«Форум Послів США в Україні» — таку назву має регулярна серія суспільно-просвітницьких та політико-дипломатичних заходів, які проводить Амбасада Сполучених Штатів Америки в Києві. Тематика заходів є найширшою — від проблем історичної пам’яті до питань торговельно-економічної співпраці між нашими країнами та формування громадянського суспільства в Україні.
Чергове засідання Форуму, котре відбулося 16 квітня в конференц-залі Київського національного університету імені Тараса Шевченка під егідою Надзвичайного і Повноважного Посла США в Україні Джона Теффта, було присвячене трагедії Голокосту — однієї з найжахливіших людиновбивчих акцій світової історії, поряд із Голодомором-геноцидом в Україні в 1932—1933 років та геноцидом вірмен в Османській імперії 1915 року. Публічну лекцію прочитав відомий американський дослідник Голокосту, особистий друг посла Теффта (так його представив сам дипломат), рабі Ендрю Бейкер. Пан Бейкер, який користується значним авторитетом в європейській громаді США та Європи, є директором відділу міжнародних справ Американського єврейського комітету (АЄК) та персональним представником чинного голови ОБСЄ з питань боротьби з антисемітизмом. Зрозуміло, враховуючи трагізм теми, а також ступінь впливовості промовця, що публічна лекція пана Бейкера викликала підвищену увагу аудиторії.
Своєю місією як громадського діяча та дипломата Ендрю Бейкер вважає «відновлення прав тих, хто постраждав від звірств Голокосту, чиненого як нацистською Німеччиною, так і її союзниками, сателітами та поплічниками в роки Другої світової війни». Ендрю Бейкер зауважив, що цілі десятиліття треба було прожити народам Європи й усього світу, щоб усвідомити: про злочини Голокосту мають пам’ятати не лише євреї, а і всі народи Землі (абсолютно слушне твердження; додамо лише, що не меншою мірою це ж саме стосується і жертв вчиненого Сталіним Голокосту в Україні!)
Цілі регіони й міста, вів далі пан Бейкер, де мешкали євреї до Другої світової війни (наприклад, у Польщі, в Амстердамі), в рамках гітлерівського «остаточного вирішення єврейського питання» були «вичищені», перетворені на руїни — людям нема куди було повертатися. І лише через покоління, підкреслив промовець, на Заході почали розуміти, яких величезних жертв зазнало єврейське населення Європи (як Західної, так і Східної) під час Другої світової війни.
Тут також неминуче постає проблема компенсації та відшкодування жертвам масового винищення єврейського народу (цьому проекту Ендрю Бейкер присвятив значну частину своєї лекції), а також питання добровільного або після оприлюднення неспростовних документальних доказів) визнання відповідальності країн Європи за злочини, скоєні відповідними урядами-попередниками в роки Другої світової війни. Зрозуміло, що першим визнав свою відповідальність уряд Федеративної Республіки Німеччина; ще з 1952 року системно і широкомасштабно здійснюються заходи з виплати компенсаційних платежів. Спочатку компенсації, відзначив пан Бейкер (як і пенсії), призначалися винятково тим, хто вижив й опинився по закінченні війни на Заході — тобто СРСР та його сателіти до уваги не бралися. Варто додати, що Німеччині навіть після падіння Берлінської стіни (1989 рік) довелося й далі виплачувати ці компенсації. Часом траплялися дивні, як мінімум, ситуації: ті, хто служив у роки війни в німецькій армії, вимагали й отримували «пенсію з інвалідності», а їхні жертви-євреї не мали ніякої компенсації. Згодом, упродовж 1990-х та 2000-х років, в результаті активної роботи Конференції з позовів — постійно діючої громадської організації — компенсаційні виплати жертвам Голокосту поширилися і на тих євреїв, що проживали в 1939—1945 роках у країнах Східної Європи та СРСР. Утім, додав пан Бейкер, відповідні переговори ще тривають.
Позови, додав промовець, подавалися також і проти потужних компаній та корпорацій (наприклад проти «Фольксвагена»), які в роки Другої світової використовували рабську працю євреїв. Не кожен позов було виграно в суді, але, щоб не заплямувати свою репутацію, корпорації мусили виходити на домовленості.
Ендрю Бейкеру було поставлене і гостре запитання: чи варто говорити про «український фактор», коли ми аналізуємо болючу для багатьох країн (від Франції до Угорщини, від країн Балтії до Румунії) проблему колабораціонізму, участі у звірствах нацистів в страшні роки війни? Відповідь американського гостя була дипломатичною: ці масові вбивства організували гітлерівці, але українських громадян часто змушували брати в них участь (може, варто б згадати, що держави «Україна» тоді не було? І чи можна, отже, говорити про українських громадян?) Деякі підкорялися загрозам, але дехто чинив це добровільно; не лише для єврейської громади, але й для всієї України, сказав Е.Бейкер, необхідно документально дослідити правду про цю трагедію (додамо: не забуваючи й про праведників, що рятували євреїв, ризикуючи собою!)
...Пам’ять. Біль. Жага правди. Трагедія Голокосту не буде забута людством...
