Випадок у Врадіївці — не перший в Україні, скоєний представниками правоохоронних органів, але один із тих, що стали резонансними та сконсолідували громадськість. Активна позиція людей посприяла тому, що справа набула розголосу і її не загальмували: акції протесту з вимогою справедливого суду та покарання винних пройшли не лише у Врадіївці, а й у Києві та Львові. Ще один запланований у Донецьку. Але чи переросте ця перемога суспільства проти міліцейського свавілля у справжні зміни в цій системі? Нині чи не кожен громадянин почувається незахищеним. А як інакше, коли ѓвалтують, грабують і катують ті, хто має захищати і рятувати? Міліція не несе жодної відповідальності перед суспільством, громадою, людиною, лише перед своїм керівництвом. Переломивши цю систему, можна будувати нову. Але, говорять експерти, реформи неможливі без участі суспільства.
Засновник ГІ «Збережи старий Київ», громадський активіст і блогер Ігор Луценко у своїй колонці на сайті «Українська Правда» пише: «Безкарні садисти у погонах — це не пройдений нами урок історії. Ми отримали у спадок від машину репресій УРСР. Міліція, прокурори та КДБ були максимально незалежні від волі громадян, максимально зібрані у жорстко керовану зверху систему — так, як і належить катам бути керованими і незалежними від їх жертв». Блогер пропонує чіткі кроки реформування системи: «Перший принцип — це підконтрольність силовиків громаді. Перш за все — через вибори. Усі дільничні мають обиратися членами територіальної громади...Судді та прокурори мусять теж переважно обиратися.
Другий принцип — розділення силового супер-механізму. Мають існувати окремі служби міліції, незалежні одне від одного та спеціалізовані. Приміром ... Незалежна міліція громадської безпеки, голову котрої обирає територіальна громада — щоб ніхто не міг свавільно скомандувати розігнати мітинг, як це було, приміром, під Гостиним Двором...Усі ці служби не мають оперативно керуватися з одного центру».
Багато хто наводить досвід Грузії, де весь склад правоохоронців було звільнено, а новий — молодий — набрано. Чи буде такий сценарій змін успішним в Україні? Адже набиратимуть нових з того ж суспільства і в ту ж систему, що і їхніх попередників. Тим більше, коли набирають, як часто це у нас буває, за принципом непотизму — синів, братів, кумів, племінників... До речі, як себе почувають сьогодні родичі міліціонерів, які скоїли злочин? Як їм жити тепер з такою репутацією?
«День» запитав в експертів, з чого потрібно починати зміни у системі та які конкретні практичні кроки необхідно робити вже сьогодні.
КОМЕНТАРІ
«МИ НЕ ДАМО ОБРАЗИТИ ЛЮДЕЙ»
Віталій ЯРЕМА, начальник Головного управління МВС України в м. Києві 2005—2010 рр., народний депутат від «Батьківщини»:
— Випадок у Миколаєві — це надзвичайна ситуація для держави, для суспільства і, звісно, ганебне явище для правоохоронних органів. Зважаючи на обставини, керівництво МВС і держави потребує більш рішучих дій. Потрібно негайно звільнити з посади начальника обласного управління МВС, керівника прокуратури, обласної адміністрації. Вибачитися перед людьми і повністю розслідувати справу. Винні мають бути покарані. Досудове слідство та судове засідання мають пройти відкрито, щоб громадськість повірила у владу, у правоохоронні органи.
Мене дивує те, що замість розслідування справи, порушують кримінальну справу проти мешканців Врадіївки, які пікетували місцевий райвідділок міліції. Це — виклик суспільству цієї влади й констатація того, що вони не хочуть працювати для людей.
В першу чергу, для того, щоб змінити ситуацію, потрібна політична воля. Що ж до безпосереднього реформування, одні говорять, що треба скорочувати кадри, інші — піднімати заробітну плату, але на мій погляд треба провести глибинну оцінку ситуації й навіть не переатестацію особового складу, як говорить Захарченко. Це нічого не дасть. Сьогодні треба залучати максимум громадянських організацій, суспільство, й показувати якомога прозоріше діяльність міліції.
Коли я працював у органах, безумовно, були недоліки, були негідники, але ми це все показували. Луценка тоді звинувачували, що він багатьох звільнив, але ми звільняли негідників: тих, хто у 2004 році кидав кислоту у виборчі скриньки, тих, хто бив людей і вдавався до катувань та тортур. Опісля, при обласних управліннях і МВС були створені громадські ради — люди, юристи, громадські діячі — які приходили і розбирали усі справи. Таким чином, ми показували людям, що боремося із негативом.
Нині ж МВС закрилося, громадські ради були ліквідовані. Службовців спрямовують для того, щоб бити пікетувальників та мітингувальників. Реальної роботи ми не бачимо.
Стосовно критеріїв відбору до міліції — тут ситуація така ж, як із Конституцією: її не треба міняти, потрібно просто почати її дотримуватися. Критерії визначені присягою Конституції «клянуся служити українському народові». Якщо ж людина служить не народові, а конкретній політичній силі, чи сім’ї, чи іншій структурі — це вже неправильно. Таких людей треба звільняти. Однак, за три роки, на жаль, систему так і налаштували — вона працює на захист інтересів однієї політсили.
Нам дісталася міліція радянського зразка. На превеликий жаль, проведено дуже мало реформ задля європеїзації правоохоронної системи. Утім, саме лиш реформування міліції нічого не дасть. Потрібна комплексна реформа правоохоронної системи: прокуратури, судів, СБУ. Можна давати людям більше повноважень, але й запитувати про роботу треба більше — посилити відповідальність. Нам не треба вигадувати велосипед. В багатьох європейських країнах 60—70% громадян задоволені діяльністю правоохоронних органів. Можна започаткувати подібні зміни, але це не вигідно. Наприклад, завтра знадобиться перекрити вулицю і вивести все Оболонське й Подільське райуправління, щоб проїхав Президент. Якщо органи будуть функціонувати у правовому полі, міліціонери відмовляться це робити, апелюючи до того, що це не їхня функція, стояти й дивитися, щоб курка не вибігла на дорогу. Починати треба з дрібниць.
ДОСВІД ГРУЗІЇ: «РІВЕНЬ ДОВІРИ ДО ПОЛІЦІЇ ЗРІС ВІД 6% ДО 86%»
Ніка ЧИТАДЗЕ, політолог, Тбілісі:
— Попри те, що Закон «Про поліцію в Грузії» було ухвалено ще 1992 року, система, яка існувала в структурах МВС, була радянською, корумпованою. Під час правління Шеварднадзе (колишнього президента Грузії. — Ред.) багатьох людей, яких заарештовували, відпускали за хабарі. Якраз для цього їх і затримували. Народ не відчував себе в безпеці, проте ситуація змінилася після «революції троянд».
Після 2004 року було здійснено ряд реформ. Почалося залучення інтелектуального потенціалу в рамках реформування МВС. Це дістало позитивну реакцію з боку населення. Результатом став той факт, що рівень довіри до поліції зріс від 6% до 86%. Зокрема, сталося скорочення штатів — якщо в МВС до 2004-го рахувалося близько 80 тисяч службовців, то це число скоротилося до 29 тисяч. Окрім цього, було абсолютно змінено склад поліції. Зокрема, до служби було залучено молоді кадри, які здобули певну освіту, у тому числі, у сфері юриспруденції — Кодексі кримінального права, Адміністративного права і так далі. Спеціальне навчання проходили і представники патрульної служби. Кількість її працівників, які до того ж безпосередньо контактували з населенням, становила 14 тисяч. Було також скасовано міністерство держбезпеки Грузії, його включили до складу МВС. Окрім цього, в структурах МВС було створено службу контррозвідки і службу антитероризму. До структури МВС також увійшов департамент державного кордону, який у межах МВС було реформовано на прикордонну поліцію. Окрім цього, внутрішні війська, за рекомендацією НАТО, перейшли до компетенції міністерства оборони. Збільшилося і саме фінансування МВС, що посприяло зменшенню корупції всередині цієї структури.
«МІЛІЦІЯ МАЄ ОСТАТОЧНО СТАТИ СЕРВІСНОЮ СЛУЖБОЮ»
Андрій ЧОРНОУСОВ, провідний експерт Харківського інституту соціальних досліджень, кандидат соціологічних наук, розробник нової концепції оцінювання діяльності міліції:
— Лейтмотивом всього реформування має стати повна реорганізація, реструктуризація і переспрямування діяльності міліції. Де-факто міліція сьогодні нікому не підзвітна. Вона підзвітна абстрактному міністру внутрішніх справ, але не підзвітна народу, який обслуговує. Міліція має остаточно стати сервісною службою, яка обслуговує людей — як ЖКГ, як КП «Водоканал» тощо. Вона має надавати послуги з охорони громадського порядку.
Міліція у нас змінюється: не можна сказати, що зараз вона така сама, як була на початку 2000-х чи у 1990-х. Ні. Але швидко змінитися вона не може, бо це велика незграбна система. Зміни має диктувати саме суспільство — активніше виступати, вимагати, формулювати модель. Міліція у свою чергу має спиратися на довіру громадян, орієнтуватися на те, наскільки безпечно вони себе почувають у своєму місці проживання — у квартирі, у селі, у районі, у Врадіївці чи Києві. Потрібно переломити цей поділ: є міліція, а є народ. Без суспільства реформування міліції — неможливе. Не можна говорити, що це справа виключно держави і МВС, а не наша спільна.
Міліція має бути децентралізованою. Сьогодні керівник ГУМВС чи УМВС, чи керівник райвідділу міліції не підпорядкований громаді. Бо в нього відповідальність є тільки перед тими, хто стоїть вище — начальником ГУМВС та міністром внутрішніх справ. Як тільки в нас буде перебудова органів місцевого самоврядування, місцевої влади, місцевих адміністрацій — будуть зміни і в ситуації з міліцією. Дільничного можна не обирати, але принаймні громада має знати, хто їхній дільничний. Наше дослідження показало, що більшість населення цього не знає. Це катастрофічно. Знайомство мешканців з дільничним — перші кроки до того, що, можливо, згодом його будуть обирати.
А поки міліція підзвітна лише міністру внутрішніх справ, у таких населених пунктах як Врадіївка будуть коїтися страшні речі, про які міністр навіть не знає. Це означає, що система управління неефективна. Не може міністр внутрішніх справ контролювати 250 тисяч багнетів персонального складу. І ніхто не може. Це має робити кожна громада окрема. І з цих маленьких кроків децентралізації виросте повноцінна реформа, виросте нова система, яка зможе виконувати ті функції, які покладені на міліцію або поліцію в усьому цивілізованому світі.
Проста зміна персонального складу правоохоронних органів ні до чого не приведе. Має бути філософія як підѓрунтя. Звичайно, треба більші зарплати, нове устаткування, нові машини, нові райвідділі... Все треба. Але в цьому має бути філософія. Якщо ми будемо просто закуповувати машини, то змін не буде — й надалі траплятимуться такі випадки, як у Врадіївці. Це системна проблема. І я не прибічних того, щоб усіх звільнити і набрати нових. Я підтримую переатестацію. Частину правоохоронців потрібно змінювати, бо вони є носіями застарілої ідеології, які не здатні змінити свої підходи. Але є нормальні, ініціативні, інтелектуально розвинені фахівці, які добре виконують свою роботи. Але на цій переатестації мають бути присутні представники громадськості, щоб цей процес був прозорим і громадяни мали до нього доступ. Крім того, думка населення має бути однією з найголовніших критеріїв оцінювання ефективності роботи міліції.
«НАША ПРАВООХОРОННА СИСТЕМА ЗАЛЕЖНА ВІД... ВЛАДИ І ГРОШЕЙ»
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології НАН України, доктор філософських наук:
— Ця міліцейська жорстокість вже стає системою. На Миколаївщині це вже не перший випадок... Є питання: чи це проблема регіональна чи всеукраїнська? Загалом же це свідчить про рівень захисту, про культуру наших правоохоронців. Коли в нас правоохоронна система є корумпованою, то на цьому тлі виникають подібні випадки. Чому правоохоронці йдуть на такі зухвалі злочини? Бо вони вірять у свою безкарність. Це дуже серйозний сигнал. Починати зміни треба з усієї системи правоохоронних органів. У нас всі є племінниками один одному і, вчинивши злочин, залишаються безкарними. Мені здається, це має бути предметом серйозного суспільного обговорення.
Зміни, реформування системи правоохоронних органів потрібно починати згори, з корупції нагорі. Реформувати на місцях — дуже важко. Це взагалі проблема вищих щаблів нашої держави. Там мають бути люди, які б реально боролися з цим явищем. Наша правоохоронна система демонструє приклади того, що вона залежна — від влади і грошей. І звідти, згори, така система переходить на всі інші рівні. Тому маємо випадки побутової злочинності, скоєної самими правоохоронцями.
Починати зміни потрібно з широкого публічного обговорення. За участі, передусім, правозахисників, які мають інформацію і можуть її навести. Ініціювати таке обговорення мають політики на вищих щаблях, починаючи з Президента, Верховної Ради, Кабміну. Це має бути вкрай серйозна дискусія — про безкарність і корупцію, а тепер вже і побутову злочинність правоохоронців. Єдиний шлях до змін — відкритість і обговорення.
