Якими можуть бути сценарії для майбутнього парламенту? Їх три. Перший передбачає постійну більшість у руках ПР та її сателітів — комуністів, перебіжчиків і мажоритарників, що долучилися. Другим є сценарій ситуативної більшості, де майже кожний важливий закон є плодом домовленості (звісно, небезкорисливої) між його ініціаторами й необхідною більшістю. Причому купувати підтримку може не лише влада, а й опозиція. Нарешті, в третьому сценарії парламент приречений на розпуск — або за прямою вказівкою Банкової, або через «нерозв’язні протиріччя», першим з яких вже може стати обрання спікера. Не виключено, що депутати, щоб уникнути швидкого розгону й усе-таки почати роботу, зійдуться на компромісній кандидатурі, спущеній, по суті, з Банкової. Зрозуміло, що новим спікером має стати персонаж без надмірно одіозної репутації й без «крайньої» партійної приналежності. Таким може стати, наприклад, нинішній міністр юстиції Олександр Лавринович, який уже має короткий досвід керівництва парламентом — після відставки Арсенія Яценюка 2008 року. Адже навіщось Лавринович опинився у списку Партії регіонів. Можливі й інші кандидатури — аж до збереження в своєму кріслі Володимира Литвина (звісно, якщо він прийме «ненав’язливу» пропозицію «регіоналів» вступити до Партії регіонів).
ПРОТИСТОЯННЯ
Можливо, саме про розпуск новообраного законодавчого органу вже думають в Адміністрації Президента. Надто непевним виходить домінування «регіоналів». Точніше, домінування ніякого й немає. Розрізненість опозиції — звісно, плюс для влади, перевага, давно прорахована як на Банковій, так і в самій опозиції, що вже продукує трьох кандидатів у майбутні суперники Януковичу — а саме Яценюка, Тягнибока й Кличка. Плюс «вічний кандидат» Симоненко. Проте опозиційні фракції можуть ситуативно об’єднуватися. Кожна «тушка» в цих умовах коштуватиме дуже дорого, а комуністи максимально підкреслюватимуть «регіоналам» свою потрібність для протистояння «націоналістичним і деструктивним» силам. Періодично ж і самі комуністи згадуватимуть про свої передвиборні гасла не йти в коаліцію з капіталістами. Особливо, якщо стане зрозуміло, що новому парламенту довге життя все-таки не судилося й попереду — нова виборча кампанія.
«Свобода» вже показала, що може перемагати, і головне — не боїться цього робити. Свідчення цього — перемога над, здавалося б, незаперечним фаворитом гонки в одному зі столичних округів — секретарем Київради та власником мережі будівельних магазинів «Епіцентр» Галиною Герегою. З мінімальною перевагою, але відомий «свободівець» Андрій Іллєнко на цій дільниці переміг. І вже після цього була розгорнута кампанія пікетування магазинів «Епіцентр» — за принципом «не забудемо, не пробачимо» спроби фальсифікації. Якщо таке відбувається поза стінами парламенту, то в самих його стінах наявність таких «регіональних» персонажів, як Колесніченко, Левченко й Марков, автоматично буде червоною ганчіркою не лише для половини населення України, а й для націоналістів. Їм тепер треба виправдати довіру, за яку вони так довго боролися.
Отож бійки — це не найголовніше, хоча, безумовно, найвидовищніше, чим може нас «порадувати» новий парламент. Сумно, звісно, що через бійки нормальний законодавчий процес може бути зірваний, чим і скористаються «регіонали», щоб дискредитувати своїх суперників, а заразом показати свою «конструктивну роль». Важливіше інше — сама ступінь політизування роботи парламенту. Суспільство знову забажало ідеології — при тому, що половину депутатів обирали за мажоритарною системою. І воно отримає ідеологічне протистояння, яке комусь здасться епічним, а комусь — оперетковим. Той факт, що на 22-му році незалежності Україна продовжуватиме боротися з монументами й з’ясовувати роль і місце історичних персонажів, може не лише засмутити, а й стати реальною небезпекою для нормального функціонування економіки, що потребує термінового лікування. Чи готові нові політсили вирішувати саме економічні, бюджетні, правові питання? Стабільність «імені Азарова» явно добігає кінця, «покращення» оцінене в 30% голосів, попереду — зима, можлива девальвація гривні й чергові газові ціни.
У ПЕРСПЕКТИВІ «ПОРЯДОК ДЕННИЙ-2015»
Зважаючи на складність «роботи» з новим парламентом, крайню ідеологічність добрячої третини його учасників і їхнє бажання довести своїм виборцям чистоту власних помислів, можна передбачити складну долю практично всіх законів, що проходитимуть через оновлений законодавчий орган. Парламент знову не буде законотворчим, він буде політичним — ще більшою мірою, ніж попередні. І в перспективі маячить «порядок денний-2015» — вибори президента. Верховна Рада сьомого скликання стане майданчиком для піару кожного з майбутніх конкурентів Януковича. Власне, цей процес уже розпочався, що видно з історії довкола припущення здачі опозиціонерами депутатських мандатів. Хоч би як там було, здача мандатів навряд чи станеться.
Тут важливіше інше — сайсервільніший парламент України, яким стало шосте скликання в 2010-2012 роках, уже пішов в історію. На арену вийшли нові персонажі. Їм не треба «досидіти до виборів», як було треба парламентаріям нинішнім. Щоб отримати індульгенцію на нові вибори, їм не треба зважати на старі «розклади» політичного життя. Вони збираються формувати нову реальність України — нехай навіть у власних егоїстичних цілях. У них менше страху й більше бажання думати про майбутнє, нехай і власне — а майбутнє не обов’язково означає другий термін нинішнього президента. Тому вони до останнього відстоюватимуть своє право ухвалювати закони й тому боротимуться проти закону про референдум, ухваленого явно з метою вивести з-під контролю Ради найважливіші питання життя країни, нівелювавши роль законодавчої влади. І саме цьому парламенту належить стати учасником великого геополітичному вибору, який просто зобов’язана буде зробити наша країна найближчого часу. Ідеологія вибору знову тяжітиме над нами, й це дуже добре. Проблему «куди податися» треба вирішувати, й без певного загострення цієї парадигми ми так і стоятимемо на місці, занурюючись в пучину апатії й обивательщини. І стояли б ще довго, якби не ці вибори. Давши карт-бланш опозиції, жителі України показали, наскільки для них прийнятним є курс правлячої партії. І якщо опозиція всіх мастей не відповість на це питання, вона буде відправлена до анналів історії так само, як і нинішня влада. А замінити їх завжди знайдеться кому — з кожним роком підростає покоління, чий світогляд сформувався в епоху незалежної України.
ЦВК після тривалих скандалів, нарешті, оголосила результати виборів (вписалася в п’ятнадцятиденний термін, відведений законом). Отже:
Партія регіонів отримала в новому парламенті 185 місць (за списками — 72, мажоритарників — 113);
Об’єднана опозиція «Батьківщина» — 101 місце (62 — за списками, 39 — мажоритарників);
«УДАР» Віталія Кличка — 40 місць (34 — за списком, 6 — мажоритарників);
ВО «Свобода» — 37 місць (25 — за списком, 12 — мажоритарників);
Компартія — 32 місця (всі за списком).
У мажоритарних округах до нової Ради пройшли три представники партії «Єдиний центр», два — Народної партії, один — Радикальної партії Олега Ляшка, один — партії «Союз».
Ще 43 депутати пройшли до парламенту як самовисуванці.
Ще в п’яти мажоритарних округах (94, 132, 194, 197, 223) Верховна Рада рекомендувала ЦВК провести повторні вибори.
