Напередодні стоденного ювілею Верховної Ради VII скликання виникає логічне запитання: чи працювали народні обранці взагалі, і чи заслуговують вони на отримання заробітної плати за цей період часу? Адже коли в країні є затримки із зарплатнею, виплати народним депутатам проводять регулярно й без затримок. Мовляв, їхня праця не з легких, тож і оплачуватися повинна відповідно. Ба більше, окрім звичайної зарплати, парламентарів цього року порадували низкою пільг. Так, згідно з Законом «Про державний бюджет на 2013 р.», усі депутатські привілеї, які скасували торік, 2013-го знову повернулися в розпорядження депутатів. Однак якщо минулого року новиною щодо призупинення деяких статей ЗУ «Про статус народного депутата» повідомляли багато, то цього — до старих-нових правил повернулися без зайвого шуму й привернення уваги з боку громадськості.
До того ж прем’єр-міністр Микола Азаров зазначив, що депутатські пільги український бюджет собі дозволити може, оскільки вони коштують державі копійки. Зазначимо, що мізерною (!) в розумінні пана Азарова є сума в майже 876 мільйонів гривень. Саме стільки бюджет-2013 планує виділити на преференції для апарату ВРУ. Варто зазначити, що у ВР надійшло більше сотні заяв від депутатів минулого скликання з проханням виплатити допомогу з безробіття, а це щонайменше 14 тисяч гривень кожного місяця і близько 20 мільйонів — щороку. У той же час мінімальна заробітна плата пересічного українця складає трохи більше однієї тисячі гривень.
ПРИВІЛЕЙОВАНІ «СЛУГИ»
Однак повернімося до пільг. З ними все набагато «цікавіше». Згідно з Законом України «Про статус народних депутатів», обраний волею народу депутат має право на низку привілеїв. Серед них — безоплатний проїзд на території України всіма видами транспорту, крім таксі; право безкоштовного паркування автомобіля в межах нашої держави; безплатне медичне обслуговування; оплачувана відпустка; надання службового житла — і це далеко не повний список усіх депутатських «вольностей». Проте є одне маленьке «але», у законі увесь перелік пільг для народних обранців навмисно назвали «забезпеченням діяльності депутата». Так би мовити, без них свої обов’язки народний обранець виконувати не зможе. Таке життя їм гарантовано чи не довічно. Адже навіть після своєї відставки український депутата має право на чималу кількість пільг, як-от на високу пенсію чи допомогу з безробіття.
Плюс до всього гарантія недоторканності надає змогу депутатам нинішнім відчувати свою всемогутність та наділяє їх практично необмеженими можливостями. Так, представникові парламенту до недавнього часу було навіть не обов’язково з’являтись у Верховній Раді, усю «брудну роботу» за нього з легкістю могли виконувати однопартійці. До того ж за ходом депутатської роботи зазвичай ніхто не слідкує, а про високу місію служінню народу більшість обранців давно позабували. Тому і маємо, як казав наш перший президент, те, що маємо: депутати є, зарплату для них нараховують вчасно, кошти на пільги, прописані в держбюджеті, виділяють, а плодів роботи чомусь не видно. Можливо, вся справа в народі, який із власних кишень фінансує держапарат своїх безпосередніх «слуг»? Спробуємо розібратися.
ОБІЦЯНКИ, ОБІЦЯНКИ...
У свій час про необхідність ліквідації десятків пільг для нардепів говорили Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Анатолій Гриценко, Арсеній Яценюк, Ганна Герман, Віталій Кличко та багато інших, здебільшого опозиційних, обранців. Єдиний, кому й справді вдалося на певний час призупинити дію пільг — регіонал Олександр Єфремов, але і цей крок відгонить своїми популістськими мотивами. Мовляв, скасуємо пільги, котрими й так не користуємося, похизуємося перед народом, бо вибори вже не за горами, а потім знову все повернемо на круги своя. От і вийшло на рік ліквідувати пільги на безоплатний проїзд у громадському транспорті, яким навряд чи хтось із депутатів в реальному житті користується, безкоштовні курортні путівки і зменшення з двох місяців до одного терміну на оздоровлення та лікування. Сьогодні ж про скасування депутатських преференцій активно розповідає міністр соціальної політики України Наталія Королевська. Вона не втрачає нагоди поговорити про необѓрунтованість існування такої великої кількості пільг для парламентарів і заявляє про те, що робитиме все можливе в ім’я їхнього скасування. Що ж, спробуємо повірити, але перед тим дізнаємося, на які так звані депутатські «пільги» щороку з держбюджету беруть сотні мільйонів народних гривень.
ПОМІЧНИКИ
Щороку більше 100 мільйонів гривень з державної скарбниці виділяють на оплату роботи помічників народних депутатів. За законом, для одного депутата їхня кількість не може перевищувати 31. При цьому помічники-консультанти парламентарів працюють за строковим договором, сумісництвом або на громадських засадах. За даними громадянської мережі «ОПОРА», нині таких людей у депутатів є 4 194. Роботу 1 269 із них оплачують із державного бюджету, а 2 925 — працюють на громадських засадах. Отже, у середньостатистичного представника парламенту є три оплачувані помічники (середня зарплата — 6 тисяч 660 гривень) та 7 «волонтерів». Максимально дозволена кількість консультантів (31) — у комуніста Миколи Дзарданова, 30 — у регіонала Андрія Шипка, та у Віктора Бутківського (ПР) — найбільша кількість підручних на громадських засадах — 28. Найбільше оплачуваних помічників (по 10) мають депутати Василь Кравчук, Олександр Абдуллін (ВО «Батьківщина») та Сергій Міщенко (позафракційний).
ЗАРПЛАТА
Середня зарплата українського народного депутата — 18 тисяч гривень. Коли цю суму порівняти з грішми, які отримують депутати з Європи, то вона здаватиметься мало не аскетичною. Проте якщо взяти до уваги заробітну плату пересічного українця, то виявиться, що депутати ВРУ просто потопають в океані грошей. Так, їхня зарплатня в 7 разів більша, ніж середня зарплата в країні — 2 500 гривень.
До того ж, за підрахунками ФИНАНСЫ bigmir)net, українські парламентарі поступаються своєю нескромністю лише італійським колегам, заробітна плата яких майже в 10 разів вища, ніж середня по країні. Порівнявши місячну зарплатню депутатів європейських країн, Америки, Канади, Австралії та України із середньою зарплатнею пересічного громадянина, матимемо:
1. Італія — трохи більше 20 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $2 200) — у 9,6 разу;
2. Україна — трохи більше 2 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $317,7) — у 7,1 разу;
3. Франція — майже 18 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $2 710) — у 6,6 разу;
4. Австралія — близько 17 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $2 610) — у 6,4 разу;
5. Німеччина — понад 16 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $2 966) — у 5,6 разу;
6. Канада — більше 13 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $2 724) — у 4,9 разу;
7. США — 14 500 доларів (середня зарплата в країні — $3 263) — у 4,4 разу;
8. Польща — понад 3 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $807) — у 4 рази;
9. Іспанія — приблизно 6 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $2 005) — утричі;
10. Великобританія — майже 9 тис. доларів США (середня зарплата в країні — $3 655) — у 2,4 разу.
Проте слід зазначити, що поняття депутатських пільг як таких у Європі немає, тому всі додаткові витрати штибу плати за мобільний зв’язок, канцелярію чи транспорт уже включені в кінцеву суму зарплати парламентарів. От і виходить, що українські депутати обходяться своєму народу чи не найдорожче в Європі. За деякими підрахунками, ця сума складає в середньому 800 тисяч гривень на одного депутата, враховуючи заробітну плату, премії та деякі «вольності». І тут мимоволі згадуєш відому аксіому: що бідніша країна, то більше в ній пільг. Адже варто не забувати, що про свій добробут наші законотворці дбають повсякчас, і це при тому, що територією держави повсякчас сновигають привиди кризи, інфляції, девальвації тощо.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
Таким чином, необхідно якнайшвидше переглянути Закон «Про статус народного депутата України» та домогтися скасування невиправданих привілеїв народних обранців. Останні ж бо — слуги народу, а в нас, як у тому задзеркаллі, усе навпаки — народ виконує функцію спонсора, який щомісяця дає гроші на життя вітчизняних депутатів, але взамін не отримує бажаних демократичних, модернізаційних змін у суспільстві. Сьогодні пора вже починати говорити не про пільги для парламентарів, а про виконання їхніх обов’язків перед виборцями. Інакше матимемо те, що маємо зараз, а може, навіть гірше: рівень життя населення стагнуватиме, а купка людей при владі й надалі житиме безтурботно. Депутати й так обходяться народу надто дорого, а їхні роздуті пільги в умовах бідності та зневіри є, меншою мірою, моветоном. Мимоволі згадуєш слова героїні з відомого радянського фільму: «Не вчіть мене життю, краще допоможіть матеріально!» Так і тут.
І останнє: дуже часто депутати виправдовують себе тим, що їхні колеги по Раді вже багато разів відмовлялися голосувати за зменшення своєї зарплатні чи відміну пільг, тому-то й віз із привілеями обранців і досі стоїть на місці. Однак якщо бажання служити народу, а не безсовісно його оббирати, одного разу все ж виграє бій у депутатської жадібності й ненаситності, то починати варто найперше з себе. Навіщо чекати ухвалення відповідних законів чи змін до них, коли можна добровільно відмовитися від своїх матеріальних переваг і стати на крок ближчим до пересічного виборця? Адже сьогодні депутати є чимось на зразок привілейованої касти, яка, раз прийшовши в парламент, отримує довічне право на різноманітні форми допомоги від держави, але все повинно бути по-іншому. Крім солодкавих передвиборчих обіцянок про майбутні зміни, не варто забувати про їхнє виконання й надалі. Бо нині усі хочуть в Раду, наче вона гумова, а парламент здається таким собі медом намазаним місцем, куди люди зокрема приходять заради високих пенсій та низки пільг.
Колись Вінстон Черчилль говорив: «Державний діяч думає про майбутнє країни, політик — про майбутні вибори». У цьому, напевно, вся різниця між депутатом українським та європейським. Скасувати нічим необѓрунтовані депутатські пільги необхідно, проте, крім письмового декларування таких бажань, слід перейти до конкретних вчинків і «не словом, а ділом» демонструвати свою готовність до служіння інтересам українського суспільства. Однак президентські вибори вже не за горами, так що зовсім скоро готуємося почути нову порцію заготовлених промов від вітчизняних демагогів. Стабільність, як не крути...
КОМЕНТАРI
«ОПОЗИЦІЯ ВНЕСЛА УЗГОДЖЕНИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО СКОРОЧЕННЯ ПІЛЬГ»
Андрій ПИШНИЙ, народний депутат, фракція «Батьківщина»:
— Як на мене, урізані минулого року пільги знову повернули депутатам тому, що багатьох із них не переобрали, а до парламенту прийшли нові фракції. Саме тому «старі» депутати вирішили «наїстися» якнайдовше наперед. Ухвалюючи бюджет-2013, Верховна Рада, а точніше переважна більшість представників від Партії регіонів, комуністів і «тушок», були ще більш нескромними, ніж зазвичай. Бо це була остання пісня для колишнього складу парламенту, тобто приблизно для половини народних обранців. Як наслідок, абсурдні й витратні для держави положення Закону «Про статус народного депутата» знову повернули в бюджет-2013. Це відбулося приблизно в той час, коли Президент Янукович заявив, що новий бюджет буде «бюджетом виживання й економії». Як наслідок, 2013 року добробут Верховної Ради знову «покращав» із 870 млн грн до 935 млн грн або на 7,5% (офіційно на сайті Ради вказано суму у 876 млн грн. — Авт.). При цьому ВВП за 2012 рік зріс аж... на 0,2%. Тобто ВР «їсть» значно швидше, ніж заробляє країна.
Нині опозиція подала до Верховної Ради законопроект, який вносить зміни до бюджету і призупиняє дію пільг на 2013 рік. Водночас лідери трьох опозиційних фракцій внесли узгоджений законопроект про системний перегляд щодо скорочення депутатських пільг в принципі. Ми добилися включення даного законопроекту до порядку денного, і найближчим часом парламент обов’язково розгляне це питання. Можливо, ми ідеалісти, але нам попри все хочеться сподіватися, що деяким депутатам від влади все ж стане соромно і законодавчі дії тут будуть ефективніші, ніж блокування. Адже цим не можна замінити голосування. Ми вже домоглися внесення питання на розгляд, наступний крок — доведення провладній частині парламентської зали очевидної необхідності перегляду системи пільг. Ми намагаємося їм пояснити, що у країнах ЄС у депутатів жодних матеріальних пільг немає. Останні мають право лише вмотивовано вимагати для себе державну охорону. У ЄС президенти і прем’єри ну ніяк не можуть заїхати в резиденцію і потім не виїхати. У Естонії один з колишніх президентів взагалі не мав свого власного житла і протягом свого президентства збирав на житло з президентської зарплати, щоб потім купити будиночок, розміром, як половина найменшого флігеля в Межигір’ї. Увесь уряд Британії має статки вартістю 50 млн фунтів, а ця сума — дрібниця для найменшого олігарха в Україні. Злидота з лондонського Сіті, що тут скажеш... Тепер зрозуміло, чому Україна так повільно йде у Європу?
Але винятки із правил усе ж є. Мені, зокрема, добре відомо, що від своїх пільг відмовився лідер фракції «Батьківщина» Арсеній Яценюк. Він, зокрема, відмовився від щомісячної доплати у розмірі 88% від зарплати як голові фракції. Від своїх пільг відмовилися ще низка опозиційних депутатів, у тому числі і я. Жоден депутат від «Батьківщини» не скористався грошовою компенсацією. Я також знаю багатьох, що свідомо не користуються правом на пільгове медичне обслуговування. Від влади це зробила, здається, лише Ганна Герман, яка заявила, що підтримала ініціативу Арсенія Яценюка і теж подала письмову заяву на ім’я голови Верховної Ради. Проте інші мільйонери не зробили й цього. Чому? Тому що людям дуже важко дається боротьба зі своїм «его», особливо коли вони його культивували і підгодовували все життя, та не звикли обмежувати навіть у малому. Я вважаю, що за нинішнього стану медицини в країні аморальним є безкоштовно забезпечуватися медичним обслуговуванням та путівками для санаторно-курортного лікування. За нинішнього стану ЖКГ в Україні депутатам неправильно отримувати компенсації витрат для «створення належних житлових умов». А ви створили їх країні?
Також у новому бюджеті зусиллями депутатів Януковича і Симоненка відновили норму, за якою народному депутату надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 45 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. Порахуйте: дві зарплати на 450 депутатів — непогана сума... з сімома нулями. Я вже не кажу про такі «крохоборські положення», як право на безкоштовне провезення ручного багажу на кожному виді транспорту, право на безкоштовне паркування автомобіля на всій території України, державне страхування за рахунок бюджетних коштів на суму десятирічного грошового утримання народних депутатів.
Звісно, парламент повільно, але змінюється, і недалекий той час, коли партійна номенклатура, що зростала на спецпайках та пільгах комуністичного режиму, неминуче відійде. Для цього треба, щоб бюджети утримання органів влади стали відкритішими, а тиск громадянського суспільства посилився. Такі кроки обов’язково призведуть до скорочення додаткових «пайків» не лише для депутатів, але й для Президента та урядовців.
«У ФРАКЦІЇ «УДАР» Є ЧІТКА ПОЗИЦІЯ — ЖОДНИХ ПІЛЬГ БУТИ НЕ ПОВИННО»
Валерій КАРПУНЦОВ, народний депутат, фракція «УДАР»:
— «УДАР» вже зареєстрував у Верховній Раді законопроект про скасування пільг депутатів, урядовців та президента. Усі 42 народні депутати від партії поставили свої підписи під документом, який відміняє пільги високопосадовцям. Щодо цього питання у фракції «УДАР» є чітка позиція — ніяких пільг бути не повинно. Має бути належне виконання і належне неперешкоджання виконанню депутатських повноважень. А щодо використання мною пільг, то є різниця, про які пільги говорити. Якщо пільгою є, можливо, пропуск на територію ВР, то я цим користуюся, а своє право, наприклад, на безкоштовний проїзд літаком чи іншими видами транспорту я не використовую. Тобто це все дуже індивідуально.
«ЗА ПРОЕКТ БЮДЖЕТУ НА 2013 РІК Я ГОЛОСУВАВ, ПРОТЕ ДЕПУТАТСЬКИМИ ПІЛЬГАМИ НЕ КОРИСТУЮСЯ»
Олег ЗАРУБІНСЬКИЙ, народний депутат, фракція Партії регіонів:
— За проект бюджету на 2013 рік я голосував, проте депутатськими пільгами не користуюся. Я отримую зарплату, приходжу на засідання, працюю, але при цьому своє право на безкоштовний проїзд різними видами транспорту чи іншими пільгами не використовую. Я їжджу на своєму автомобілі і витрачаю власні кошти на лікування та відпочинок. Тому, власне, в депутатських пільгах я не розбираюся.
