29 листопада 1970-го знайшли по-звірячому забитою в будинку у Василькові відому українську художницю-шістдесятницю. Загадкові обставини смерті так до кінця й не з’ясовано... Публіцист і правозахисник Євген Сверстюк про величний образ Алли Горської написав так: «Ми повертаємося до постаті Алли Горської тому, що її сьогодні так бракує в нашому суспільстві. Ми хочемо, щоб вона й далі виконувала свою роль борця за загальну справу — за честь нації, за її високий вівтар». А Раїса Мороз, яка також була учасницею національного опору, вважає, що «таких жінок дуже мало у світі». Чому ми знову й знову повертаємося до імені Алли Горської? Справа лише в громадянській позиції та в пов’язаній із нею трагічній смерті художниці? Мабуть, не тільки. Адже були в ті часи потаємні вбивства обдарованих людей, а глухі відлуння події поступово затягало хмарами інших бід. Але люди духовного виміру ніколи не зникають.
Подібно до багатьох людей її долі, Алла Горська вийшла не з низів. Дорогу для неї було проторовано. Дівчина з номенклатурної сім’ї, до того ж щедро обдарована природою й добре вихована, зразкова біографія, блискучо закінчені школи художнього інституту, чоловік — талановитий маляр Віктор Зарецький, квартира в центрі Києва. Але на початку 1960-х перед людьми сильними й обдарованими постає питання про свій вибір дороги. У слабких з добрим стартовим капіталом проблем не було, за них вирішують самі обставини. Справжній талант цурається фальшу й ухиляється шляху проторованого, так званої партійності й народності, нагадує radiosvoboda.org. Совісна людина шукає правди й не йде на примирення з напівправдою. Мудра людина шукає своєї духовної національної ідентичності й продирається до неї крізь усі хащі. Смілива людина шукає друзів серед гнаних і переслідуваних за правду...
