Кажуть, на смертному одрі Франсіско Франко вигукнув: «Як важко помирати!» Зі смертю, судячи з усього, найгірше справляються диктатори, навіть якщо їм удається померти природною смертю.
Передсмертна агонія диктатора завжди схожа на театр з екстатичними народними масами, політичною боротьбою за виживання можливих наступників і лаштунками, де оточення диктатора намагається продовжити життя своєму патріархові, щоб встигнути забезпечити свої привілеї. Зять Франко, який також був родинним лікарем, тримав вмираючого деспота на апараті життєзабезпечення понад місяць.
Не цілком зрозуміло, наскільки довго президент Венесуели Уго Чавес був мертвий до офіційної заяви про його смерть. Купуючи час, аби забезпечити своє політичне майбутнє, венесуельські чиновники ретельно режисирували хворобу Чавеса та його можливу смерть, навіть повідомляючи (вже ближче до кінця, тоді як Чавес переживав складне й болісне лікування раку), що він усе ще «гуляє й робить фізичні вправи». Цей інформаційний вакуум нагадує секретність, що оточувала смерті Сталіна й Мао, а також традицію Османської імперії тримати смерть султана в таємниці впродовж тижнів до моменту встановлення спадкоємності.
Емоційна маніпуляція мізансценою, що оточувала смерть Чавеса, цілком очевидно перетворюється на електоральну підтримку його сірого наступника Ніколаса Мадуро. Але чи буде цього достатньо, щоб створити лінію Чавістів?
У Аргентині, незважаючи на катастрофу повернення до влади Хуана Перона 1973 року після його 18-річного вигнання, перонізм у 1980-х роках перетворився на президентство Карлоса Саул Менема, а потім іще раз, з приходом президента Нестора Кіршнера, й іще раз, з приходом до влади його дружини, нинішнього президента Крістіни Фернандес де Кіршнер. У своїх мелодраматичних промовах Фернандес прозаїчно намагається піднести свого покійного чоловіка до статусу святого, як це робив Перон, який відніс свою дружину Евіту до лику святих. Після вступу на посаду вона присягнула на вірність не лише конституції, а й «Йому» (Кіршнеру).
На відміну від простих смертних, у диктаторів є дійсно хороший шанс насолодитися замогильним життям. У давньому Єгипті померлих фараонів бальзамували й обожнювали. Після Августа, першого римського принцепса, Сенат міг голосувати за присвоєння померлим імператорам божественного статусу. Подібний апофеоз, звісно, слугував політичним інтересам спадкоємців імператора, які могли б претендувати на божественний родовід, тим самим прагнучи звести в богоподібний статус самих себе.
Чавес досяг успіху у висміюванні своїх політичних ворогів, проте він був надто самозакоханим, аби підійти до власного кінця з гумором, який, за словами Светонія, проявив на смертному одрі імператор Веспасіан: «О, мабуть, я перетворююся на бога». Від гротескової ідеї бальзамування тіла Чавеса зрештою відмовилися, проте здебільшого саме через шкоду, заподіяну трупу під час його демонстрації масам у хаотичних вправах у політичних маніпуляціях.
Однозначно не бог, але, можливо, святий. Дійсно, чого вистачило для «Святої Евіти», як її назвав аргентинський письменник Томас Еллой Мартінес, цілком може вистачити й для Чавеса. Як і помираючий тиран у «Осені патріарха» Габріеля Гарсіа Маркеса, який праведно нарікав на долю, що чекає бідних після його кончини, Чавес в очах венесуельських мас на довгі роки залишиться святим добродійником, мучеником і рятівником знедолених. Насправді він, судячи з усього, добився свого роду безсмертя, якого, на власну думку, заслуговував.
Частиною легенди завжди є таємниця, що оточує обставини смерті вождя. Звичайна, природна смерть не узгоджується з образом супергероя-патріарха, що бореться з ворогами нації. Теорія змови Мадуро, згідно з якою рак його наставника був результатом отруєння «темних сил, які хотіли прибрати його з дороги», не є дуже оригінальною, хоча й піднімає ставки. Чавес сам завжди стверджував, що його кумир, Сімон Болівар, був отруєний ворогами в Колумбії 1830 року.
Історія, більш уявна, ніж реальна, пропонує Мадуро цілий список додаткових прикладів. Чи був Наполеон повільно отруєний миш’яком під час свого заслання на острові Святої Єлени? Ленін помер від сифілісу, обширного інсульту чи був отруєний Сталіним? Зважаючи на дивні обставини його власної смерті, був Сталін отруєний своїм начальником таємної поліції Лаврентієм Берією чи, можливо, своїм заклятим югославським ворогом Йосифом Броз Тіто? «Улюблений вождь» Ким Чен Ір помер від серцевого нападу у своєму ліжку чи, що благородніше, в потязі, працюючи на благо свого улюбленого народу? Хоча звинувачення в отруєнні нечестивими імперіалістами теж є робочою версією смерті Кіма.
Мадуро особисто посилався на чутки про те, що ізраїльтяни отруїли колишнього президента Палестини Ясіра Арафата. Він міг би також послатися на президента Єгипту Гамаля Абдель Насера, який впав, мов мертвий, від серцевого нападу 1970 року; довірена особа Насера, журналіст Мохаммед Хассанейн Хейкал, завжди стверджував, що президент був отруєний своїм заступником і наступником Анваром Садатом.
Хоча легенда Чавеса може вижити, чавізм, швидше за все — не зможе, оскільки насправді це не доктрина, а лише настрій, що базується на запереченні старого політичного порядку й винаході ворогів. Їй бракує міцної основи, наприклад перонізму, змістовного руху, що спирається на традиційно добре організований робочий клас і націоналістичну буржуазію. Чавізм, окрім своєї залежності від харизматичного лідерства, ніколи не спирався на щось більше, ніж на соціальну програму, що забезпечується завдяки золотому нафтовому дну.
Проект Синдикат для «Дня»
Шломо БЕН-АМІ — колишній міністр закордонних справ Ізраїлю, наразі — віце-президент Міжнародного центру за мир у Толедо. Він є автором книжки «Шрами війни та рани світу: ізраїльсько-арабська трагедія».
