Кожна виставка колекціонера Юрія Меліхова стає подією в культурному житті полтавчан. У Меліхова рідкісне захоплення. Він філокартист. Людина колекціонує листівки. До Міжнародного жіночого дня в Полтавському літературно-меморіальному музеї І.П. Котляревського відкрилася його виставка, присвячена жінці доби Срібного сторіччя, — «Жінка доби модерну».
Філокартист розповідає неймовірні речі, пов’язані з листівками. Перші поштові листівки з’явилися в Російській імперії 1898 року. Листівка цінувалася не лише як зручна форма поштового відправлення, але й як унікальний, вид друкарського мистецтва, який дорівнюється художній світлині. Листівки вміщували на стінах поряд із малюнками, вишивками, портретами, ними обклеювали шкатулки і навіть вази. Можливо, сьогодні це виглядає безглуздо, але на початку ХХ сторіччя кожна листівка перевірялася цензором. Ставилися навіть спеціальні штампи «Цензурою дозволено». Але попри всі обмеження, листівки стали для нас безцінним джерелом вражень і знань про життя в минулі роки.
Особливо вражають пожовклі від часу написи на зворотному боці поштової листівки. Наприклад, якийсь Дмитро, як він себе називає, вітає з Новим роком Арсенія Григоровича Титюченка, який служив у Севастополі на міноносці «Стремительный»: «Жіття на нашій Україні своїм колесом іде. На Різдво був з москалів Ксенофонт і Авраам. А я чекав і тебе, запіканочки був пририхтував...» Запіканочкою в той час називали особливо приготовану горілку. Цензура забороняла відкрито освідчуватися. На цей випадок існувала мова натяків. Ось якась Маланка так освідчується в своїх почуттях Костянтинові Сергійовичу Скибі: «Щирошановній Котя! Побажаю Вам у Новому році такої гарної дівчини, як на цій картці, правда гарна? На жаль, такого хлопця не було, та не тільки такого, а ніякого...»
