На виставці «Дача сім’ї Булгакових у Бучі» (автор — старший науковий співробітник Ірина Воробйова, художник — Бадрі Губіанурі), ніби у променях чарівного ліхтаря, оживають картинки минулого. 1900 року Булгакови купили в Бучі дві десятини лісу і побудували дерев’яний будинок із п’яти кімнат та двома верандами (сьогодні це вул. Інститутська, але будинок не зберігся, згорів 1918 року). Щоб посадити сад і город, треба було корчувати ліс, і Опанас Іванович брав особисту участь у цій роботі, саджав плодові дерева, облаштовував доріжки в саду разом із синами, Варвара Михайлівна розводила квіти, висаджувала каштани. Вранці всі діти займались уроками — латиною, французькою, англійською, отримували від мами трудові завдання: у кожного була своя грядка, а ще багато читали і багато веселились. А коли сім’я поверталась до Києва, Надя Булгакова писала у своєму щоденнику: «Я мрію про Бучу, про щастя літнього життя».
Розповісти про дачний світ Булгакових допомогли оригінали фотографій, театральні афіші, листи і документи, багато з яких були передані музею сім’єю Олени Андріївни Земської, племінниці Михайла Булгакова, і киянкою Ніною Володимирівною Голуб, онукою лікаря Мориця Львовича Поппера, найближчого сусіда Булгакових у Бучі. Ніна Володимирівна залишила цікаві спогади про життя в Бучі, де вона спілкувалася з дітьми Булгаковими, а особливо дружила з молодшою Льолею. Один із примітних експонатів виставки — це намальований нею план селища з коментарем «Що міг бачити Міша Булгаков, проходячи зі своєї дачі на дачу Поппера, щоб пограти на більярді»: старий дуб, грядку ананасної полуниці, фруктовий сад, кущі білої і червоної смородини, гігантські кроки, крокетний майданчик, собачу будку для Цезаря, великі гойдалки і величезну багатостовбурну плакучу вербу.
На дачі у Булгакових завжди було багато гостей. І в музей на відкриття виставки зібралися гості, одягнені по-дачному: пані в капелюшках, білосніжних спідницях — і навіть мереживна парасолька знайшлася! Відкриваючи виставку, Ірина Воробйова сказала: «Що таке дача? Звісно, це простір, квіти, повітря, метелики і... романи, тому що довкола було багато талановитої молоді». А який справжній роман без «квіткової пошти»? У Бучі діти Булгакови і їхні друзі вигадали собі імена квітів і надсилали одне одному ніжні або іронічні послання, наприклад, такі: «Ви маєте здатність паралізувати всі мої почуття однією своєю присутністю. Незважаючи на всі мої симпатичні до Вас почуття, я залишаюсь у Вашій присутності глухим і німим». Пограти у «квіткову пошту» запропонували гостям музею — і люди охоче почали писати, а дві юні феї у казкових ромашкових вінках доставляли адресовані «Троянді», «Проліску» або «Незабудці» записки, зміст яких, на жаль, поки що залишається таємницею.
Інна Василівна Листовнича, дочка господаря будинку на Андріївському узвозі, 13, згадувала: «...Коли я увійшла до двору, то побачила великий селянський віз, на якому височіло піаніно. Цього дня Булгакови поверталися зі своєї бучанської дачі...» Звісно, адже Булгакови жили на дачі по півроку — з травня по жовтень, тому брали із собою все життєво необхідне, зокрема книги і фортепіано. На дачі Булгакових постійно лунала музика — і весь вечір у музеї піаністка Інна Ставнічук створювала літній повітряний настрій. У Бучі ставили любительські вистави, і на збереженій афіші 1910 р. з назвами п’єс «Коломбіна» і «Розлука — та сама наука» є прізвища учасників, серед яких — пан Агарін (театральний псевдонім Михайла Булгакова) і пані Нєвєрова (його сестра Віра). Музейники перетворили на театральну залу буфетну, художники Сергій Момот і Костянтин Рудешко зголосилися бути акторами, і відбулася прем’єра любительської вистави за п’єсою Чехова «Трагік мимоволі (З дачного життя)», яка мала у публіки грандіозний успіх. Сміх не стихав, а оваціям позаздрили б професіонали!
Виставка працюватиме до 21 листопада.
