Фотовиставка в Донецьку за півтора тижні уже зібрала абсолютно різні емоції та безмежну увагу людей. Це свідчить про те, що робота видання не була марною. Адже дуже втішно бачити, як люди приходять на виставку знову і знову. А ще багато читачів залишають нам свої відгуки не тільки про світлини, але й взагалі про нашу газету. Так, постійна читачка газети «День» донеччанка Людмила БЕЗУСЕНКО розповіла: «Я спостерігаю за всіма фотовиставками й фотоконкурсами газети і багато світлин бачила вже «в друці», на сторінках видання. Зараз, щоправда, я читаю не паперовий варіант. Але колись купувала саме друкований. Тоді знайти цю газету в Донецьку було складно. Матеріал про зустріч групи Першого грудня зі студентами справив на мене дуже сильне враження. Я із зацікавленням перечитала його, але, на жаль, не змогла подивитися відео наживо. Завжди напрочуд цікаво читати таких авторів «Дня», як Ігор Лосєв, Сергій Грабовський, Оксана Пахльовська. Це мої найулюбленіші автори, я пильно стежу за кожним їхнім словом. Постійно читаю листи читачів. Мене дуже цікавить тема екології та природи в широкому сенсі. Адже я живу в регіоні дуже специфічному й складному. Відчуваю на собі всі ці проблеми. Я дуже люблю «День» і те, що робить видання. Сьогодні, наприклад, я захотіла купити собі одну з книжок серії «Бібліотека «Дня». Також мене дуже цікавить постать Джеймса Мейса. Як на мене, це дуже важливо».
Відчуття, якими діляться наші читачі — відвідувачі виставки, можна порівняти з мозаїкою. Кожен, хто побував за цей час у виставковому залі галереї «АртДонбас», сповнений водночас теплих, гострих, болісних і радісних емоцій. Кожен відвідувач пильно вдивляється в кожну світлину й немовби розмовляє з нею своєю внутрішньою мовою. Такий своєрідний інтимний діалог донеччан з усією країною. Можна сказати, що на фотовиставці «День» зустрівся із Донецьком віч-на-віч для важливої та відвертої бесіди.
А позавчора, коли кореспондент «Днеь» учергове прийшла в «АртДонбас», побачила, що бокс із «голосами» вже повний, а в залі — прискіпливі відвідувачі. Так я познайомилась із першокурсником філологічного факультету ДонНУ Олександром ПРОКУДІНИМ, який почав читати «День» ще з кінця минулого літа, щойно газета з’явилася в роздрібній мережі Донецька. Олександр був дуже радий зустрічі. «День» — чи не єдине в Україні видання, яке постачає цікаві якісні інтелектуальні тексти, прекрасну публіцистику, українську думку, смисли. На жаль, на відкриття я не зміг потрапити, тому вирішив відвідати виставку в інший день», — зазначив він. Виставку він тільки почав роздивлятись. А от інший відвідувач, Сергій Миколайович, передивився на той момент уже половину світлин. Не можна було не зауважити його коментарів та сміху. Донеччанин сказав, що прийшов сюди, щоб «наповнити душу». Кожну фотографію він коментує, вдивляючись у деталі. «Ось дивіться, яка краса! (показує він на фотографію «Добра душа») і сюди дивіться (йде до іншої стіни і показує на фото «Ніжність», на обидвох фото зображена людина з собакою): здавалося б, дві однакові роботи. Але ж які вони різні!» — каже він. Проходимо ще трохи далі і він скрикує: «Оце яка! Красуня! І це ж дозволили сфотографувати. Дивіться, який в неї неймовірний вираз обличчя!». Перший крик малої українки дійсно захоплює. Що може бути більш прекрасним, аніж народження дитини? Цікаво, що цю позицію поділяють і маленькі донеччани. Так, у книзі відгуків восьмирічний Нікіта написав: «Красуня — найкраще фото!» І хіба посперечаєшся із дитиною? Але що думаєте ви?
КОМЕНТАРІ
Лара БІЛОЗЕРОВА, випусковий редактор всеукраїнського науково-технічного журналу «Енергозбереження»:
— Мені дуже сподобалися емоційні фото. Зокрема, «Воскреслі» Сергія Ваганова. Я не знаю, чому, але я не могла стримати сліз. Вона для мене дуже близька. Дуже сподобалися фотографії з тваринами, особливо «Тепло, як вдома» Вероніки Борковської. Сподобалося фото «Спасибі, Шева». Як на мене, це дуже щире й відверте фото. Можу відзначити світлину «Спогад про матріархат» Андрія Нестеренка. Також сподобалися фотокомпозиції зі скульптурами. Раніше я займалася живописом, і, напевно, тому вони стали для мене особливо близькими.
Мені здається, фотографії доволі показові у всеукраїнському масштабі. Але тематика Донбасу не зовсім відображає те, що відбувається тут. Бо «наші» фотографії більшою мірою присвячені або темі професії, або темі катастрофи. Мені здається, у нас все ж чимало щасливих людей, і про це теж варто говорити. Навіть на виставці до нас підійшли люди і попросили дозволу нас сфотографувати, тому що ми видалися їм дуже щасливими та веселими.
Наталя ТОДОРОВА, завідувач кафедри міжнародних, освітніх та ділових комунікацій Донецького національного технічного університету:
— Деякі фотографії доволі депресивні, але при цьому вони відображають нашу реальність. Світлини на першому поверсі викликають дуже позитивні враження. І вражає не просто картина сама по собі, а те, що вона спонукає думати. А це якраз те, що потрібно нашому народу — думати й робити свої висновки на основі вражень. Адже поряд те, що я називаю junk food інформації. Ці ж картини — щось інше, дуже специфічне. Не можу сказати, що вони мені дуже подобаються. Але я дивилася на них не з погляду «подобається — не подобається». Фото на політичну тему негативно вразили мене, натомість дитячі справили на мене напрочуд позитивне враження. Особливо сподобалась мені світлина, на якій — вагітна жінка з намальованим на животі м’ячем (із серії «Євро-2012»). Дуже приємні фотографії з тваринами. Адже все це — відкрита незрежисована емоція.
Анзор ДОМУЗАШВІЛІ, ТК «Донбас»:
— Мені дуже сподобалася фотовиставка. Зупиняєшся біля кожної фотокомпозиції, розмірковуєш про те, що там зображено, і розумієш увесь контекст нашого суспільства. Це справді ті емоції, яких не вистачало Донецьку. Особисто мене вразила фотографія «Друзі», на якій молодий хлопець не залишив у біді свого скаліченого собаку. Це неймовірне фото, як на мене. Дуже осмислене і змістовне. Воно змушує замислитись не тільки над тим, як ми часом ставимося до тварин, а й про те, як ми ставимось до ближніх.
Катерина ЖЕМЧУЖНИКОВА, журналіст порталу NGO.DONETSK.UA:
— На виставці представлено дуже багато фотографій. Я навіть не очікувала, що їх буде настільки багато. І це мене приємно вразило. Деякі фотографії, які тут представлені, особисто для мене як оголений нерв. Коли я дивлюсь на них, мене пробирає «мурашками» і я відчуваю доволі гостре хвилювання. І дійсно цікаво бачити, як автори світлин відчувають навколишній світ — гостро, особливо й талановито. Шкода, але я ще не вибрала особисто для себе якоїсь одної, накращої роботи, адже мене вразило дуже багато світлин. Дуже цікаві фотографії, присвячені пам’яті Богдана Ступки. Знайшла для себе багато цікавих знімків з політичним контекстом. Хочу відзначити гостроту й саркастичність підписів до таких фото — це, безумовно, увиразнює контекст.
Сергій РУСАНОВ, письменник-фантаст:
— Мені сподобалося все. Хіба що як прибрати політичну сатиру. Але це пов’язано радше з тим, що політика вже набридла, й цікавить щось інше. А інші роботи: жанрові замальовки з життя, репортажні фотографії — створюють і настрій, і натхнення, і дійсно є тим «живим», що представляє наше життя. Все це дає змогу поглянути трохи інакше на своє життя і життя навколо.
Ганна АГАФОНОВА, співробітниця відділу зв’язків із громадськістю проекту з енергозбереження GIZ:
— Для себе я знайшла кілька захопливих фотографій. В естетичному позитивному плані мені сподобався «Літній дощ» і робота «Хлопчик і птах». Мотиви птахів мені дуже імпонують у будь-якій творчості. Крім того, на мене справили враження й деякі соціально гострі світлини, хоч, на мою думку, і в фотографії не варто перегинати палицю й «тиснути» на емоції.
Роберт СТЕШЕНКО, шахтар, письменник, ентузіаст музейної справи, менеджер шестиразового чемпіона параолімпійських ігор Віктора Смірнова:
— З газетою «День» мене познайомила Майя Калініченко, і я одразу полюбив це видання. Я дуже радий, що потрапив на це свято (відкриття Фотовиставки «Дня». — Ред.). Все прекрасно організовано. І певна річ, чудові фотографії. Мені запам’яталося фото з Арсенієм Яценюком на фоні очей Юлії Тимошенко; хороші троє малих козаків («Браття козаки»), котрі видираються нагору. Але головне для Донеччини — вплив фотографії на молодь, адже молоді тут справді дуже багато. І це викликає особливу повагу до організаторів виставки.
Марія КУШМЕТ-НЕБАЙДУЖА, поетеса, член Національної спілки журналістів України, співробітниця відділу зв’язків із громадськістю Донецького національного університету:
— Я подивилася всі фотографії і була приємно вражена. Здавалося б, просто світлина. Але трапляються моменти, коли ти просто не можеш стримати сліз. Таке враження на мене справила робота «Мати чекає». Скільки часу в нас не вистачає на те, щоб озирнутися й подивитися на те, як насправді відбуваються наші справи, наші взаємини з близькими. Старенька бабуся біля розібраної хати стоїть і дійсно хоче побачити своїх дітей, хоче підтримки, хоче радості. Але в її дітей немає часу на цю зустріч. А чому? Відповідь на це запитання можна побачити на світлинах «Дня». І такі фотовиставки особливо потрібно показувати й говорити про них, адже вони зупиняють нас. Вони нагадують про ті цінності, які визначають кожну особистість. Ми не повинні тільки працювати і присвячувати життя насамперед тому, щоб заробляти гроші. Ми маємо залишатись завжди людьми.
ІЗ КНИГИ ВІДГУКІВ
М. БОНДАРЕНКО, (м. Лутугине, Луганська обл.):
— Щира подяка Ларисі Івшиній за ту невидиму нам повсякденну і кропітку її роботу для нас, для становлення та відродження української культури, нації, як народу. Що може бути сильнішим в боротьбі проти деградації населення, як не виставка. Велика подяка працівникам, організаторам, працівникам і причетним до цієї великої справи, людям! Спасибі! Україна буде жити, коли є такі люди!
