Навіть не чекала, що моя мрія, яку я плекала («День» №62-63, 8-9 квітня 2011 року), хай не зовсім у прямому сенсі, збулася.
«День» відвідав місто Українку, мою другу малу Батьківщину, бо мешкаю тут більшу частину свого життя. Минулоріч місту виповнилося 45 років. Далекого 1967-го, зійшовши з автобуса, побачила кілька п’ятиповерхівок і велетенський піщаний майданчик з будівельною технікою, де згодом на березі величного Дніпра виросло місто енергетиків.
Працьовиті руки робітників, обізнані, відповідальні керівники побудували Трипільську ТЕС і м. Українку, яке через 45 років «День» назве «Швейцарією»... І справді, тут є все, що потрібно для комфортного життя, духовного збагачення, забезпечення роботою, приємного відпочинку. Першим головою Української міської (селищної) ради був Сокол Андрій Дмитрович, який і розпочав формувати нашу теперішню «Швейцарію». Потім було багато голів і різних. Та лише з приходом мера Козирєва Павла Генріховича (2002 р.) у житті міста поступово розпочалися зміни. Не тільки час і обставини сприяли цим змінам, а й бажання керівника міста взяти відповідальність за громаду. Головне надбання міста — це люди. Щоб не залишити поза увагою людей, у мерії працює кол-центр. А виконання поданої заявки «добрій силі» нерідко може перевірити дзвінком до замовника перший замісник мера Луценко Володимир Петрович. Уважна, привітна, завжди готова допомогти — керівник справами виконавчого комітету Проценко Катерина Василівна.
Як злагоджений механізм, працюють комунальні служби. Міська бібліотека обладнана комп’ютерами з Інтернетом, майже щотижня у бібліотеці проводять вечори, присвячені черговій даті, куди приходять школярі, молодь, літні люди. Розумне, добре, вічне старанно доносять діткам колективи дошкільних закладів, професійного ліцею, медучилища та шкіл міста.
Добрих слів вдячності заслуговує директор УСШ №2, вчитель вищої категорії Дидик Тамара Борисівна, для якої справедливість, вимогливість, порядність, увага до людей є не пустим звуком. «Май у серці Бога, роби для людей так, ніби робиш для самого себе», — так розуміє Тамара Борисівна своє покликання. А як розквітає наше місто влітку, коли кожний будинок, під’їзд змагаються між собою, беручи участь у конкурсі квітників. Про роботу міської ради, про життя міста і країни, про переможців конкурсу розповідає наша газета «Дніпровський проспект», яка виходить із червня 2002 року.
Минулого ювілейного року в кожному номері газети згадувалося про першопроходців, що будували і обслуговували Трипільську ТЕС і місто. Світлу пам’ять про себе залишив директор Трипільської ТЕС Красноштан Микола Миколайович, якого 1997 року посмертно оголошено заслуженим громадянином Українки.
Не вистачить шпальт газети, щоб перелічити імена тих, що творили добрі справи, які дають змогу почуватися всім мешканцям міста в громаді, як у родині.
До слова, переважна більшість команди мера — члени Партії регіонів. І тут хочу сказати, що творення добрих справ залежить від людини, особистості, яка уміє і хоче віддавати знання, тепло душі у справу свого життя. За це і вдячна громада міста. «Людина на своєму місці» — так говорять люди про нашого мера.
Маю надію, що тепер світла, розумна газета «День» займе почесне місце серед передплатних видань нашої бібліотеки та передплатників міста.
