Час існування Великого князівства Литовського (а впродовж двох із половиною століть це потужне державне утворення підпорядковувало своїй владі й значку частину українських земель, зокрема Волинь, Київщину, Поділля, Чернігівщину) був добою розквіту однієї з найбільших держав Центральної та Східної Європи, унікальної країни, яка об’єднала в собі литовську, польську, українську та білоруську шляхти. Ось чому громадська організація Центр дослідження та відродження Волині, враховуючи потужний вплив Великого князівства на історичний розвиток як волинських земель зокрема, так і України загалом, проводить цикл публічних лекцій (за адресою: Київ, вул. Олеся Гончара, 15/3) «Литовська доба в українській історії: 1340— 1569 роки» за участю провідних вітчизняних дослідників.
Так, 19 травня історик Борис Черкас прочитав лекцію «Українське військо XIV — XVI століть» (зауважмо принагідно, що вже відбулися два подібні заходи: лекцію «Україна серед світових цивілізацій» прочитав Леонід Залізняк, а з лекцією «Генеза архітектурного стилю за доби Великого князівства Литовського» виступила Катерина Липа). Міркування пана Бориса виявилися й цікавими, й науково обґрунтованими, до того ж талановитий історик Борис Черкас поводився як вправний оратор: говорив чітко, змістовно, ясно і просто (проте ніяк не спрощено). Отже, спробуємо гранично стисло переказати основні ідеї його лекції — до речі, виступ був добре технічно забезпечений: слухачі могли бачити електронну карту українських земель XIV — XVI століть із кордонами Великого князівства Литовського, а також татарських улусів (Ногая, Кримського улусу, Курумші, Манкерман) на території сучасного Півдня України, Криму, Поділля, Лівобережжя Дніпра).
На думку Бориса Черкаса, історію українського війська потрібно розглядати в контексті політичної історії держави, в контексті злету й занепаду різних державних утворень, зміни кордонів, правлячих династій, зрештою, відповідного законодавства. До того ж ми маємо всі підстави стверджувати, що всі доленосні битви XIV — XVI століть (і Синьоводська 1362 року, перемога в якій завдала нищівного удару по Золотоординських військово-політичних структурах в Україні; й битва при Ворсклі 1399 року, яку Великий князь Вітовт програв, проте внаслідок якої виграв політично і дуже суттєво приростив свої володіння на Сході України, витіснивши звідти татар; і знаменита Грюнвальдська битва 1410 року, коли було фактично розгромлено Тевтонський орден; і битва при Орші 1514 року, де були переможені війська Василія ІІІ Московського, а майже всі його дворяни потрапили в полон або були знищені — це здобуток князя Острозького) були б неможливими без якнайактивнішої участі в них українських військ.
Як формувалося в XIV — XVI століттях наше військо? На думку пана Бориса, воно мало такі складові: князь (до речі, київські та волинські князі, як і їхній патрон, мали титул «Великий»), його двір (охорона, наближені люди, «генштаб» сучасною мовою), бояри (це в XIV — XV стст. майже всякий, хто мав багато землі), «службові татари» (політична, а не етнічна категорія, «суміш» націй), найманці — все це утворювало тодішнє військо Великого князівства Литовського, одне з найсильніших в Європі. Мобілізація ґрунтувалася на адміністративному устрої конкретних українських князівств (відповідали за її проведення ті чи інші князі, старости, войти, отамани тощо). Що ж до генези козацтва (це вже початок XVI століття), то пан Черкас вважає, що то були зовсім не «втікачі», як часто пишуть, а військово-службове населення, «військові слуги» князів (насамперед київського), професіонали своєї справи.
З лекції Бориса Черкаса зацікавлені слухачі дізналися багато нового (наприклад, що «Двоголовий Орел» був гербом не лише Візантії, а й деяких улусів Золотої Орди!). Чекаємо нових змістовних зустрічей на вулиці Гончара, 15/3.
