Здавалося б, усе просто: найпрестижніша в ту чи іншу епоху в суспільстві професія повинна означати і високий прибуток. Але так було далеко не завжди. Особливо показовими у цьому плані були перехідні історичні епохи, коли стикалися рейтинги «старих» і «нових» професій. Класикою подібної ситуації був «народний» рейтинг професій у Радянському Союзі, де різник і завідуючий магазином стояли на вищому рівні суспільного престижу, ніж сталевар, шахтар і доярка, які офіційно звеличувалися. А якщо ще враховувати і жадану для радянської людини можливість виїзду за кордон, то тут ніхто не міг порівнятися з моряками далекого плавання.
СТАРОДАВНІЙ СВІТ: ЛІКАРІ, ПИСАРІ Й АДВОКАТИ
Протиріччя між прибутковістю і престижністю професії ми можемо вперше спостерігати на прикладі давнього Вавилона. Найбагатше там жили купці, а ось найпрестижнішою була професія лікаря. Звичайно, слід враховувати, що майже у всі часи й у всіх суспільствах — аж до наших з вами часів — найкраще було перебувати у складі чиновницького апарату, але чиновників у цьому історичному огляді ми домовляємося не розглядати. До того ж, слід ураховувати станово-класовий характер чиновництва у більшості цивілізацій. Без знатного походження просунутися бюрократичними сходами було дуже складно — хоча і тут існували винятки.
Проте, окрім бюрократії, яка мала функцію контролю й розподілу матеріальних благ, які ще кар’єрні шляхи відкривав перед бажаючими стародавній світ? Про Вавилон, де понад усе цінувалися лікарі, вже згадувалося вище. Престижність професії лікаря була обумовлена культом знання, який оточував цю професію. Вважалося, що лікарям безпосередньо допомагають боги. Лікарі знаходилися на «дошці пошани» у вавилонян поруч із жерцями — тобто, були носіями вищих таємниць. Вчилися на лікаря не менше 10 років, і вже тоді лікарі виконували складні операції на кшталт видалення катаракти і трепанації черепа. Правда, законом передбачалося, що якщо операція пройде невдало, лікар отримував таке ж каліцтво, яке завдав пацієнтові.
Лікарі залишаються однією з найпопулярніших професій аж до наших днів, пронісши повагу до своєї діяльності через усі континенти й часи. Але в певні періоди історії у них були серйозні конкуренти щодо сходинок суспільного престижу. У сусідньому з Вавилонією Єгипті рейтинг професій очолювали писарі. По суті, вони були топ-менеджерами, які відали розподілом робіт, наглядом за їх проведенням і навіть збором податків. Оскільки писарі могли бути не стільки в господарствах фараонів і державному апараті, але і жрецьких і приватних володіннях, вважати їх суто чиновниками не можна. Оскільки майже всі інші професії у давньому Єгипті передавалися по спадку, то стати писарем було майже єдиною можливістю (за винятком кар’єри в армії) досягти кар’єрних вершин для представників інших станів. Висуватися в писарі могли навіть вільновідпущеники, як пізніше в Греції і Римі. Отримати таке «щастя» було непросто: писарі мали скласти кваліфікаційні іспити на посаду, схожі на іспити для чиновників у старому Китаї. Базовими були вміння усного рахунку великих чисел і, звичайно ж, знання всіх ієрогліфів (не багато не мало — понад 5 тисяч) і законодавчої бази. Отже писарі були в Єгипті ще й юристами. Природно, такий набір функцій оплачувався більш ніж пристойно — на рівні високих військових чинів і жерців найбільших храмів. До речі, кілька разів за багатотисячолітню історію Єгипту писарі ставали фараонами і навіть засновували династії, бо знали державне господарство набагато краще за правителів.
В античній Європі (Греції і Римі) найпрестижнішою цивільною професією був юрист. Точніше, адвокат. Культ ораторського мистецтва і майстерність риторики довели до досконалості саме греки й римляни. Імена Демосфена і Цицерона ми до цього часу не лише пам’ятаємо, але й вивчаємо їхні праці й методики. Знову потрібно дивитися на контекст епохи: в античних полісах виконання громадських функцій було обов’язком кожного громадянина. Тамошня демократія просто вимагала брати ту чи іншу участь в управлінні. Відмінні ораторські здібності робили адвоката відомим у своєму полісі, а це спричиняло не лише великі гонорари, але й наявність клієнтели, готової голосувати за свого патрона при висуненні на державні посади. По суті, античною Грецією керували поперемінно купці та юристи, а республіканським Римом — військові та юристи. У Римі імператорському, попри поступову девальвацію республіканської системи посад, адвокати все одно залишалися найбільш високооплачуваними і шанованими професіоналами. Така престижність заняття юриспруденцією задала тон і середньовічній цивілізації, що виникла на руїнах античності. Юридичні факультети в середні віки, разом з медичними, складали основу перших європейських університетів.
Цінувалися в античності й історики. Хранителі бібліотек і систематизатори скарбів античної літератури відомі нам поіменно. Спокійна посада головного історіографа в імператорському Римі, наприклад, давала не менш великі можливості для входження в найвищі кола, зокрема «доступ до тіла» імператорів.
СЕРЕДНІ ВІКИ: СВЯЩЕНИКИ, КАТИ, МОРЯКИ Й БАНКІРИ
У середні віки в християнській Європі найбільш шанованою стає професія священика. Звичайно, жерці в древні часи грали важливу роль, але це стосувалося, швидше, близькосхідних і південноамериканських цивілізацій, а також Індії, де навіть сформувалася особлива каста брахманів. А ось у Греції й Римі, так само як у Китаї, жерці не перебували на вершині кар’єрних переваг. Християнство, а пізніше — іслам, що з’єднав функції тлумача священних текстів і юриста — знову висунули священиків на вершину ієрархії суспільного престижу. У ранньому європейському середньовіччі лише священики (і то не всі) та лікарі були грамотними. Потім, з початком кодифікування законів і встановленням елементарного порядку на землях феодальних володарів, знову набирає сили професія юриста. І аж до XV століття ієрархія престижності середньовічних професій виглядає приблизно так: священик, юрист, лікар, ювелір, зброяр, а трохи пізніше ще й... кат.
Кати як окрема професія з’явилися в Англії у XIII столітті. З урахуванням специфіки професії на катів накладалися обмеження — вони жили зазвичай за міською стіною, на людях їм показуватися заборонялося, в церкві вони стояли біля самого виходу, до причастя підходили останніми і навіть брати шлюб вони могли лише з доньками катів. Так професія стала спадковою. Проте, незважаючи на невдячну посаду і непрості умови праці, у прямому розумінні, заробітна плата у катів була дуже висока. Муніципальні відомості середньовічних міст свідчать: кат мав постійний оклад на рівні священика кафедрального собору, до того ж отримував натурний пайок, а «знаряддя праці» й одяг йому забезпечували за рахунок міських податків.
На початку епохи великих географічних відкриттів популярними стають морські професії. Капітани, шкіпери і навіть матроси попри жахливі умови плавання могли за декілька рейсів забезпечити себе до кінця днів. Становлення колоніальних імперій спричинило й формування морської офіцерської еліти. Вона стала оплачуватися краще, ніж сухопутне офіцерство. Натомість престиж рядової матроської справи швидко впав — і володарка морів Англія матросів почала набирати з арештантів і вербувати у п’яному стані у портових шинках. Специфіка тих часів породила й офіційну професію корсара — по суті, найнятого державою пірата. За «шкідливість», пов’язану з вилученням чужих цінностей, корсари інколи могли залишати собі до половини здобичі. Зате й ризик бути повішеним у цієї професії був у рази більшим.
Розвиток торгівлі й комерції не лише висуває на перші щаблі за прибутковістю купців, але й породжує нові професії — з’являються перші банкіри. Спочатку це були майже суцільно жителі північноіталійської області Ломбардії (з центром у Мілані). Звідси й «ломбард», і «банк» як лава, де проводилися перші торгівельно-обмінні операції. Багатство банкірів мало й зворотний бік — на їхні скарби постійно зазіхали і церковна, і світська влада, що майже поголовно стали їхніми боржниками за приблизно два сторіччя. Знаменитий король Філіп IV Французький не лише експропріював тамплієрів, але ще й чотири рази відбирав у банків ліцензії на право операцій на французькій території. І за кожне відновлення ліцензії банкіри платили — і ще більшу суму, яка досягала половини прибутків банкірського дому. Правда, і прибутковість у ті часи була вищою. Якщо не мати справи з тим же королем Філіпом, що декілька разів девальвував власну валюту задля чергових надходжень у казну, то інфляція в Європі була мінімальною, а закони про боржників — в рази суворіші. Прибутковість із банківської операції навіть у найголодніші роки складала, мінімум, 25%, а з початком епохи географічних відкриттів зросла до 400—600%! Штат працівників банків став поповнюватися вихідцями з купецьких і чиновницьких сімей, і вже до XVIII ст. служба в банку розглядалася як стабільна і почесна. Навіть пересічний банківський клерк у ті часи був завидним нареченим.
В англосакській правовій системі — особливо враховуючи прецедентне право і культ закону, що рано розвинувся, — найпрестижнішою знову стала професія юриста. Популярності юридичних професій, особливо адвокатської практики, сприяв і тісний зв’язок їх із торгівлею і землеволодінням. До наступного XIX ст. юристи міцно очолюють рейтинг найпрестижніших професій у Великобританії. Їх потребували всі — від політиків до дрібних торговців. Лише нижчі шари найманих робітників не могли собі дозволити адвоката і юриста.
XVIII СТОРІЧЧЯ: МОДЕЛЬЄРИ, ПЕРУКАРІ, ПАРФУМЕРИ
Час вносив свої корективи — і «галантна епоха» XVIII сторіччя робить престижними професії модельного кравця і перукаря. Розкішні туалети тих часів, особливо жіночі, так само як і зачіски, вимагали від модельєрів і куаферів високої майстерності. З’являється прообраз індустрії моди. Всі замовлення були індивідуальними — з урахуванням фігури замовника. Причому навіть актуальнішим «питання форми» було для чоловіків, бо пані могли приховати недоліки фігури за фіжмами і кринолінами, а ось сильна стать — з урахуванням того, що чоловічий одяг у ті часи облягав фігуру, а культ витонченості був доведений часом до абсурду, дуже прискіпливо стежила за роботою модельєрів.
Витончені манери потрібно було комусь прищеплювати. Так піднімаються в рейтингу професій вчителі танців і гарних манер. Взагалі, у XVIII ст. у Франції складається своєрідна структура престижності професій: попри популярність кар’єр лікаря і юриста найбільш високооплачуваними стають саме спеціальності, пов’язані з обслуговуванням індустрії розкоші і дозвілля. До кравців, перукарів і до вчителів манер додаються парфумери й кухарі, архітектори і перші ландшафтні дизайнери. У ці сфери діяльності йде все більше амбітних молодих людей, оскільки плата і терміни навчання на лікаря чи парфумера були порівнюваними, а прибутковість в останнього — вища.
XIX СТОРІЧЧЯ: ІНЖЕНЕРИ, ЖУРНАЛІСТИ, ЗАЛІЗНИЧНИКИ
XIX ст. зробило в Європі і США популярною ще одну професію — журналіста. Кількість освіченої публіки зростала, об’єм інформації, про яку потрібно було розповісти, подвоювався з кожним десятиліттям. З’являються перші таблоїди і перший піар, журналісти стають, разом з юристами, професією, з якої формується інтелектуальна еліта, що прагне до вдосконалення життя в державі. Всі революції XIX і початку XX ст. пройшли за участю журналістів — революційна публіцистика була одним із головних трендів того часу. Власне почалося це ще з Великої Французької революції, у якій публіцисти й оратори відіграли чи не головну роль. Одночасно формується і консервативно-охоронна журналістика на службі держави. І чим більше населення залучалося до грамоти і знань, тим більш важливою ставала професія журналіста як інтерпретатора, аналітика і пропагандиста.
З розвитком промислової революції величезної ролі набувають інженерно-технічні професії. Все XIX століття — «століття машин і пари» — пройшло під знаком техніки і техніцизму. І тут знову намітилися відмінності для окремих країн — якщо в англосакських державах і Німеччині інженери всіх мастей, агрономи й інші технічні спеціальності стали високооплачуваними і популярними за декілька десятків років, то Франція, південноєвропейські країни й Росія віддавали перевагу старій системі класичної освіти — і програвали в кількості і якості фахівців. У Російській імперії взагалі стався парадокс: дворяни і чиновники проходили, здебільшого, класичний курс освіти — з упором на мертві мови і юриспруденцію, а технічні спеціальності освоювали різночинці. Причому «різночинним» інженерам царський уряд не особливо довіряв. Загальна думка консерваторів від влади була такою: від вітчизняних інженерів жодного пуття немає, вони всі потенційні баламути і бомбісти. Отже краще запрошувати фахівців з інших країн, а готувати у православній вітчизні означає плодити революціонерів і нігілістів. І хоча наприкінці XIX ст. випуск інженерів у Російській імперії перевищував аналогічну цифру в Німеччині, все одно у пропорції, з врахуванням розміру російських територій, цього було недостатньо.
Проте прогрес диктував свої умови. Фахівці, які вміють створювати й обслуговувати нову техніку, цінувалися дуже високо. З розвитком залізниць престижними стають професії, пов’язані з цим видом транспорту. Інженер-залізничник і машиніст були найбільш популярними. Велика платня, уніформа коштом держави, житло, яке часто надавалося безкоштовно або значною мірою оплачувалося державою, робили цю професію вельми престижною. Навіть праця на самому будівництві залізниць була популярною, що вже говорити про інженерно-технічну еліту «шляховиків»! Селяни прагнули працювати на залізниці. По-перше, залізничник жив на казенній платні і не залежав від урожаю, як жителі села. По-друге, залізничники були шанованими в народі людьми — як «вчені», які працювали на передовій на ті часи техніці. По-третє, у кожного залізничника була можливість зробити кар’єру і дослужитися до машиніста. А машиніст пасажирського поїзда отримував тоді трохи менше за професора петербурзької консерваторії!
ХХ СТОРІЧЧЯ, СРСР: ЛЬОТЧИКИ, ЕЛЕКТРОННИКИ, МОРЯКИ І РІЗНИКИ...
Перейдемо тепер у радянську епоху — одну з найцікавіших з точки зору невідповідності офіційного і народного рейтингу професій. Робочі професії, що очолювали ієрархію радянського офіціозу, були на практиці не дуже-то популярними — все через ту ж зрівнялівку і важкі умови праці. Цінувалися ж ті професії, які давали доступ до дефіциту або до якісних послуг. А затребуваним могло бути що завгодно — від «блатних» квитків на вистави і концерти до автосервісу. Система «ти — мені, я — тобі» породила цілу культуру взаємного обміну послугами і товарами, коли якісні продукти міняли на будматеріали, чоботи на стоматологічні послуги, а джинси на автозапчастині. У цьому плані партійні працівники нижчої і середньої ланки — що, знову-таки, парадокс — були часом менш забезпечені, ніж різник і закрійник в ательє. Та й зарплата, яку отримував радянський громадянин, була не настільки важлива — все одно торжествував принцип «зрівнялівки».
Але був і ще один парадокс епохи: паралельно з офіційним і народним рейтингами в СРСР існувала ще й третя ієрархія професій — так би мовити, «романтична». У цьому випадку збігалися висока оплата і «романтика відкриттів», що співвідносилася з пафосом радянської епохи. Моряки, льотчики, вчені-ядерники — всі вони мали або можливість подорожей світом або доступ до спецпайків, валютних чеків та інших заповітних мрій радянської людини.
У 1920—1930-х роках рейтинг народної популярності утримувала професія льотчика. Перед війною кількість льотних шкіл була найбільшою в Союзі за всю історію його існування. На відміну від майбутньої популярності космонавтів льотчики не були «штучною» професією — практично кожен радянський громадянин міг доторкнутися до «блакитної мрії» про небо, пройшовши льотні курси.
У післявоєнні роки почався бум будівельних спеціальностей — країна відновлювала народне господарство. Попри значну деградацію образу пересічного будівельника як халтурника і п’яниці попит на спеціальності в цій галузі був стабільним, оскільки давав можливість вирішити житлове питання, а якщо будівництво велося у великих містах — то й залишитися там назавжди. До того ж, бум будівництва промислових гігантів у Союзі не стихав до кінця 1980-х, так що галузь «поглинала» усе більше нових фахівців.
Наприкінці 1950-х починається злет професій, пов’язаних з радіо і електронікою. Радіо- і телемайстри в обмін на свої послуги отримували дефіцитні товари, а «неухильне зростання добробуту радянського народу» збільшувало й кількість телевізорів в особистому користуванні. Радянські телевізори часто ламалися, тому хороший телемайстер був дуже навіть цінним знайомством.
У 1970-х молодь подалася в геологи і географи. Це були «останні романтики» радянської епохи, що їхали за «туманом и за запахом тайги» на нові території Чукотки і БАМу. І цінувалися ці спеціальності не за близькість до спецрозподільників і дефіциту, а за доступ до ресурсу іншого роду — до свободи. Розквіт бардівської пісні, туризму, ціла субкультура, що склала на цій основі, поєднувала інтелігентність і мужність, можливість поговорити по душах біля багаття далеко від обридлої ідеології — все це були ознаки, за якими молодь, народжена у 1950-х і початку 1960-х, вибирала «дим далеких мандрів».
У ці ж роки остання і марна спроба СРСР наздогнати Захід в галузі НТР вилилася у ріст популярності наукових професій, що узагальнено іменуються в народі «фізиками». В цілому, наукова кар’єра в СРСР завжди цінувалася, і післясталінські роки, коли підозри стосовно «шкідництва» технічної інтелігенції майже зникли, кар’єра науковця стала безпечною і затребуваною. Хоча величезна кількість НДІ у стилі знаменитого ННІЧАВО і неповороткість бюрократичної машини, що не дозволяла упроваджувати велику частину інновацій, вже тоді почали знецінювати роботу пересічного наукового співробітника. З 1930 по 1980 рік чисельність учених в СРСР подвоювалася кожні 6—7 років. У 1970—80-і роки минулого сторіччя число науковців складало майже 4% всіх зайнятих у народному господарстві.
Спостерігається престижність у пізньому СРСР і таких специфічних професій, як слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (КВПіА), художник-оформлювач або мисливствознавець. Ну і, звичайно, незмінною була популярність акторів, дипломатів, художників і письменників. Тут поєднувалося все — слава, можливість виїжджати за кордон, не працювати важко фізично, отримати високі знайомства, що дозволяли вирішити багато питань — від продуктового до житлового.
НАШ ЧАС: ВІД ЕКОНОМІСТІВ І ПОЛІТОЛОГІВ ДО ПРОГРАМІСТІВ
Як змінилася ієрархія професій після падіння СРСР — ми знаємо. Ми до цього часу живемо у цьому тренді, хоча попит на тих же економістів упав у рази. Початок 1990-х був піком популярності цієї професії, так само як і юристів, що пояснюється появою чисельних приватних підприємств, контактами із закордоном і діяльністю на межі закону в бурхливих умовах раннього капіталізму. Короткий період у ці ж роки були популярні «молоді» спеціальності на кшталт соціологів і політологів — доки ринок не наситився чисельними головами, що говорять, і «тлумачами думок».
Незмінною залишилася популярність моряків — у 1990-х, з розвалом радянських пароплавств, вони пішли під іноземні прапори. А там платили багато, за нашими мірками, і до цього часу платять не порівнювано з вітчизняною шкалою зарплат. На початку 2000-х випускник училища морських коків отримував «на виході», при першому працевлаштуванні на іноземне судно, 1000—1200 доларів. Що вже говорити про матросів і тим більше про офіцерський склад, не дивлячись на всі ризики бути покинутими у чужому порту без грошей або стати полоненими піратів?
Нарешті, сучасний тренд популярності програмістів усіх мастей цілком закономірний. Інформаційні технології зараз на піку свого розвитку. Мабуть, легально і відносно швидко заробити пристойні гроші в нинішньому суспільстві можна лише будучи айтішником. І популярність програмістів — один із не багатьох трендів, де Україна й інші пострадянські країни йдуть в ногу з рештою світу.
У США найбільший попит — разом з IT-спеціалістами — на прості робочі спеціальності — від сантехніка до електрика, а також на лікарів і медсестер, пожежників, викладачів і поліцейських. У Європі ситуація різниться за країнами. Але на чолі списку, разом з комп’ютерниками, стоять лікарські й інженерні спеціальності.
