«Я рекомендую, щоби ми проголосували за лібералізацію віз, щоби ми це зробили для українського народу, а не для українського уряду» — так доповідач з українського питання на сесії Європарламенту сформулював найважливіше: бажання бачити українців зблизька, роздивитися їх, справжніх, зрозуміти, хто вони насправді є?
Я вела круглий стіл у Європарламенті саме напередодні голосування, в день, коли питання, давати нам зелене світло чи не давати, дебатувалося, а лібералами відклалося на певний час. Наша організація «Громадська варта», маючи вже дорогоцінний досвід спілкування з міжнародною ліберальною політичною силою, спланувала такий захід саме в цей день, розуміючи, як важливо в мить цих суперечок про Україну бути в епіцентрі, прийти і сказати, розповісти, відповісти на запитання, що зависли в повітрі без відповіді. Сприяла цьому заходу Європейська партія України (добре, що надумав прилетіти й приєднатися голова комітету Верховної Ради із закордонних справ Віталій Калюжний (фракція Партії регіонів), прийшли в залу посол Костянтин Єлісєєв, посол Микола Точицький).
Ліберально-демократична фракція Європарламенту справді спершу вирішила утриматися від голосування за спрощення візового режиму для України — їй бракувало розуміння українських реалій. Із членами комітету Україна — ЄС члени фракції, хоч як хотіли, а до самого вирішального голосування зустрітися так і не змогли — з останнього повідомлення про те, що він досі не створений, нічого нового їм так і не просигналили. Сказати, що цій фракції запалося лише на злощасному законопроекті про заборону пропаганди гомосексуалізму, через який вони ухвалили таке рішення, — це дуже спростити месидж. Їх цікавило — наскільки українці готові до толерантності, чи справді розуміють, що у світі нетерпимості немає життя, наскільки взагалі правдою про українців є те, що склалося з міфів та стереотипів, те, що випливає із заплутаних парламентських подій, непритомних заяв і часом циркових витівок політиків по обидві сторони українських політичних барикад? Чи верховенство права для народу — зрозуміле й обстоюване ними правило? Чи можна їм вірити, коли й роблять крок до демократії, — чи не повернуть назад, до старого, щойно їм повірять?
Питання, яке нам поставили: скажіть, як саме вам допомогти з тим усім впоратися? Питання, яке ми сформулювали, зустрівшись, — давайте вирішимо, як разом виробити співпрацю, що приведе нас до такого важливого саме для народу України підписання восени у Вільнюсі Угоди про асоціацію! І ми над тим разом працювали — політики і громадська ініціатива.
Вони відкриті й надзвичайно готові до зустрічі не з неговірким чиновництвом, яке вже аж надто дратує своєю непередбачуваністю й непритомністю, — вони давно шукають серед усього можливого людські, цивілізовані обличчя. Тому й хотіли дочекатися, не поспішати з рішеннями — поки зможуть переконатися в тому, що це правда, що вони є.
На круглий стіл прийшли й першими висловилися представниця Бельгії пані Еннемі Найтс (комісія з іноземних справ), британський депутат, президент Європейської Ліберально-Демократичної партії сер Грехем Ватсон. Пан Йоханнес ван Баален (Нідерланди) дуже жорстко критикував наші проблеми з демократією, та саме він і сказав: «Україна не повинна стати другою «останньою диктатурою», як Білорусь, — давайте допоможемо їй не стати нею». Доповідач Європарламенту з прав людини Леонідас Донскіс (Литва), естонка Крістіна Ойланд закликали зробити все можливе, щоби ми не дали себе відтягнути на манівці. Голова «Громадської варти» Едуард Зейналов говорив, як важливо дати можливість українцям, які навчаються й працюють у Європі, спростити процедуру продовження віз, зменшити тягар тих перепон, які виникають в українських громадян, що звертаються в європейські посольства, — це мало би позитивно конструювати проєвропейські настрої в державі. Зейналов підкреслив, що багатокультурна, багатонаціональна Україна не знає етнічних, расових, релігійних конфліктів — вона всією суттю своєю багато кому показує добрий приклад лояльності й терпимості. Відомий юрист і політик Олексій Рєзніков нагадав українську історію: європейський характер України, яка давно мала досвід магдебурзького права, потім пережила страшні експерименти сталінізму й комунізму, що мали зламати її сутність. Він пояснював, яку делікатну роботу треба провести з суспільством, щоби повернути йому втрачене. Асоціація з ЄС зробить незворотним шлях до перегляду всіх правових кризових обставин, з якими бореться суспільство України, — і тому так важливо зараз відкрити їй двері у демократичний світ, а не відсувати в резервацію тих, хто «недозрів». Наталія Севідова взяла слово від молоді України: «Молоді люди мають вільно рухатися в Європу, вчитися там, повертатися й розвивати український світ, це взаємний інтерес, це потужне взаємопроникнення!» Європейські депутати слухали нас уважно, цінували цю можливість, зважували наші аргументи й наприкінці запевнили, що поставлять в групі ще раз це питання — щоби повторно уточнити для себе, як проголосувати щодо України, щоби це було корисно. Те, що переважна більшість європейських політиків підняли руки «за», — надзвичайне свідчення готовності цих наших друзів відкрити для себе європейську Україну.
Так, частина парламентаріїв усе ж утрималася — але це той знак, який треба правильно прочитати: нам дають зрозуміти — двері для українських громадян відкриті, але влада має чути, що свої зобов’язання їй не вдасться просимулювати, питання не зняті, вони будуть ставитися стільки разів, скільки знадобиться, щоби отримати позитивну відповідь.
Ця зустріч дала глибину розумінню того, як надзвичайно важливо виходити зі своєї «хати скраю», виїжджати й говорити з Європою, знайомити іі з собою, розказувати їй свою історію і обставини, показувати, як і які ми з того виходимо, роз’яснювати своє незбагненне терпіння, з яким пробуємо давати раду своїй пострадянській травмованій свідомості. Мало сидіти й гинути від ненависті до політиків, які вправляються в непристойностях. Треба рухати свою завтрашню історію самим, по-людськи, як це українці, коли вони відчувають себе громадянами, можуть. Саме так, як, супроти всім обставинам, що спотворювали уявлення про нас, ми показали себе перед усім світом під час Євро-12 — людьми надзвичайно відкритими й сердечними, розумними й інтелігентними, налаштованими співчутливо й добрими сусідами. І такі знання про нас, напевне, важливіші за все — вони й зіграли свою роль.
Пані Найтс наприкінці круглого столу взяла слово й сказала, що, безсумнівно, Україна, яку вона ніколи не бачила, заслуговує на підтримку, і вона просто зараз вирішила перебудувати свій графік так, щоби, нарешті, поїхати туди, подивитися на неї.
У травні ми летимо у Брюссель із виступом на Українському дні, великій події, яку готує політична група лібералів-демократів (це буде продовження нашої «Громадської варти»), спільного з європейцями плану, в якому головне, щоби Україна повернулася в Європу, звідки її вирвало злими ураганами, але місце їй там тримають і стежать за ним.
