Щорічно в першу п’ятницю липня у стінах відділення дитячої онкології Національного інституту раку збираються колишні пацієнти закладу, які перемогли нелегку хворобу. У невимушеній, дружній атмосфері вони спілкуються та підтримують тих, хто нині проходить курс лікування у відділенні. Щорічні зустрічі отримали назву «Переможці у житті». Перша з них відбулася 2008 року і була приурочена до 40-річчя відділення дитячої онкології. Тоді вона надихнула і здорових дітей, і тих, хто проходив лікування, і лікарів, і батьків. Тоді ж було вирішено зробити такі зустрічі щорічними.
Зустрічі колишніх пацієнтів дитячого відділення Інституту ракових досліджень організовують за підтримки Фонду допомоги онкохворим дітям «Краб». Президент фонду Лариса ЛАВРИНЮК запевняє, що традиція їх проведення зберігатиметься й надалі. Вони потрібні, передусім, для того, щоб показати батькам та їхнім дітям, що нині лікуються тут, що ця хвороба — виліковна і треба боротися за життя. Щоби показати лікарям, скільки життів вони врятували і наскільки важливою є їхня робота. Щоб показати благодійникам, що їхня допомога є необхідною і дієвою, а часом — вирішальною. Щоб показати батькам, наскільки важливою є взаємодопомога та підтримка...
У відділенні дитячої онкології Національного інституту раку щорічно проходять лікування близько п’яти тисяч пацієнтів. За той же період діагноз «рак» ставлять ще тисячі дітей. Близько 60% онкохворих щороку виборюють право на життя. Нині, як розповів на зустрічі заступник Міністра охорони здоров’я України Олександр ТОЛСТАНОВ, «вперше за багато-багато років уряд держави передбачив у своїх бюджетних видатках кошти для лікування дитячих онкогематологічних захворювань у повному обсязі — це 250 мільйонів гривень».
«У нас фактично почався нормальний розвиток дитячої онкології з 1991 року, а нормальне фінансування — з 2006 року. Фінансування зростає, дітей почали якісніше лікувати, — продовжує завідувач науково-дослідного відділення дитячої онкології Григорій КЛИМНЮК. — Скажімо, після вирішення таких глобальних проблем дитячої онкології, як фінансування, постають нові — спостереження за наслідками лікування і профілактика тих захворювань, які розвиваються після завершення лікування. Для закріплення результатів лікування, ми звертаємося по допомогу до психологів. У нас є психологічна група, яка періодично навідується до нас, а також два психологи та арт-терапевти. Також ми практикуємо зустрічі і спілкування з відомими людьми. Це один з факторів психологічної реабілітації: діти не викинуті за межі соціуму, розуміють свою важливість і, відповідно, хвороба легше лікується».
«День» побував на зустрічі і записав чотири історії тих, хто подолав хворобу і нині підтримує людей, які лише на початку свого шляху до одужання.
«ПІСЛЯ ПОВНОГО ОДУЖАННЯ БАГАТО ЩО ЗМІНИЛОСЯ»
Історія боротьби з раком 23-річного Антона ЦИВІНСЬКОГО з Луганщини закінчилася у 2002 році:
«На той час мені було дванадцять. Лікування проходило ефективно, без будь-яких недоліків. Після повного одужання багато що змінилося в моєму житті. Я на той момент вважав, що життя для мене вже закінчене, що я буду обмежений у своїх фізичних можливостях, але все ж таки стримував себе від поганих думок. Я завжди потребую розвитку — як професійного, так і фізичного. Я дотримуюсь думки, що постійно треба розвиватися, не стояти на місці. Я завжди працюю над собою, кожен день. Це важко, але вкрай необхідно. Бо це, перш за все, стимулює бажання жити. Мене підтримували близькі, друзі, рідні.
Я не маю права не відвідувати ці зібрання, оскільки розумію, що таке підтримка. Людям, які потрапили на лікування в онкоцентр, без підтримки — ніяк. Особливо коли люди вже майже зневірились у своїй перемозі над хворобою, які вже падають духом. Потрібно показати, що не все втрачено, що життя продовжується попри все».
«Я ДУЖЕ ДОВГО ЧЕКАЛА МОМЕНТУ, КОЛИ МЕНІ СКАЖУТЬ, ЩО Я НАРЕШТІ ЗДОРОВА»
18-річна Марія КАНЧАКОВСЬКА з міста Сімферополь — не вперше на зустрічі «Переможців життя». Дівчина не відмовляється поділитися історією хвороби та перемоги над нею, але кожного разу підкреслює: їй боляче це згадувати:
«У мене діагностували рак у 2007 році. Я лікувалася впродовж двох років. Перший рік у Сімферополі, другий — у Києві. Коли діагноз підтвердили — рак, — то спочатку мене полонив страх, але я швидко опанувала себе, тому що поряд завжди були близькі люді, які підтримували мене і вселяли віру, що все буде добре. Загалом, захворювання не заважало мені у повсякденному житті. Воно навпаки допомогло мені стати такою, якою я є зараз.
Спочатку мені на вулиці стало погано, я зомліла. Перший рік лікування в Сімферополі мені постійно ставили діагноз «гастрит». Через деякий час я знову зомліла і потрапила до реанімації, після чого батьки відвезли мене на лікування до Києва. Так я опинилась у цьому закладі, де мені вже і поставили діагноз «рак шлунку». Я дуже довго чекала моменту, коли скажуть, що я нарешті здорова. Я вважала, що це буде мить щастя. Коли мені сказали, що я таки вилікувалася, то мені навіть стало трішки сумно, бо дуже не вистачає друзів, яких я тут знайшла. Я вже вшосте на цій події, щоб підтримати інших».
«У МЕНЕ НЕ БУЛО ЖОДНОГО СТРАХУ ЧИ СУМНІВУ»
19-річна Наталія ГЕРАСИМЧУК понад п’ять років боролася з раком — і перемогла:
«У 2001 році в мене діагностували рак. Я не весь час проходила курс лікування в Києві, але й удома, в Житомирі, також. Мене переслідували дуже погані відчуття: переживання, тривога, було присутнє навіть якесь розчарування. Проте не можу сказати, що вони мучили мене постійно, бо я не постійно перебувала тут, у лікарні. Ми з батьками час від часу приїжджали на лікування, а потім — знову додому. Це захворювання абсолютно мені не заважало жити своїм звичним життям, але був такий період, коли я не ходила до школи. Коли я вилікувалася, мене переповнювала радість, бо я себе заздалегідь налаштовувала на успіх. Я з самого початку вірила у те, що одужаю. У мене не було жодного страху чи сумніву».
«А ПОТІМ ПРИЙШОВ ЯКИЙСЬ СПОКІЙ...»
У коридорі відділення дитячої онкології Національного інституту раку, де і відбувається зустріч, разом з хворими дітьми складає пазли і весело спілкується 16-річний юнак. Це Іван СІРЕНКО з міста Антрацит Луганської області, який також переміг хворобу:
«Рак у мене діагностували влітку 2006 року. Я тоді був удома, перехворів вітрянкою, а згодом у мене з’явилася пухлина на правому стегні. Ми з батьками поїхали до Луганська, місяць я лікувався там, а потім приїхав до Києва. Я постійно лежав у палаті, бо мені зробили операцію на нозі, і я не міг добре ходити. У Києві мене привезли в цей інститут, поставили точний діагноз і почали проводити хіміотерапію. Тут я лікувався приблизно шість місяців. Коли мені сказали, що я здоровий, а це було взимку 2007 року, то спочатку я був дуже радий, а потім прийшов якийсь спокій».
ДО РЕЧІ
Арт-терапія на колесах
У Донецьку пройшла барвиста акція на підтримку онкохворих дітей
«Онкологічний діагноз — не вирок», — говорить волонтер Фонду «Кроха». В неділю за ініціативою організації відбулася вже четверта акція «Арт-терапія на колесах», під час якої діти й дорослі розмальовували машини на підтримку онкохворих дітей і зібрали 4 тисячі 100 гривень.
ФОТО ОЛЕКСАНДРА ЄРМОЧЕНКО
Захід проходив одразу в двох місцях: за Донецьким драматичним театром і біля ОЦКБ (Обласної центрально-клінічної лікарні), де й лежать дітки з онкологічними недугами. Машини надали автомобільні клуби й усі бажаючі донеччани. В цілому на кожній «точці» було більше двадцяти машин. Тетяна, молода мама і водій, яка «пустила під фарбу» свою машину, в цій акції бере участь вперше, але в основному, коли чує про подібні заходи, ніколи не відмовляє. «Я анітрохи не вагалася, віддаючи свою машину. Думаю, що це хороший вчинок, адже я маю показувати приклад своїм дітям», — розповідає Яна, мати двох дітей.
Біля Драматичного театру акція перетворилася на родинну терапію: мами й тата з дітьми, брати й сестри вимальовували різні історії на корпусах дорогих авто. А ось біля ОЦКБ акція стала святом для діток, які лише інколи виходять з відділення. Свої малюнки вони також наносили з батьками і волонтерами, але для них додатково влаштували справжнє шоу з мильними бульбашками й артистами.
Ольга АТАМАС, волонтер Фонду «КРОХА», розповіла «Дню»: «Наш фонд займається благодійною допомогою дітям з різними захворюваннями. Організовуємо різноманітні акції на підтримку дітей. Гроші передають або конкретним дітям, або від фонду перераховують на рахунок декільком дітям. Звітність завжди можна побачити на нашому сайті. Всі чотири роки, впродовж яких ми проводимо нинішню акцію, нас підтримують автоклуби, що надають свої машини абсолютно безкоштовно. Миття машин вони також беруть на себе. Коли авто «готові», колона барвистих машин їде містом, щоб привернути увагу громадськості до цієї проблеми. Знаєте, з кожним роком ми бачимо все більшу активність людей. Якщо раніше цього практично не було, то зараз нам допомагають абсолютно в різних напрямах: починаючи від матеріальної допомоги закінчуючи фізичною допомогою в організації, інформуванні».
Катерина ЯКОВЛЕНКО, «День», Донецьк
