно голосувати з пропрезиденською більшістю», — вважає директор Фонду якісної політики Михайло Мінаков.
Аморфність та невиразність лідерів української опозиції є другим фактором, який відрізняє вибори в Україні від Грузії. Лідер коаліції «Грузинська мрія» Бідзіна Іванішвілі домігся об’єднання всіх опозиційних сил та зміг перемогти на цих виборах. Але і Кличко, й Іванішвілі залишаються «темними конячками», мають незначний досвід в політиці, і це не дозволяє зробити будь-які висновки щодо їхньої майбутньої ролі в парламенті та політикумі.
БУДЕ ГАРЯЧЕ
Експерти погодилися з тим, що новообрана Верховна Рада не обіцяє спокійного життя ані українцям, ані її очільникам. Навіть за умов забезпечення простої більшості у складі Партії регіонів, Комуністичної партії та (псевдо)незалежних кандидатів, Президент не зможе довго тримати Верховну Раду під контролем. Як показує досвід Росії, обрані до парламенту депутати-мажоритарники все ж таки відчувають відповідальність перед своїми округами та утримуються від сліпої та беззастережної підтримки провладної більшості.
Водночас присутність «Свободи» безперечно підвищить градус політичної боротьби та радикалізує парламент. На думку Джорджа Грабовича, професора Гарвардського університету, прихід партії «Свобода» до Верховної Ради безперечно призведе до ревізії мовного закону та підняття питання люстрації. Робота парламенту може бути часто паралізована через гостре та, навіть, фізичне протистояння між комуністами та «свободівцями». Але така радикалізація навколо національного питання може зашкодити самій опозиції. Експерти закликали опозицію до поміркованої політики, аби не дозволити Януковичу успішно переобратися на другий термін, розігруючи карту націоналізму та залякуючи населення «неонацистською чумою» тягнибоківського штибу.
Підсумовуючи, Надя Дюк, віце-президент національного фонду демократії США, вказала на те, що вибори й цього року відбулися дуже «по-українськи», і їх не можна порівнювати з ніякими іншими виборами в посткомуністичних країнах. Якість цих виборів можна оцінити лише у порівнянні з попередніми виборами і, на жаль, це порівняння не на користь теперішній владі.
Зацитувавши польську газету «Dziennik. Gazeta Prawna», яка оцінила витрати українських партій на виборчу кампанію у 225 мільйонів доларів у порівнянні з 32 мільйонами у Польщі, 42 — у Чехії, та 80 — у Німеччині, пані Дюк зазначила, що в Україні відбулася «симуляція демократичного процесу», а сама сутність залишалася незмінною. А отже післявиборчу ситуацію в Україні необхідно розглядати не лише з точки зору порушень та ймовірних маніпуляцій, але й з точки зору стану українського суспільства.
Натомість, пан Мелія зазначив, що американський політикум наразі стоїть перед важкою дилемою — вдаватися або утримуватися від жорсткіших санкцій щодо України. Політична ізоляція українських лідерів може завдати шкоди населенню України, яке, цитуючи Гіларі Клінтон, «заслуговує значно кращого». Отже, питання подальшої політики Європи та США щодо України залишається відкритим.
Цей матеріал став можливим завдяки підтримці програми Фулбрайта в Україні.
КОМЕНТАР
«НА АМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТИЦІ ЩОДО УКРАЇНИ ТАКИЙ ПІДХІД ЕКСПЕРТІВ ЖОДНИМ ЧИНОМ НЕ ПОЗНАЧАЄТЬСЯ»
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Шевченка:
— На мою думку, висловлювання американських експертів щодо демократичних процесів в Україні досить об’єктивно віддзеркалюють наші реалії з погляду стандартів та критеріїв демократичності. Звісно, українські вибори аж ніяк не можна порівняти з американськими. Тож, із погляду західної демократії, висловлені оцінки доволі справедливі.
Водночас порівняння Кличка з російським політиком Прохоровим не є коректним, адже перший не є представником великого бізнесу. Звісно, він має бізнес, але в нього превалюють політичні інтереси. Такий підхід американських експертів радше поверховий. Вони намагаються провести аналогію з представниками російського чи грузинського нового політикуму, де бізнесмени намагаються стати водночас і лідерами країни. В цьому контексті Кличко представляє іншу категорію — нову українську національну еліту. У парламенті й політиці він буде більше політиком, аніж бізнесменом.
Якщо говорити в цілому, то, на мою думку, досить глибоко в українській ситуації розбираються такі західні експерти, як, наприклад, британський політолог Ендрю Вілсон чи канадець Тарас Кузьо, який також працює і в Америці. Інші американські експерти поступаються британським чи канадським фахівцям. Їхні судження радше поверхові, аніж глибинні. Це обумовлено тим, що вони рідко бувають в Україні та користуються або англомовними, або російськомовними джерелами, зрідка — україномовними, наприклад «Українською правдою», але це не дає їм можливості глибоко вникати в суть речей.
На американській політиці щодо України такий підхід експертів жодним чином не позначається. Держдепартамент США має власні канали інформації, на які він і спирається. Однак думки політологів впливають на громадську та експертну думку.
