На колективній виставці, що відкрилася в середу в Національній спілці народних майстрів України, представлено колекцію кераміки і ліжників Івано-Франківщини.
Народний майстер Ігор Радиш — з тих людей, які можуть по-сучасному передавати дух минулого через філігранно витончений кухлик, миску, глечик або горнятко. Уся серія робіт, представлених на виставці, — із села Рожнів Івано-Франківської області. Рослинні та тваринні орнаменти тут доповнюють образи людей: хлопець, який грає на сопілці, задумлива дівчина у вінку, змучений працею чоловік за плугом. Також майже кожну роботу супроводжує мотив птаха. Відчути чарівну енергетику глини можна, споглядаючи серії «Зустріч світів», «Сонячний день», «Червоні квіти», «Джерел священних Берегиня», «На царині». Твори Ігоря Радиша містять і релігійні мотиви, як-от образ Богоматері з дитиною. «Я практично брав сюжет з ікони на склі. Архангел — з розписів із церкви. Іноді я орієнтуюся на розписи у Софії Київській», — розповідає майстер.
Зачинателями і видатними майстрами косівської кераміки, стилю якої дотримується Ігор Радиш, були ще у ХІХ столітті Олекса Бахматюк та Іван Баранюк. Цікавлюся, що символізують орнаменти на виробах та звідки така різноманітність малюнків. На що майстер з усмішкою відповідає: «Звідусіль: з килимів, вишивок, українських народних розписів, від індивідуальної творчості давніх майстрів. Я завжди кажу: коли берешся за роботу, має відчуватися Україна. На моїх роботах поєднуються косівські кольори, рослинний і геометричний орнамент. Я використовую і старі сюжети, інколи інтерпретуючи їх». І з ентузіазмом додає: «Наприклад, на тих картинах зображений скрипаль. Він взятий із кахлинки. Трохи стилізований, перероблений. А ось це із кахелю Олекси Бахматюка». Майстер продовжує: «А поруч — тогочасний музика, вони ходили в таких сюртуках за часів панування Австрії».
Крім художньої кераміки, привертають увагу і роботи іншого виду народного мистецтва — ліжникарства. Василина Копильчук із села Яворів Івано-Франківської області поділилася непростою технікою ліжника: «Це натуральний продукт із шерсті. Спочатку ми стрижемо овець, це робимо раз на рік весною. Шерсть, яку вистригли, треба помити. На півгодини заливаємо гарячою водою. Після цього миємо холодною водою, сушимо і перебираємо. Білу до білої, сіру до сірої, чорну до чорної. Потім шерсть розчісується на чесалці. Колись це робили вручну, а зараз є електричні машини. І вже після цього прядемо. На ліжник треба чотири кілограми такої шерсті». Майстриня-ліжникарка розповідає, що село Яворів є центром ліжникарства. У кожній хаті є веретено, верстати, вовна. Привчають до цього ремесла і дітей. «Починаючи із п’яти років, кожна дитина вміє ткати ліжник», — пишається своїми земляками пані Василина. До речі, щоб виріб був дійсно натуральний, використовують фарби із горіха, кори дуба, різних трав. Але й застосовують і хімічні фарбники.
Побувати на представленій у столиці Гуцульщині можна до 5 липня.
