«Доповідь про людський регрес» — так треба було б назвати документ, представлений Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) щодо ситуації із людським потенціалом в Україні та світі. У нас — 78 позиція зі 186 можливих за індексом людського розвитку. Україна «сусідствує» у цьому рейтингу з Республікою Македонія, пропустивши вперед Росію, Білорусь і Казахстан. Також наш ВВП — нижчий, ніж був у 1990-ті. Крім того, 1990 року середня тривалість життя становила 69 років, тепер — 68.
За індексом гендерної рівності Україна поступається навіть Росії та Казахстану, при цьому випереджає ці країни за кількістю бідного населення. Фахівці Інституту соціології, оцінюючи ці та інші показники, визнають, що від них «хочеться плакати». Коментуючи доповідь, багато експертів наголошували на проблемі соціальної несправедливості, на питаннях розшарування українського суспільства — не лише матеріально-фінансового, а й ментального. Не перетинаються світи 10% найбагатших українців із 10% найбідніших наших громадян, представники влади не чують наших науковців та експертів, розповідаючи, що «нас не цікавить тільки розвиток економіки, нас цікавить підвищення добробуту і потенціалу кожної людини... це є в планах уряду». А ще заявляють, що «в планах уряду» до 2020 року є, зокрема, підвищення середньої тривалості життя в Україні до 75 років і скорочення рівня смертності у 1,5 рази. За рахунок яких ресурсів, якщо український уряд економить на здоров’ї та освіті? У цей час 40 світових держав із нижчим рівнем розвитку, ніж в Україні, показали кращі результати, ніж від них очікували. Зокрема, це стосується Індії, Китаю, Бразилії, деяких країн Африки. Причина якісних змін — інвестиції у систему охорони здоров’я, освіту та соціальні програми.
КОМЕНТАР
Елла ЛІБАНОВА, директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України:
— Сьогодні поряд із країнами, які потерпають від економічних негараздів, є ті, які змогли вдало використати кризу як шанс змінити своє майбутнє. Не існує універсальних рецептів. Тому що ті заходи, які виявилися ефективними в одних країнах, можуть в інших не діяти, а то й дати протилежний результат. Я вважаю, що першочерговим завданням для нашої влади є перерозподіл результатів економічного розвитку. У нас дуже розшароване суспільство. Несправедливий розподіл дає гірший результат, ніж відсутність економічного зростання і породжує цілу низку проблем... Сьогодні уряди багатьох країн використовують методи жорсткої економії витрат, зокрема, соціальних витрат. Якщо йдеться просто про соціальний захист, то можна говорити, що кошти у нас використовуються не дуже раціонально. Але якщо йдеться про економію коштів на розвитку медицини, освіти та соціальної інфраструктури в цілому, в тому числі й доріг, то я була б тут дуже обережною. Сьогодні ми можемо зекономити, але в майбутньому ми погіршимо якість робочої сили. Таким чином ми будемо мати абсолютно неминучу депопуляцію й проблеми, пов’язані з цим.
Але найгірша наша проблема — це тривалість життя населення. Україна посідає жахливе місце за рівнем середньої тривалості життя (68 років) і поступається середнім показникам не тільки країнам із високим рівнем людського розвитку, не тільки групі країн із середнім рівнем людського розвитку, а й загальній світовій характеристиці. Якщо подивитися на смертність дітей до п’яти років (вважається, що середня тривалість життя взаємовідноситься зі смертністю дітей), то тут у нас — абсолютно нормальні показними. Звідси випливає, що головна проблема України — це передчасна смертність людей працездатного віку. А це означає не тільки і не стільки необхідність реформи системи охорони здоров’я, а те, що Україна має приділити дуже серйозну увагу розвитку і пропагуванню стандартів здорового способу життя, щоб поліпшувати ситуацію із зайнятістю, скорочувати зайнятість в шкідливих і небезпечних умовах праці. Для мене найгостріша проблема полягає в тому, щоб населення жило довше, і воно було задоволене якістю свого життя.
Ми маємо розуміти, що завдання уряду, влади і решти — дослухатися до населення і намагатися допомогти якомога швидше сформувати дієві структури громадянського суспільства. Я вважаю, це— одне із найважливіших завдань, які можна розв’язати в найближчій перспективі за наявності відповідної волі.
