Чим ближче до новорічно-різдвяних свят, тим більше на наших телеекранах чужої і переважно низькоякісної продукції (часто це повтори минулих років). А тут Михайло Михайлович всіх налаштував на українську хвилю (концерт був у прямому ефірі Першого Національного). Очевидно, не тільки музичну, а й емоційно-психологічну. Остання полягає в ідентифікації себе і власного світу.
— Пишаюся тим, що я — українець! — розпочав ректор Київського національного університету культури і мистецтв (КНУКіМ).
Можливо для когось таке зізнання звучить занадто пафосно. Однак Михайло Поплавський пишається своїм українством не тільки на словах, а й на ділі. По-перше, всі його проекти — концептуально українські. (Я вже не кажу про те, що україномовні! — А.К.). Щороку це — Шевченківський вечір «Ми — діти твої Україно!», до Дня матері «Мамо, вічна і кохана», Всеукраїнський дитячий телеконкурс «Крок до зірок», телепроект «Українська пісня»... А цьогоріч — ще найтриваліший у світі музичний телемарафон «Пісня об’єднує нас!». Як результат, Україна увійшла до Книги рекордів Гіннеса.
По-друге, в них різна вікова аудиторія. Це — стратегічний задум! Очевидно, український світ має бути прогрітий рівномірно. Тоді й ті острови, де він живий, з’єднаються в архіпелаг.
Так, Всеукраїнський дитячий телевізійний вокально-хореографічний конкурс «Крок до зірок», якому вже 15(!) років, відбувається із завидною стабільністю. В дитячому репертуарі — винятково україномовні пісні (може бути виконання світових хітів у перекладі на українську). Чого не скажеш про найрізноманітніші талант-шоу, які, передусім, є калькою з європейських чи російських проектів. До того ж і виховують вони космополітів.
А згаданий телемарафон взагалі об’єднав різні покоління вітчизняних виконавців на одній сцені, показавши усе жанрове і стилістичне розмаїття нашої музики. До речі, ще й через те «Пісня об’єднує нас!» стала прецедентом!
Цікаво, що на концерті ректор КНУКіМ витягнув на світ Божий уже призабуте гасло першої «Червоної рути» — «Українці, кохаймося!» У ньому відчувалося стільки об’єднавчої енергії, як колись на «Руті’89».
Зрештою, по-третє, Михайло Михайлович живе за принципом: свій до свого по своє, або — підтримуй українське! На його концертах можна побачити чимало тих прекрасних співаків, яких зараз нечасто почуєш в радіоефірах. (А все через інформаційний простір, який програли). Тим більше, що далеко не кожен із них може організувати «сольник» в палаці «Україна».
— Михайло Поплавський робить добру справу, — розповідає народна артистка України Наталія БУЧИНСЬКА. — Він збирає нас, артистів, разом, щоб щоразу виступали, що називається, єдиним фронтом. Ми не просто не гірші, а частіше кращі за тих же російських, чия поп-музика стала прісною. Тож, на моє переконання, після телемарафону «Пісня об’єднує нас!» всі ті розмови про квоти й узагалі про їх зменшення на україномовну музичну продукцію — беззмістовні.
Концерт складався переважно з хітів — всеукраїнських і з репертуару ректора КНУКіМ. Серед перших, зокрема, «Червона рута». Серед других — «Я — українець!», «Юний орел», «Кропива», «Сало», «Батько», «Росте черешня в мами на городі»... До речі, остання звучала під відеоряд із покійною Меланією Григорівною, матір’ю Михайла Михайловича. На її зворушливе: «Ми не наговорилися з тобою, Мішка!», він звернувся до глядачів: «Приїжджайте частіше до своїх батьків. Це продовжує їм життя».
У події також брали участь Гайтана, Наталія Бучинська, Оксана Білозір, Василь Зінькевич і Микола Гнатюк. Якщо коротко, то зібралося гарне товариство — на сцені, в залі та перед екранами телевізорів.
— Цей концерт — своєрідна віддушина в ці морози і заметілі, — підсумовує pr-менеджер туристичної компанії Вероніка КРИЦЬКА. — Зрештою, таке непросте для України завершення політично-суспільного року. Складається враження, що українське дедалі більше «перекочовує» на Facebook та інші соціальні мережі. І все менше його можна побачити на наших телеекранах чи почути в радіоефірах. Михайло Поплавський — один із тих, хто тримає оборону українського світу.
— Цим концертом Михайло Поплавський, можна сказати, задав тон на свята, — підсумовує викладач університету «Україна» Олександр СЛИВИНСЬКИЙ. — Фактично він продемонстрував, що можлива альтернатива позаминулорічним чи минулорічним «Голубым огонькам». Це ось так зібратися вузьким або ширшим колом довкола столу, згадати щось приємне з року, що минає, загадати бажання, разом заспівати пісень і повболівати за країну. Як там співала Наталка Бучинська, бо ми — українці! Очевидно, ми не можемо все відразу змінити. Проте кожен може почати з себе, підхопивши українську хвилю.
