Не тільки в Колодіях, які в низині, а навіть у сусідній Костюхнівці, котра на підвищенні, й сьогодні деякі господарі ще качають воду з льохів. Цьому сприяють і майже щоденні дощі, й сама місцевість. Але якщо на Волині минулої весни постраждав Маневицький район, бо взимку тут випало найбільше снігу, в лісах були метрові замети, і з першим теплом вода ринула до осель, то саме Колодії стали одним із місць надзвичайної ситуації.
Майже місяць місцева насосна станція працювала в авральному режимі, перекачавши в місцеву річечку Горбах понад три мільйони кубічних метрів води. Були моменти, коли від потопу доводилося рятувати не тільки село, а й... саму станцію. Заступник начальника Маневицького управління водного господарства Віктор Пахольчук каже, що такої великої води не було вже понад двадцять років. Це підтверджує і костюхнівський сільський голова Володимир Онуфрійчук, який пригадує: у 1977 — 1978 роках у них була така повінь, що в Колодіях у крайніх хатах вода переливалася через вікна... Але тоді, каже він, ще не було захисної дамби, котра, власне, й рятувала потім село.
У Колодіях ми побували з начальником Волинського обласного управління водних ресурсів Ростиславом Кравчуком, і воно було останньою точкою в знайомстві з роботою районного підрозділу управління. Адже Маневицький район багатий на водні ресурси: 21 мала й дві середні річки, майже 90 ставків, 24 озера... Площа осушених земель на території району становить 44 тисячі гектарів, зокрема сільськогосподарських угідь — 26,6 тисячі. Діють 22 меліоративні системи, із них 17 міжгосподарських. Загальна протяжність каналів — 2300 кілометрів, 354 із яких перебувають на балансі управління. На околиці Колодій працює насосна станція: один насос за секунду пропускає 500 літрів води. Навесні, коли вода з лісів та річок ринула на село, станція працювала цілодобово. Спеціальні аварійні бригади рятували проїжджу дорогу, щоб її не розмило, й принаймні діти могли дійти в школу. Довелося рятуватися навіть мішками з піском.
— Аж не віриться, що тут була суцільна вода, — каже Ростислав Кравчук, оглядаючи з підвищення, на якому стоїть насосна станція, навколишній луг та колодіївську вулицю на околиці села.
Журналістам він влаштував невеликий майстер-клас, пояснивши, що повені, в принципі, не такі страшні, бо це — природне й передбачуване явище. Інша, звісно, річ — наскільки буде багато води... Небезпечніші саме паводки, які можуть виникати в будь-яку пору року, навіть взимку: підтанув сніг — і вже можна чекати біди. Але наші люди часто самі собі створюють проблеми. У Любешові — відомий усім мікрорайон новобудов, який місцеві гумористи охрестили Жабокряками. Хати споруджено фактично на болоті, й кожен господар мусить мати власну меліоративну систему (та часто й вона не рятує). І таких «жабокряків» на Волині вистачає. Певно, забудовники не винні, бо їм же тут виділили місце. Але кожна сільська рада має підготовлені обласним Управлінням водних ресурсів карти, в яких чітко вказано, де не можна будувати. Проте найчастіше ці карти, в кращому випадку, десь у сейфах. Мені невідомо, за яким принципом зводили будинки на околиці Колодіїв, мешканці яких чи не кожної весни можуть мати рибку в хаті. Якби волинські водники так самовіддано не боролися зі стихією, то черпали б воду під ліжком господарі багатьох хат. Тому так вразили купи... сміття в канаві, ледь ми від’їхали від села. Ростислав Сергійович пропонував зупинитися й сфотографувати цю картину людської бездумності. Бо захаращена сьогодні не принесеним, а привезеним бодай тачками сміттям канава завтра затримає воду. А до хат же так близько...
Костюхнівський сільський голова Володимир Ничипорович Онуфрійчук, до відомства якого належать і Колодії, почутому не здивувався. Така в нас, так би мовити, ментальність. Турбує його те, що чимало господарів не страхують своїх будівель від стихії, бо, мовляв, на страхування також потрібні гроші. А потім, буває, вимагають, щоб їм хтось покрив збитки від тієї ж великої води... І в Костюхнівці, й у Колодіях, у Підцаревичах та Цмінах ми бачили просто гігантські теплиці біля селянських осель. Це, пояснив голова, заробіток місцевих: найчастіше вирощують огірки, зрідка — томати. І все це добро споживає місто атомників Кузнецовськ: градирні АЕС добре видно з цього куточка району.
Подумалося: такі ж господарі мали б знати ціну праці. Праці тих же водників. І не смітити в тих місцях, які є для вашого ж порятунку.
