13 листопада — такий день, який я просто не змогла залишити поза увагою! Можливо, це не свято у традиційному розумінні... Але в цей день 1862 року Льюїс Керрол почав писати свою казку про Алісу.
Для мене, як і для багатьох мрійників, це важлива подія. Адже обидві казки про Алісу — невичерпний дивний світ, так невимовно схожий на реальність! Хіба в дитинстві не хотілося багатьом випити чарівної мікстури і зменшитись до таких розмірів, щоб пройти крізь дверцята у чарівний паралельний світ, повний пригод? Мені, чесно кажучи, й досі іноді хочеться...
А наплакати ціле море?! Намалювати множину?! Це ж вражає уяву! Перечитавши багато казок, можу сказати, що лише казки про Алісу й досі не є для мене казками в повній мірі. Це правда. Якась переінакшена, незвична, але все ж — правда.
З багатьох дитячих оповідок ми виростаємо, але не з цієї. Існує безліч сюрреалістичних історій для дорослих, але лише ця по-справжньому добра і не зіпсована незрозумілим і чужим «підсвідомим». Це казка для всіх. Для всіх дітей, і дорослих, і не дуже...
Тож цей день цілком може стати святом Дорослих, що вміють лишатися Дітьми.
Мріймо, друзі!
